Розділ «2.2. Економічна політика зростання. Теорії економічного зростання»

Здійснивши факторний аналіз реального національного доходу США та країн Північно-Західної Європи за 1924-1962 рр., вчений виявив, що частка праці в економічному зростанні збільшилася із 74,7 % до 77,6-82,0 %, капіталу і землі - скоротилась відповідно із 19,8 % до 15-18,4 % й із 5,5 % до 3,0-4,0 %1. Е. Денісон підкреслює, що позитивні зрушення в бік фактора праці зумовлені успіхами в галузі технічних та управлінських знань (охоплюючи знання, що належать до організації виробництва, підвищення освітнього і фахового рівнів працівників, кадрової політики), варіантами розподілу ресурсів між галузями та умовами розширення ринків, за яких створюється можливість скорочення, шляхом поглиблення спеціалізації. Відтак учений зробив висновок, що найважливішим чинником реального зростання продукти є підвищення продуктивності праці за рахунок інвестицій в освіту, фахову та кваліфікаційну підготовку, науково-дослідні й дослідно-конструкторські розробки тощо.

Радянський академік Вадим Трапєзніков (1905-1994), автор праць "Темп науково-технічного прогресу - показник ефективності управління економікою" (1971) та "Управління і науково-технічний прогрес" (1983), досліджуючи міру впливу продуктивності праці на величину національного продукту, переконує, що її рівень залежить від фондоозброєності праці (якісний фактор) і від щабля технічного прогресу чи рівня знань й умінь або ступеня ефективності суспільного виробництва (якісний фактор). Останній визначається рівнем конструктивного вдосконалення обладнання, уміннями працівника, рівнем організації виробництва, ступенем практичного застосування наявних знань:

де Я - національний дохід; в - продуктивність праці; ч - чисельність зайнятих; У- рівень знань; Ф - фондоозброєність зайнятих.

Вчений вважав, що темп підвищення рівня життя практично дорівнює темпу науково-технічного прогресу. Звідси випливає така тотожність - рівень життя пропорційний рівню знань.

Серед інституціональних концепцій економічного зростання особливої уваги заслуговують дослідження Нобелівських лауреатів С.С. Кузнеця і Т.В. Шульца.

Саймон Сміт Кузнець (1901-1985) у праці "До теорії економічного зростання" (1955) зазначав, що загальна теорія економічного зростання має: а) пояснювати механізм розвитку передових промислових країн і причини, які стримують розвиток відсталих макросистем; б) охоплювати держави як з ринковою економікою, так і з плановою, країни великі й малі, розвинуті та ті, які розвиваються; в) пояснювати вплив на економічне зростання зовнішньоекономічних зв'язків, війн та інтервенцій. Отже, обґрунтованих висновків можна досягнути лише у разі вивчення економічного зростання в найрізноманітніших контекстах та умовах як із часового, так і з просторового поглядів. Теоретична модель економічного зростання С.С. Кузнеця ґрунтується на широких емпіричних дослідженнях чотирьох ключових елементів: демографічного зростання, зростання знань, внутрішньодержавної адаптації до факторів зростання та зовнішніх відносин між країнами. Вчений вважав, що зростання сукупного продукту країни неминуче передбачає глибоке перетворення всієї її економічної структури, зачіпає багато аспектів економічного життя, а саме: структуру виробництва; галузеву і професійну структуру зайнятості; розподіл занять на роботу в середині сім'ї та на ринкову діяльність; структуру доходу з погляду факторів виробництва; чисельність, віковий склад і територіальний розподіл населення; міждержавні потоки товарів, капіталу, робочої сили та знань; організацію промисловості та державне регулювання. Водночас такі зміни є необхідною умовою сукупного зростання, а також формують, стримують чи підтримують подальший економічний розвиток країни. Слід зазначити, що С.С. Кузнець також вважав технологічний розвиток екзогенним фактором, з якого бере свій початок сучасне економічне зростання.

Теодор Вільям Шульц (1902-1998), досліджуючи сільське господарство у працях "Виробництво і благополуччя сільського господарства" та "Перетворення традиційного сільського господарства" (1964), звертає особливу увагу на роль аграрної технології. На думку вченого, її рівень перш за все залежить від інформації, якою володіє фермер. Так, низький рівень знань фермерів є гальмівним чинником зростання врожайності та підвищення ефективності сільського господарства. У подальшому ця ідея була розвинена в теорії інвестування людського капіталу, висвітленій у праці "Капіталовкладення в людський капітал: роль освіти і наукових досліджень" (1971). У структурі інвестицій в людський капітал Т.В. Шульц виокремлює прямі витрати на навчання в школі та вищих навчальних закладах; домашню самоосвіту; накопичення досвіду на роботі; капіталовкладення в охорону здоров'я, освіту й науку. Вкладення у людський капітал зумовлюють зростання цінності людської праці як найважливішого фактора перетворення економіки і модернізації економічних та юридичних інститутів. А розвиток при цьому підході розглядається не тільки як підвищення темпів економічного зростання, а й як ліквідація бідності2 (рис. 2.7).

