Розділ «3.2. Розвиток радянської соціалістичної економіки в Україні та його відображення в економічній думці»

Гіпертрофований розвиток характерний для ВПК. Витрати на військові потреби становили близько 1/4 ВВП, що перевищувало відповідні показники США та європейських країн. На військовий комплекс працювало майже 80 % машинобудування колишнього СРСР. Нові технології, які розроблялись у ВПК, через засекреченість не використовували у цивільному виробництві.

Мілітаризацію радянської економіки і фінансової системи посилила війна СРСР в Афганістані в 1979-1989 рр. Щорічні витрати на неї оцінювалися в 3-4 млрд руб.

Сільське господарство розвивалося як складова агропромислового комплексу1, його частка в 1985 р. становила 52,9 %. Валова продукція сільського господарства за 1971-1985 рр. збільшилася на 26,2 %. Переважала колгоспно-кооперативна форма власності та організації виробництва. Зберігалася тенденція до зменшення кількості колгоспів і збільшення радгоспів. Продовжувався процес індустріалізації сільськогосподарського виробництва: механізації й автоматизації, меліорації та хімізації, концентрації та міжгосподарської кооперації. У валовій продукції сільського господарства в 1985 р. співвідношення частки продукції колгоспів, міжгосподарських підприємств і радгоспів, особистих селянських господарств дорівнювало відповідно 48,8 %, 22,8 і 28,4 %. У структурі видатків державного бюджету частка, спрямована на розвиток сільського господарства, коливалася в межах 13,7-15,1 %.

Вироблення національного продукту в сільському господарстві за цей період зменшилося на 23 %. За рівнем урожайності зернових СРСР посідав 90-те місце у світі, картоплі - 71-ше. Продовжувалася міграція селян у міста: 4,6 млн осіб за 1966-1985 рр.

У соціальній структурі економіки України в 1985 р., порівняно з індустріальними економічно розвиненими країнами, залишався великий процент зайнятих у сільському господарстві - 21,2 %, у промисловості та будівництві працювало 38,8 % від усіх зайнятих у народному господарстві, у сфері послуг (транспорті, зв'язку, торгівлі, охороні здоров'я, освіті тощо) - 48,3 %. Чисельність зайнятих у сфері послуг зростала швидше, ніж у промисловості. Частка сільських жителів залишалася на високому рівні - 34 % на початок 1986 р. За підрахунками вчених, темпи приросту працездатного населення уповільнювалися і були найнижчими в СРСР. Наприклад, за 1970-ті роки цей показник становив 10,4 % (в СРСР - 16,6 %), а в матеріальному виробництві - відповідно 4,2 % і 11,3 %.

Державний бюджет України акумулював близько 68 % фінансових ресурсів. Стабільно збільшувалася дохідна частина: за 1971-1985 рр. - у 2,36 разу.

У структурі дохідної частини впродовж 1971-1985 рр. найбільшим джерелом був податок з обігу, частка якого збільшилася з 18,6 до 38,3 %. Платежі з прибутку державних підприємств та організацій зменшилися з 47,7 до 38,3 %. Частка прибуткового податку з колгоспів і кооперативів зменшилася з 2,1 у 1970 р. до 1,61 % у 1985 р. Починаючи з 1968 р., колгоспи відраховували у прибутковий податок 8-9 % від чистого доходу. Зменшилися надходження від населення. Збільшилися кошти державного соціального страхування. З союзного бюджету надходило 5,5-9,1 % від республіканських доходів. Частка дохідної частини бюджету України у державному бюджеті СРСР була в межах 17-18 % упродовж 1960-1980-х років.

Видаткову частину характеризувало збільшення коштів для розвитку господарства: 47,3 % у 1970 р. і 53,8 % у 1985 р. Основну частину фінансів спрямовували на розвиток промисловості (37,3- 35,5 %), до 15,1 % збільшили видатки в аграрну економіку. Частка видатків на соціально-культурні заходи за 1971-1985 pp. зменшилася до 43,8 %, хоч абсолютні показники збільшилися вдвічі. В їх структурі 40 % становили кошти на соціальне забезпечення, 38,8 % - на народну освіту й науку, 20,6 % - на охорону здоров'я та фізичну культуру. Фінансові ресурси на культурно-соціальні програми охоплювали також кошти союзного бюджету і підприємств.

За даними офіційної статистики, державний бюджет виконувався з перевищенням доходів над видатками (на думку вчених, це не відповідає дійсності). Доходи консолідованого бюджету були на рівні приблизно 48-50 % ВВП, видатки - 47-49 % ВВП, перевищення доходів над видатками - близько 0,5-1 % ВВП. При цьому до 1985 р. дохід від зовнішньоекономічної діяльності становив приблизно 18-20 % від доходу бюджету.

