Розділ 5. ЕКОНОМІКА НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ

24 серпня 1991 р. позачергова сесія Верховної Ради України ухвалила Акт проголошення незалежності України. Утворилася нова незалежна держава Україна. Першим Президентом відродженої держави став Леонід Кравчук. Однак відродження політичної незалежності - це лише точка історичного відліку на шляху до створення справді незалежної та економічно самостійної держави.

Територія України становить 603,7 тис. кв. км території, за площею вона посідає друге місце в Європі після Росії і 40 - у світі. На її частку припадає 5,7 % площі Європи, 0,44 % від загальної площі світової поверхні суші. Станом на 1 лютого 2011 р. в Україні проживало 45 760,1 тис. осіб. З ресурсного погляду наша країна є однією з найбагатших країн Європи1. В Україні є близько 20 000 родовищ і 113 видів корисних копалин, з яких 9143 родовища і 97 видів корисних копалин мають промислове значення. Промислово освоєно 3310 родовищ. Земельний фонд України становить 60 534,8 тис. га. Частка сільськогосподарських угідь дорівнює 72 %, орних земель - 56 %, що є одним з найвищих показників у Європі. Чорноземні ґрунти в Україні займають 44 % її території2. За оцінками фахівців, на території України зосереджено чверть світових чорноземів. Низькими є показники території - 14,3 % та забезпеченості прісною водою - 1 тис. куб. м на одного жителя.

Перехід України на шлях демократичних ринкових перетворень потребував розв'язання двох проблем: самоідентифікацїі та ідентифікації. Перша передбачала визначення статусу України й українців, їхніх прагнень. Друга проблема полягала в ідентифікації соціально-економічного устрою, який необхідно побудувати. Необхідно було поєднати наявний рівень індустріального розвитку та новітні тенденції світового розвитку: глобалізаційні, формування інформаційно-комунікаційної та нової економіки, радикальні структурні зрушення у світовому і національних господарствах, необхідність інституціональних перетворень, зорієнтованих на вільний, демократичний розвиток особистості.

В економічній літературі дослідження закономірностей ринкової трансформації в Україні та постсоціалістичних країнах як одна з вимог економічної науки набуло вигляду окремої складової економічної теорії - транзителогії.

У новітній історії національної економіки при аналізі державної економічної політики та результативності ринкової трансформації виокремлюють такі періоди розвитку:

o серпень 1991-1999 рр. - період системної кризи та трансформаційної рецесії, що завершується досягненням економічної стабілізації в країні. Реалізація економічної політики відбувалася на основі неоліберальної концепції та теорії монетаризму;

o 2000-2008рр. - період макроекономічної стабілізації та відновлюваного економічного зростання, змістом якого є формування базових інститутів власне ринкового типу господарювання з адекватними їм механізмами та інструментами. Утвердилася інституціональна концепція економічного розвитку;

o з осені 2008 р. - сучасність - українська економіка перебуває у стані рецесії.

Кожен із зазначених вище періодів складається, у свою чергу, з окремих хронологічних сходинок реформування національної економіки - етапів.

5.1. Формування основ національної системи господарства (1991-1999 рр.)

5.2. Стабілізація ринкової трансформації економіки України

2000-2004pp. - етап стабілізації та економічного зростання

Почала утверджуватися якісно нова економічна ситуація в результаті поєднання політики системних реформ і економічного зростання з активною соціальною політикою. Системності набула діяльність урядів Віктора Ющенка (грудень 1999 р. - квітень 2001 p.), Анатолія Кінаха (квітень 2001 р. - листопад 2002 р.,), Віктора Януковича (листопад 2002 р. - січень 2005 p.).

Економічна стратегія четвертого етапу реформування була визначена в 2000 р. у Посланні Президента Л. Кучми "Україна; поступ у XXI століття. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000-2004pp.". На її основі розроблена урядова програма за назвою "Реформи заради добробуту".

Стратегія розвитку передбачала виведення української економіки на траєкторію сталого розвитку, поєднання політики структурних змін та економічного зростання з активною соціальною політикою держави. Пріоритетами були: утвердження механізмів остаточної стабілізації та пришвидшеного зростання економіки, інноваційний шлях розвитку, грошова приватизація, реформування паливно-енергетичного комплексу, подолання кризових явищ в АПК і утвердження в перспективі високоефективного експортоспроможного сільського господарства, перебудова соціальної сфери. Економічна політика визначалася як спокійний лібералізм і виважене державництво ("лібералізму - скільки можливо, держави - скільки необхідно"). Почався перехід до інституціональної моделі ринкових перетворень. Трансформація економіки України обґрунтовувалася на основі ендогенної моделі розвитку, орієнтованої на реалізацію інноваційної стратегії.

Було виокремлено дві фази реалізації зазначеної політики: за 2000-2002 pp. забезпечити зростання ВВП на 1-4 %, сформувати критичну масу ринкових відносин, завершити переважно перехідний етап трансформації української економіки; впродовж 2003- 2004 pp. щорічне зростання ВВП мало становити в середньому 6,5 %, економічне зростання повинно відбуватися на власній відтворювальній (інвестиційній) базі та достатній ринковій основі. Політика економічного зростання забезпечувалася посиленням дієздатності держави та проведенням адміністративної реформи.

У 2002 р. стратегічні пріоритети економічного розвитку України були поглиблені в документі "Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 рр.п. Найважливіші завдання передбачали створення передумов набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі, забезпечення сталого економічного зростання, утвердження інноваційної моделі розвитку, соціальну переорієнтацію економічної політики. Впродовж 2002-2004 рр. необхідно було зміцнити конкурентоспроможність вітчизняної економіки, створити умови для нагромадження інвестиційних ресурсів, розширити внутрішній попит і на цій основі досягти стабілізації та сталого зростання. У 2005-2011 рр. передбачалися комплексна модернізація підприємств, утвердження структурно-інноваційної моделі розвитку та формування базових засад соціально орієнтованого ринкового господарства, переосмислення ролі держави в напрямі активізації її регулюючої функції, ухвалення концепції розвитку сфер і галузей національної економіки. У сфері приватизації - забезпечити стабільність процесу та привабливість для інвесторів, продаж за гроші контрольних пакетів стратегічних підприємств, отримання коштів від приватизації в сумі 1 млрд дол. США щорічно, публічність та прозорість продажу, не допускаючи тінізації процесу.

Визначальним документом для розвитку аграрної економіки був Указ Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" (грудень 1999 р.). Передбачалося до квітня 2000 р. реорганізувати КСП на приватні структури, розширити значення оренди в землекористуванні, надати можливість вилучення земельних ділянок на місцевості, в тому числі їх приєднання до особистих селянських господарств, одночасно зберегти цілісність земельних і майнових комплексів агропідприємств.

У жовтні 2001 р. ухвалено новий Земельний кодекс України, що остаточно закріпив право приватної власності громадян на землю, формування ринку землі. Вводився перехідний період для формування нормативно-правової бази, забороняли до 2005 р. продаж сільськогосподарських угідь, що використовувалися для товарного господарювання, до 2010 р. - їх концентрацію у власності громадян не більше 100 га.