Розділ «3.2. Розвиток радянської соціалістичної економіки в Україні та його відображення в економічній думці»

У 1931-1932 рр. внесли зміни у кредитну реформу з метою повернення до економічних методів управління. Підприємства мали власні та оборотні кошти, вони були головними отримувачами позик. Для цього Держбанк надавав кредит, що погашався виплатами з держбюджету протягом 1932-1938 рр. Власні та позикові засоби розмежовувалися на розрахунковому і позиковому рахунках, що відкривав банк для кожного госпрозрахункового підприємства. Як основна форма розрахунків вводився акцепт - перерахування коштів на рахунок постачальника після згоди покупця оплатити відвантажений товар. Було скасовано кредитування "під план", що фактично забезпечувало необмежене залучення кредитів.

Податкова реформа 1930р. встановила перерахування в бюджет підприємствами не менш ніж 81 % від прибутку. Замість 86 видів платежів у бюджет визначили два: податок з обороту і відрахування з прибутку. Єдина норма відрахувань прибутку в бюджет була вигідна високорентабельним галузям і не вигідна низькорентабельним. Підприємства, які спрямовували в бюджет 81 % прибутку, одержували потім з нього заплановані асигнування. Тому в 1931 р. було встановлено мінімальний загальний рівень відрахувань від прибутку в бюджет - 10 %, інший прибуток розподілявся відповідно до плану: повністю залишався в підприємства, якщо для нього були передбачені відповідні капіталовкладення, або практично повністю перераховувався в бюджет. Прибуток перестав бути стимулом виробництва. Підприємства були зацікавлені в отриманні асигнувань, що могли перевищувати прибуток. Колгоспи оподатковували за пропорційними ставками до фактично одержаного доходу. Одноосібні господарства оподатковували за спеціальною шкалою прогресивних ставок. У 1932 р. введено одноразовий додатковий податок.

Кредитно-фінансова система, що сформувалася в 1930-х роках, функціонувала без якісних змін до реформи 1965 р. Серед характерних ознак цієї системи виокремлюють: зосередження в бюджеті переважної частини прибутку; відсутність твердих критеріїв розподілу прибутку між підприємствами і бюджетом; широкі повноваження вищих інстанцій щодо перерозподілу між підвідомчими підприємствами прибутку, оборотних коштів; централізація не тільки основної маси прибутку, а й амортизації (за винятком амортизації на капітальний ремонт); визначення нормативу оборотних коштів підприємства вищими інстанціями; постійне заморожування власних оборотних коштів. В умовах державного розподілу ресурсів ціна втратила стимулювальне значення, оскільки визначалася не законами ринку, а за рішенням державних органів.

Остаточно відновилися методи позаекономічного примусу, властиві для періоду "воєнного комунізму".

Централізоване планування було основою здійснення програми побудови соціалістичної економіки

П'ятирічні державні плани розвитку стали головною формою планування економіки.

Перший п'ятирічний план охоплював 1928/1929-1932/1933 г.р. Він визначав три взаємопов'язані завдання індустріалізації народного господарства: пришвидшений розвиток важкої промисловості, подолання відставання сільського господарства та його поступову соціалістичну реорганізацію, підвищення добробуту народу. План розраховувався на перетворення СРСР в індустріально-аграрну державу.

Перша п'ятирічка була підготовлена у двох варіантах - відправному та оптимальному, котрий мав вищі показники розвитку. Планувався розвиток 50 галузей промисловості колишньої ВРНГ (60 % від усієї промисловості). Згідно з першим варіантом промислове виробництво мало збільшуватись у 2,8 разу, середньорічні темпи становити 18 %. За оптимальним планом їх збільшили до 22 %. Проте фактично перша п'ятирічка виконувалася за сумою річних планів, які щороку корегували. Другий рік п'ятирічки (1929/1930 рр.) був періодом "великого перелому", ухвалення пришвидшеного розвитку індустріалізації методом ^стрибка" ("підхльостування"). Було висунуто лозунг "П'ятирічку - за 4 роки". Темпи розвитку промисловості збільшили до 37,7 %. Початок господарського року перенесли з 1 жовтня на 1 січня, тому звітним роком був не жовтень 1933 р., а грудень 1932 р.

У сільському господарстві передбачалося до кінця п'ятирічки залучити до колгоспів 18-20 тис. селянських господарств на основі поступового кооперування. У кінці 1929 р. почалася масова суцільна колективізація сільського господарства. Розробляли державні посівні плани, які доводили до кожного району і колгоспу.

Другий п'ятирічний план на 1933-1937 рр. полягав у розвитку всіх сфер і галузей господарства: промисловості (майже 120 галузей і підгалузей), сільського господарства, транспорту, сфери обігу. Були визначені такі завдання: завершення технічної реконструкції народного господарства шляхом освоєння нової техніки та виробництва; завершення соціалістичного реформування сільського господарства та організаційно-господарське зміцнення колгоспів; піднесення рівня споживання в два-три рази на основі збільшення доходів і зменшення роздрібних цін на 35 %. Темпи розвитку промисловості встановили у розмірі 16,5 %, визначалися випереджаючі темпи розвитку галузей групи "Б", порівняно з групою "А". Формулювалося політично-соціальне завдання - остаточна ліквідація капіталістичних елементів.

Фінансування процесу індустріалізації залишалося складною проблемою.

Державний бюджет, щорічні надходження до якого становили 5 млрд руб., не міг повністю профінансувати економіку. Радянська влада використовувала адміністративні методи вирішення питання джерел індустріалізації:

o перекачування коштів за допомогою держави із легкої та харчової промисловостей у важку;

o режим економії: адміністративно стримували зростання заробітної плати; за рахунок зменшення адміністративно-управлінських витрат за 1928-1929 рр. було зекономлено лише в Україні майже 65 млрд руб.;

o введення додаткового податку на селянство (надподатку) шляхом постійного завищення цін на промислові товари та зменшення державних закупівельних цін на продукцію сільського господарства ("ножиці цін"). У період першої п'ятирічки вони інколи становили 1/8 від ринкових;

o внутрішні державні позики (норма підписки населення дорівнювала середньомісячній заробітній платі за рік);

o грошова емісія - випуск паперових грошей, не забезпечених золотом. У 1928-1932 рр. інфляційне покриття державних потреб СРСР становило 4 млрд руб. Грошова маса була удвічі більшою, ніж вартість продукції галузей групи "Б";

o розширення продажу горілки, що забезпечило надходження в бюджет у 1927 р. 500 млн руб., у 1930 р. - 2,6 млрд, а в 1934 р. - 6,8 млрд;

o зростання експорту нафти, лісу, хутра, хліба та іншої сировини;

o податкова реформа дала змогу збільшити надходження до бюджету, підтримувати нерентабельні підприємства і навіть планово-збиткові галузі;