Слід згадати, що неокласики трактують економічне зростання як техніко-економічний, а не соціально-економічний процес. Відтак їхні моделі економічного зростання не в змозі пояснити внутрішні закони розвитку суспільного виробництва, у тому числі природу й механізм науково-технічного прогресу. А разом із

Рис. 2.7. Взаємозв'язок між інвестиціями у людський капітал, рівнем бідності й темпами економічного зростання

тим природним є той факт, що зі сфери аналізу випадає циклічний характер розвитку економіки. Цю прогалину в теоріях зростання заповнила кейнсіанська школа (табл. 2.9).

Як уже зазначалося, цілу низку фундаментальних ідей стосовно цієї проблеми висловив Р.Ф. Харрод. Поряд із ним природу циклічних коливань шляхом поєднання механізмів мультиплікатора й аксе-

Таблиця 2.9. Характеристика кейнсіанських моделей циклічних коливань

лератора досліджували Нобелівські лауреати Пол Ентоні Семюелсон (р. н. 1915) та Джон Річард Хікс (1904-1989). Найбільш відомим теоретиком циклу був "американський Кейнс" Елвін Ханс Хансен (1887-1975), який у праці "Економічні цикли та національний дохід" (1951), ґрунтуючись на даних економічної історії США, виокремив моделі циклічних коливань, пояснив їх динаміку, особливу увагу зосередив на механізмі економічного спаду і заходах антициклічного регулювання.

Класифікація циклів Е.Х. Хансена охоплює чотири моделі:

1. "Малі цикли" - від 2 до 8 років, що спричиняються нерівномірністю відтворення оборотного капіталу шляхом коливання капіталовкладень у товарно-матеріальні цінності.

2. "Великі цикли" - 6-13 років, які зумовлюються нерівномірністю вкладень в основний капітал.

3. "Будівельні цикли", середня тривалість яких становить 17- 18 років із амплітудою коливання 16-20 років. Ця модель стосується виключно будівельної галузі, а цикли породжуються наявністю часового лагу між виникненням потреби у нових спорудах й моментом її задоволення. Адже якщо попит на житло перевищує пропозицію, то це супроводжується зростанням цін на житло і квартплату, а також збільшенням інвестиційних потоків у цю галузь. Проте тривалий період будівництва стоїть на заваді негайному задоволенню потреби. Внаслідок цього рівень цін на житло й квартплата зростають - так розкручується маховик будівельного буму. Коли реалізуються перші партії квартир, попит починає потроху згасати, а в міру його насичення знижуються і ціни; тим часом добудовується решта споруд. Таким чином виникає перевиробництво і як наслідок - спад у будівельній індустрії.

4. "Столітні циклічні хвилі" зумовлені фундаментальними переворотами в техніці й масштабними зрушеннями у виробництві, а їхня тривалість сягає понад 50 років.

Теорія циклів Е.Х. Хансена є інвестиційною, оскільки ґрунтується на припущенні щодо нерівномірності вкладення інвестицій. Нерівномірність капіталовкладень вчений пов'язує з двома причинами. По-перше, з дією механізму "відставання та випередження". Економічна система зі зворотним зв'язком прагне до стану динамічної рівноваги. Якщо один із визначальних чинників (попит чи пропозиція) відхиляється від рівноваги, то інший реагує иа зміну не зразу, а зі значним запізненням, породжуючи так звані "шастання", або перманентні коливання навколо рівноважного стану. По-друге, суто кейнсіанською причиною циклічних коливань є зростання автономних інвестицій, які безпосередньо не залежать від господарської кон'юнктури, а в основному пов'язані з науково-технічним прогресом, демографічними зрушеннями, а відтак і змінами пропозиції праці на ринку, відкриттям нових родовищ корисних копалин, залученням у господарський обіг нових земельних ділянок.

Вивчаючи ґрунтовніше модель Е.Х. Хансена, підкреслимо, що автономні інвестиції, спрямовані в одну галузь, вводять у дію механізм мультиплікатора к і зумовлюють приріст доходів у сферах виробництва капітальних благ, а відтак і в секторах предметів споживання. Як наслідок, зростає сукупне споживання С і національний дохід У. Отже, загальний приріст доходу ДУ більший у к разів, ніж початковий приріст автономних інвестицій АІЛ: