Розділ «3.2. Розвиток радянської соціалістичної економіки в Україні та його відображення в економічній думці»

o У 1921-1923 рр. створено радянську банківсько-кредитну систему. Державний банк СРСР виконував дві основні функції: 1) мобілізації грошових коштів для створення джерел кредитування економіки; 2) надання комерційних кредитів кооперації та іншим організаціям. У 1926 р. у СРСР налічувалось понад 60 банків. їх діяльність контролювали Держбанк і Наркомфін СРСР. Банківська діяльність була ефективною, її рентабельність досягла 40 %. У 1922 р. для обслуговування населення створили ощадкаси. Внески населення страхувалися від знецінення. Вони виплачувалися за курсом золотого карбованця, встановленого на день виплати. Загалом у 1925 р. кредитні ресурси України становили 9-10 % від ресурсів СРСР (у 1914 р. - 17 % від ресурсів Російської імперії).

o Відновлено грошову систему. Грошова реформа 1922- 1924 рр. відбувалась у два етапи. Протягом 1922-1923 рр. діяла система паралельного обігу двох грошових знаків: радзнаків випуску 1922 р. і 1923 р. та банківських білетів (золотих червінців). У листопаді 1922 р. Держбанк РРФСР розпочав емісію банківських білетів вартістю 1, 3, 5,10 і 50 червінців, які забезпечувались в обсязі 25 % золотом та іноземною валютою та на 75 % дефіцитними товарами, короткостроковими векселями, іншими зобов'язаннями. Золотий вміст одного червінця (7,742 34 г чистого золота) відповідав 10 золотим рублям довоєнного періоду. Це була конвертована валюта, котру вільно обмінювали на іноземну за твердим курсом, ввозили і вивозили за кордон. Сфери обігу радзнаків і червінців поділялись: радзнаки використовували в селах, червінці - для кредитування промисловості і торгівлі, вони обслуговували грошовий обіг у містах. З метою вилучення великої кількості радзнаків провели дві їх домінації. Під час першої домівації 1 рубль, випущений у 1922 р., прирівнювався до 10 тис. колишніх рублів. Під час другої домінації 1 рубль, випущений у 1923 р., прирівнювався до 100 руб. випуску 1922 р., або 1 млн руб., що були в обігу до 1922 р. Червонець почав витісняти радзнаки.

У лютому 1924 р. грошова реформа завершилась. В обіг було випущено білети державної скарбниці вартістю 1, 2 і 5 руб. золотом. Білети прив'язувались до червінця (золота) за паритетом: 1 червінець дорівнював 10 руб. Почали карбувати розмінні срібні та мідні монети. У березні 1924 р. заборонили емісію радзнаків, обмінявши їх за курсом: 1 руб. 1924 р. дорівнював 50 тис. руб. радзнаків 1923 р.

Таким чином, грошовий обіг обслуговували банківські білети (банкноти вартістю в 1,3,5,10,20 і 50 червінців, що становили основну частину грошового обігу в країні та котирувалися на валютних біржах світу), білети державної скарбниці вартістю до 1 червінця (1, 3 і 5 руб.), розмінні срібні монети вартістю 10, 15, 20, 50 коп. і 1 руб., мідні монети вартістю 1, 2, З і 5 коп.

Грошова реформа забезпечила єдину грошову систему в СРСР, яку регулював Держбанк. Було зупинено інфляційний процес, зміцнено економічні зв'язки між містом і селом, створено сприятливі умови для відбудови народного господарства, розвитку торгівлі, банківської та зовнішньоекономічної діяльності. Особливістю грошової реформи було те, що її проводили не використовуючи зовнішні кредити. Було відновлено систему золотодевізного (паперового) стандарту.

o Визначено завдання фінансової політики. Створено нову податкову систему, основою якої були прямі та непрямі, загальнодержавні та комунальні податки. Податкова реформа охопила всі сфери господарства.

У сільському господарстві насамперед було запроваджено продовольчий податок із селянських домогосподарств. У 1923 р. введено єдиний сільськогосподарський податок, який у 1924 р. почали сплачувати у грошовій формі.

У промисловості й торгівлі протягом 1921-1922 рр. ввели промисловий податок із підприємств, закладів торгівлі та кустарних промислів. Він мав дві частини - патентний збір на право здійснення діяльності та зрівняльний, що стягувався з обороту. В липні 1923 р. для державних підприємств, кооперації І концесій було введено прибутковий податок в обсязі 8 % від чистого прибутку. З кінця

1923 p. промислові підприємства відраховували у державну скарбницю 70 % прибутків.

У 1922 р. для фізичних осіб ввели прибутково-майновий податок на основі прогресивної шкали, залежно від суми задекларованого доходу. В кінці 1923 р. до складу прибуткового податку входили основний за твердими ставками заробітної плати та прогресивний. Основний сплачували всі громадяни, крім чорноробочих, поденників, державних пенсіонерів, а також робітників і службовців із щомісячною заробітною платою менше ніж 75 руб. Прогресивний платили ті, хто отримував додатковий прибуток. У 1924 р. прибутково-майновий податок трансформували у прибутковий.

У 1921 р. введено акцизний збір на товари широкого вжитку та першої необхідності (продукти, одяг, взуття), горілку, тютюнові вироби, парфумерію. Поширилась система місцевих податків з нерухомості, вантажів, транспортних засобів, біржових угод, золотопромислових підприємств.

Бюджетна система СРСР згідно з Конституцією 1924 р. охоплювала: союзний бюджет, бюджети союзних і автономних республік, місцеві бюджети. В Україні вперше в 1922/1923 г. р. почали складати районні бюджети. У1924 р. сформувалася система місцевих бюджетів.

o Відбулися певні зрушення в матеріальному добробуті трудящих. Тверда валюта була основою стабільності заробітної плати. У 1925 р. робітник отримував у середньому 18,3 руб., порівняно з 21,6 руб. у 1913 р. (84,4 % від довоєнного). Було встановлено 8-го-динний робочий день, запроваджено страхування на випадок хвороби, допомогу безробітним.

Таким чином, упродовж 1921-1925 pp. відбудова народного господарства здійснювалася на основі використання товарно-грошових відносин і відновлення до певних меж приватного підприємництва при одночасному пануванні державного сектору економіки. Через податкову, кредитну, цінову та тарифну політику радянська влада контролювала всі сфери і галузі економіки. Такий підхід дав змогу подолати щорічні дестабілізуючі процеси: фінансову кризу 1922 p., кризу збуту 1923 р.г товарний голод 1924 p., зростання інфляції у 1925 р. Було поєднано особистий інтерес із суспільним та забезпечено економічне піднесення.

На XIV з'їзді ВКЩб) у 1925р. і XV з'їзді ВКЩб) у 1927р. офіційно проголошено курс на індустріалізацію народного господарства, її розглядали як центральну ланку соціалістичного будівництва, процес переважаючого розвитку промисловості, зокрема галузей групи "А", формування аграрної економіки промислового типу, піднесення культурного і матеріального рівнів життя. Об'єктивна потреба індустріалізації пояснювалася такими чинниками:

o техніка, технологія та організація промислового виробництва залишалися на рівні 1913 p., відстаючи від середньосвітового на 15 років, і не забезпечували економічного піднесення;

o сільське господарство було дрібнотоварним і потенційно не відповідало потребам промисловості та продовольчій безпеці країни;

o необхідністю досягнення економічної незалежності;

o зміцненням обороноздатності країни.

Упродовж 1925-1928 pp. у перший період соціалістичної індустріалізації господарство України залишалося аграрно-індустріальним. У структурі матеріального виробництва частка промисловості збільшилася із 37 % у 1924/1925 г. р. до 48 % в 1926/1927 г. р. Темпи розвитку промисловості порівняно із сільським господарством, збільшились утричі. За 1926-1928 pp. збудовано 408 і реконструйовано 421 підприємство. Щорічні капітальні вкладення у промисловість становили майже 50 % від загальносоюзної суми. У галузі важкої промисловості було вкладено 78 % від цих коштів. Темпи розвитку її галузей коливалася в межах 25-46 %. Перевага надавалася реконструкції та розширенню старих підприємств. У галузевій структурі промисловості частка галузей групи "А" становила 53,4 % в 1927/1928 г.p., порівняно з 47,1 % у 1913 р. Однак чорна металургія досягла лише 80-90 % від рівня 1913 р.