Розділ «2.2. Економічна політика зростання. Теорії економічного зростання»

Отже, чим нижча процентна ставка, тим вигідніше за простих рівних умов здійснювати додаткові капіталовкладення, і навпаки. Умовою рівноваги на товарному ринку є рівність інвестицій та заощаджень / = 5 . Останні відповідно до "основного психологічного закону" визначаються рівнем національного доходу Уп, тобто є його функцією:

І чим вищий рівень національного доходу, тим більший обсяг заощаджень. Таким чином, отримуємо функцію

На грошовому ринку рівновага спостерігатиметься у випадку рівності попиту на гроші Ь й пропозиції грошей М, що є величиною заданою. Попит на гроші Ь визначається двома групами мотивів.

Перша представлена трансакційним мотивом і мотивом обачливості, що в основному є функцією національного доходу Ул. Чим більший рівень Уп, тим більше укладається угод купівлі-продажу, розширюється їхній діапазон, зростають обсяги запобіжних операцій. А разом з тим інтенсивнішою стає потреба у грошах Ь.:

Друга група охоплює спекулятивний мотив. Будучи учасниками фінансового ринку, економічні агенти весь час стоять перед вибором: в якій формі тримати свої заощадження - у вигляді депозиту чи цінних паперів. Володіння останніми, з одного боку, пов'язане із великим ризиком, а з іншого - дає право на отримання дивідендів (акції) і рендиту (облігації). Біржові та небіржові ціни цінних паперів змінюються протилежно руху номінальної /' чи реальної ґ процентної ставки. Саме тому економічні агенти можуть виграти, купивши цінні папери, коли V (ґ) підвищиться, і продавши їх, у випадку її зниження. Відповідно, потреба у спекулятивній готівці Ь2 зростає, коли і' (г*) знижується. Саме тому Ь2 є спадною функцією від і' (ґ):

А сукупний попит на гроші Ь характеризується прямою залежністю від рівня національного доходу Уп і оберненою від ринкової норми процента /' (ґ):

Отже, прирівнюючи Ь до наперед заданої М, отримуємо:

Оскільки функції /8 і ЬМ визначаються однаковими параметрами, їх можна графічно відобразити в одній системі координат (рис. 2.9). На кривій /8 кожній парі значень Уп та і' (ґ) відповідає рівність 8 та /, тобто є певний рівень рівноваги товарного ринку. Натомість крива ЬМ характеризує співвідношення між Уп та V (ґ), при яких встановлюється рівновага на грошовому ринку. Таким чином одержуємо модель /5 - ЬМ. Точка перетину двох кривих вказує на таке співвідношення між Уп та і' (г'), за якого заощадження дорівнюють інвестиціям, а попит на гроші дорівнює їхній пропозиції, тобто обидва ринки перебувають у стані рівноваги.

Рис. 2.9. Модель IS - LМ

Проте модель Хікса - Хансена не є завершеною, оскільки у ній не розглядається ринок праці. Слід зазначити подібність між його класичною та кейнсіанською інтерпретаціями, а також вказати на дві особливості. По-перше, на відміну від класиків, кейнсіанці вказують на негнучкість номінальної заробітної плати У. І по-друге, в кейнсіанській моделі ринку праці відведена пасивна роль - його стан зумовлений ситуацією на товарному й грошовому ринках. Так, взаємодія товарного і грошового ринків своєю рівновагою визначає рівень національного доходу Уп*, який, за допомогою виробничої функції дає змогу встановити попит на робочу силу Ыв, що визначає рівновагу на ринку праці (рис. 2.10)1.

Якщо із моделі Хікса - Хансена відкинути специфічне кейнсіанське припущення про негнучкість заробітної плати, то в умовах надлишкової пропозиції праці заробітна плата знижується, що призводить до скорочення витрат і падіння цін. У такому випадку частина грошей, призначена для реалізації комерційних угод, вивільняється. Утворений надлишок пропозиції грошей призводить до зниження норми процента, і як наслідок - зростає інвестиційний попит. Це зростання триватиме до тих пір, поки повністю не вичерпається весь обсяг пропозиції, який відповідає повній зайнятості. Отже, модель Хікса - Хансена у повній відповідності до неокласичної доктрини саморегульованості економіки демонструє можливість автоматичного досягнення повної зайнятості. Саме тому її і слід вважати "першою хвилею" кейнсіансько-неокласичного синтезу.

Рис. 2.10. Повна модель Хікса - Хансена

Якщо представників неокласики таке трактування моделі влаштовувало, то ортодоксальні кейнсіанці відкидали можливість саморегулювання економіки, наводячи три контраргументи, або так звані "особливі випадки", з огляду на які унеможливлюється досягнення повної зайнятості. По-перше, негнучкість номінальної заробітної плати V/ і цін, адже профспілки не допустять скорочення № нижче від певного рівня. А це блокує механізм автоматичного регулювання на ринку праці. Враховуючи існування "грошової ілюзії", тобто сприймання номінальних змін за реальні, можна знизити рівень реальної зарплати - за рахунок підвищення цін. Проте такий сценарій зумовить зростання попиту на гроші, а відтак і плати за відмову від ліквідності - процента V (ґ), що призведе до скорочення інвестицій (крива ЬМ зміститься вліво), падіння обсягів виробництва Уп та рівня зайнятості ІУ1. Підвищення ж рівня реальної заробітної плати шляхом зниження цін не можливе, оскільки монополія виробників блокуватиме цей процес.