Кредитну систему в Україні представляли Українська республіканська контора, 25 обласних контор, філії й агентства "Держбанку" СРСР, а також "Будбанку" СРСР. Загальна сума вкладів населення України становила 49,7 млрд руб. у 1985 р. щодо 3,5 млрд у 1965 р.

Переважаючою залишалася державна торгівля, її частка у структурі загального обсягу товарообігу в 1985 р. становила 70,3 %, кооперативної торгівлі - 27,1 %, обіг колгоспних ринків зменшився до 2,6 %. У цій галузі економіки працювало 1,8 млн осіб. Торгівля не забезпечувала потреб населення. В1985 р. на 10 тис. населення припадало лише 28 підприємств роздрібної торгівлі і 12 громадського харчування. Товарообіг у сільській місцевості був майже у 3 рази менший, ніж у містах.

Оплата праці у колгоспах і радгоспах упродовж 1965-1990 pp. збільшувалася порівняно швидше, ніж робітників і службовців, і досягла відповідно 220,4 і 265,8 крб. Збільшувався річний дохід сімей від особистого підсобного господарства. В 1990 р. у робітників і службовців він становив 2,5 % від сукупного доходу (155 крб.), у колгоспників - 28,8 % (180 руб.). Видатки на харчування залишалися високими: 47,4 % від заробітної плати робітника промисловості. Виплати і допомоги залишалися на низькому рівні - 717 руб. на рік на особу.

В історії економіки СРСР і України 1971-1985 pp. були періодом нагромадження кризових явищ.

Держава була монополістом економічної та політичної влади. За умови конституційно закріпленої загальнонародної власності 92 % власності та понад 70 % національного доходу зосереджувалися в руках держави. Персовіфікатором державної власності була партійно-радянська правляча еліта. З огляду на це економічну систему СРСР називають "державно-номенклатурним соціалізмом".

Панувала командно-адміністративна система управління союзним і республіканським господарствами. Система планово-розподільної економіки, директивного планування не могла забезпечити переважання інтенсивних чинників економічного розвитку. Радикальної перебудови господарського механізму на практиці не здійснено.

Досягнення сучасної науково-технічної, технологічної та інформаційної революції впроваджувалися повільно. Радянський Союз техніко-технологічно відстав від економічно розвинених країн Заходу. Зменшився середньорічний приріст винаходів і раціоналізаторських пропозицій. Економіка розвивалася переважно за рахунок екстенсивних чинників. Будівництво нових і реконструкція діючих підприємств здійснювалися на старій технологічній базі. Рівень зношеності був високим, відновлення основних фондів, зокрема у базових галузях, повільне, порівняно з іншими республіками. Так, протягом 1970-1935 рр. обсяги інвестицій в основний капітал зросли майже втричі, балансова оцінка основних засобів збільшилася майже в 4 рази, а фондовіддача зменшилася наполовину. Майже 3/4 інвестицій не були пов'язані з реальним приростом ВВП, лише стримували його падіння.

Не відбулося позитивних зрушень у галузевій структурі національного господарства, сфер і галузей. Державний пріоритет надавався галузям групи "А" і виробництву проміжної, а не кінцевої продукції. Економіка була затратною (виробництво заради виробництва), низькоефективною. Промисловість працювала на себе та військові цілі. За рівнем виробництва ВВП на особу СРСР відставав від економічно розвинених країн світу майже в 10 разів. Госпрозрахунок був формальним. Послабилися стимули трудових колективів до інтенсивних методів господарювання та зростання його ефективності, в тому числі шляхом пришвидшення науково-технічного прогресу. Переважала зрівнялівка у заробітній платі. Якість продукції залишалася низькою, у промисловості знак якості мали 15,9 % виробів.

Погіршилися умови видобутку паливних та інших мінерально-сировинних ресурсів, а освоєння нових потребувало збільшення капітальних вкладень.

Збільшувалася тривалість будівництва в середньому до в-8 років у промисловості, замість 3-4 років за нормативами, зменшувалася фондовіддача.

Збільшувалися витрати матеріальних ресурсів у народному господарстві, насамперед металу, палива, електроенергії, деревини, зумовлені відставанням технології виробництва і високою часткою матеріаломістких процесів у головних галузях матеріального виробництва. Матеріальні запаси підприємств збільшувались швидше, ніж обсяги виробленої продукції, що зменшувало ефективність виробництва. Зростання запасів фінансували за рахунок кредитів при зменшенні частки власних оборотних коштів.