По-друге, "пастка ліквідності", тобто за низької процентної ставки V (ґ) плата за відмову від ліквідності є настільки низькою, що ніхто не хоче позбавлятися готівки і весь приріст грошової маси поглинається спекулятивним попитом Ь2. Його крива стає абсолютно еластичною, припиняючи подальше зниження процентної ставки і' (/o') та унеможливлюючи нарощування інвестицій /, підвищення рівня національного виробництва Уд та зайнятості N.

По-третє, нееластичність інвестиційного попиту / стосовно процентної ставки V (г/), що призводить до постійної невідповідності між поточними заощадженнями та інвестиціями І*Б, а відтак потенційно рівноважним і фактичним обсягом виробництва Уд * У * й попитом та пропозицією на ринку праці И0 ^М82. Іншими словами, заощаджують та інвестують різні суб'єкти і з різною мотивацією. Заощаджує в основному населення, а спонукальними поштовхами є трансакційний, запобіжний і спекулятивний мотиви. Стосовно ж інвестиційного попиту - він залежить від очікувань підприємців. Так, за негативних очікувань, не зважаючи на зниження процентної ставки, попит на інвестиції залишатиметься стабільно низьким - (Ґ(гО X) -> (і* < 8) -" (ІУд < АГв) -> Уп і . І навпаки, за умов поліпшення ринкової кон'юнктури у майбутньому, навіть висока процентна ставка неспроможна стримати існуючий інвестиційний попит (і'{гг) і) -"(/ > 8). Однак наявного обсягу заощаджень буде недостатньо для задоволення попиту на інвестиції, зберігатиметься "вимушена рівновага" / = 8, й економіка залишатиметься у вихідному стані.

Окрім того, джерелом інвестицій можуть бути не тільки поточні заощадження, а й кредитно-банківська система, політика уряду, науково-технічний прогрес тощо. Отже, фактична рівновага зазвичай характеризується неповною зайнятістю і марними витратами ресурсів.

"Друга хвиля" неокласичного синтезу є логічним продовженням "першої хвилі", хоч історично вона виникла пізніше і закінчилася раніше за "третю хвилю". Основою "другої хвилі" була спроба Артура Сесіла Пігу (1877-1958), Готфріда фон Габерлера (1900- 1995) і Дона Патінкіна (1922-1995) та інших подолати "особливі випадки" теорії ортодоксальних кейнсіанців. З цією метою використовувалася теоретична концепція, що спиралася на ефект багатства Пігу в праці "Економічна теорія добробуту" (1956) або ефект реальних касових залишків Патінкіна у праці "Гроші, проценти, ціни" (1956). Вчені обґрунтовують економічний механізм виходу із "пастки ліквідності" та зі стану нееластичності інвестиційного попиту. Так, наявність безробіття штовхає грошову заробітну плату W, а відтак і витрати й абсолютний рівень цін у бік зниження, що автоматично підвищує реальну вартість фінансового багатства (золото, резерви іноземної валюти, готівка, державні облігації) і його частку в національному доході. Насиченість схильності до заощадження сприятиме зростанню схильності до споживання й інвестування, розширюючи сукупний попит в' і-> с' у Т-> AD Т і зміщуючи криві IS та LM праворуч доти, доки вони не перетнуться на рівні доходу Уп* за умов повної зайнятості N*.

Вважалося загальноприйнятим, що причиною неповної зайнятості є негнучкість заробітної плати. Річ у тому, що реалізація ефекту Пігу потребує абсолютної гнучкості заробітної плати, вільної динаміки цін, відсутності "грошової ілюзії" тощо. Саме тому ця теорія стосується порівняльної статики й ніяк не відображає динаміку повільного пристосування до поступового зниження цін із її шкідливим впливом на очікування та небажаними наслідками у сфері розподілу, де основна маса ліквідних активів перебуває у розпорядженні окремих осіб. Сам A.C. Пігу погодився із малою практичною цінністю власного ефекту як лікувального засобу від економічної депресії1. Проте неокласична система зберігає свою теоретичну значущість, оскільки в економіці є тенденція до рівноваги, а кейнсіанська парадигма, як практична програма, також необхідна з огляду надію трьох "особливих випадків".

"Третьою хвилею" є так званий великий неокласичний синтез, автором якого був Пол Ентоні Семюелсон. Першим кроком великого неокласичного синтезу" П.Е. Семюелсона була розробка так званої спрощеної, або урізаної, моделі Дж.М. Кейнса у підручнику "Економіка" (1948). Таким чином, "третя хвиля" історично "накладалась" на "першу" і "другу" "хвилі" кейнсіансько-неокласичного синтезу. Крім того, під впливом останніх чіткіше окреслювалася мета "третьої хвилі" - це "примирення мікро- і макроекономіки" шляхом доведення, що і грошово-кредитна, і фіскальна політики можуть надати економічному середовищу таких рис, які б підтверджували правильність мікроекономічних принципів. А саме - - суспільство має вибирати між різними альтернативами виробництва на основі високої зайнятості. Відтак не потрібно дозволяти, щоб парадокси заощадження і логічні помилки об'єднання окремих одиниць протиставляли індивідуальну вигоду та індивідуальні втрати суспільним інтересам.

Неокласичний синтез П.Е. Семюелсона зводиться до трьох висновків. По-перше, неокласичні принципи зберегли свої домінантне становище у площині мікроекономічної теорії, а кейнсіанство одержало прерогативу визначати макроекономічну практичну рецептуру. По-друге, макроекономіка не є чимось окремим та самостійним. Ті функціональні зв'язки формуються із множини мікроекономічних явищ та процесів, що описані неокласичною теорією. По-третє, сучасна економічна система може успішно боротися з інфляцією та безробіттям, якщо ефективне втручання держави у ринок як в єдине ціле поєднати зі свободою поведінки виробників і споживачів1.