Розділ «2.2. Економічна політика зростання. Теорії економічного зростання»

Сформувалася японська зовнішньоторговельна модель, спрямована на розширення обсягу продажу за рахунок високої якості продукції з порівняно нижчими цінами. В експорті переважала продукція переробної промисловості, а в імпорті - мінеральна сировина і нафта. Майже 40 % електроніки та 55 % автомобілів експортували. Основною країною - імпортером японських товарів були США (75 %), що стало однією з причин так званих торговельних війн. Зросла позиція Японії у міжнародній економіці. За 1950-1970 рр. частка країни у світовому ВВП зросла з 2,94 до 6,95 %, світовому промисловому виробництві - з 1,7 до 5,4 %, світовому товарному експорті - з 1,35 до 4,86 %. Зберігався протекціонізм. У 1950-х роках обмежувався імпорт товарів, але були створені умови для імпорту технологій. Держава лімітувала зарубіжні інвестиції. Лише наприкінці 1960-х років почалася лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків.

2.2.2. Теорії економічного зростання як особливий напрям економічної думки

Актуальність дослідження проблем макроекономічної динаміки та політики економічного зростання із довготривалим бумом була зумовлена стабілізацією та позитивною динамікою господарського розвитку провідних країн світу, зацікавленістю урядів, ділових кіл і населення у здійсненні контролю над економікою для запобігання кризових явищ, необхідністю досягнення економічної переваги над соціалістичними країнами, які розглядалися як ідейно-політичні супротивники. У 1940-1960 рр. економічне зростання було завданням і змістом економічної політики урядів більшості розвинених країн.

Змістом теорій економічного зростання є виявлення та обґрунтування механізму сталих темпів економічного зростання у тривалій перспективі. Економічне зростання - це такі динамічні зміни у національній економіці, які характеризуються стійким розширенням масштабів виробництва національного продукту, підвищенням ефективності суспільного виробництва і зростанням на цій основі добробуту нації.

В основі відмінностей між моделями економічного зростання різних наукових течій лежать трактування сутності економічного зростання, факторний підхід і ступінь взаємозамінності чинників економічного зростання. Так, кейнсіанці економічне зростання розуміють як соціально-економічний процес, ядром якого здебільшого е фактори попиту (інвестиції, заощадження, споживання, рівень заробітної плати), а чинники виробництва - абсолютно незамінні. У неокласичних концепціях економічне зростання - це техніко-економічний процес, що спирається в основному на фактори пропозиції - кількісні та якісні параметри ресурсного забезпечення (працю, землю, капітал, науково-технічний прогрес тощо) та ефективність їх розподілу й використання економічними агентами. За уявленнями неокласиків, фактори виробництва є взаємозамінними. Інституціоналісти намагалися підсилити взаємодію між факторами попиту і пропозиції за допомогою різних інституцій, а також охопити вплив на економічне зростання типу економічної системи, зовнішньоекономічних зв'язків, війн, інтервенцій тощо.

Принципові відмінності між моделями економічного зростання кейнсіанців, неокласиків та інституціоналістів відображено у табл. 2.8.

Ґрунтується на так званій "капітальній" теорії вартості1, представлена моделями

Таблиця 2.8. Відмінності між кейнсіанськими, неокласичними та інституціональними моделями економічного зростання

британського професора Оксфордського університету Р.Ф. Харрода і американського професора Массачусетського університету О. До-мара, професора Кембриджського університету Дж.В. Робінсон.

Рой Форбс Харрод (1900-1978) як лідер післявоєнного кейнсіанства та автор праць "Економічний цикл" (1936) і "До теорії економічної динаміки" (1948) зосереджував свою увагу на аналізі динамічних процесів, основною умовою яких була рівність заощаджень та інвестицій. Спираючись на цю тотожність, вчений обґрунтував такі поняття, як фактичний, гарантований (рівноважний) і природний (максимально можливий) темпи економічного зростання. Отже, зіставляючи їх між собою дійшов висновку: будь-які відхилення між фактичними і природними темпами економічного зростання порушують рівноважну лінію розвитку, а також провокують короткострокові й довгострокові циклічні коливання. Короткостроковий бум настає у випадку переважання фактичного темпу над гарантованим, а нетривалий спад - навпаки. Довгострокове зростання настає, якщо і природний, і фактичний темпи більші за гарантований, а довготривала депресія - за будь-якого співвідношення між гарантованим та природним темпами за умови відставання фактичного від гарантованого.

Пропонуємо детальніше ознайомитись із моделлю Р.Ф. Харрода. Вихідна тотожність моделі представлена рівнянням фактичного темпу зростання:

- реальний (фактичний) темп зростання сукупного випуску за певний проміжок часу - відношення приросту доходу ЛУ до обсягу доходу базового періоду У; С - - капітальний коефіцієнт, тобто збільшення залишків усіх видів благ до кінця періоду порівняно із залишком на початок періоду, поділене на приріст продукції за цей самий період АУ, іншими словами, коефіцієнт капіталомісткості, що відображає "інвестиційну ціну" одиниці приросту доходу чи продукції; в' - частка заощаджень 5 в національному доході У, або схильність до заощадження. Слід зазначити, що відома рівність інвестицій І та заощаджень 5 розглядалась її автором Дж.М. Кейнсом у статиці. Р.Ф. Харрод подає це рівняння у динаміці, позаяк б-С представляє частину приросту продукції, що нагромаджується і спрямовується на виробничі цілі. Ця частина має бути забезпечена відповідною часткою заощаджень 5. Наступною складовою моделі Р.Ф. Харрода є рівняння гарантованого темпу зростання:

Гарантований темп зростання Ош - це принципово нова категорія, введена у науковий обіг й обґрунтована самим Р.Ф. Харродом. Цей темп є тією прогнозованою лінією зростання, на яку налаштовуються підприємці, і разом із тим - темпом, за якого виробники будуть задоволені тим, чим вони займаються. Вчений стверджує, що це рівняння виражає рівновагу безперервного поступального руху, а сам гарантований темп є лінією динамічної рівноваги. С також є категорією динамічної рівноваги, що виражає потребу в новому капіталі, необхідну для приросту продукції. Сш і Сг - прогнозовані величини, що впливають на економічну поведінку підприємців й урівноважують передбачене нагромадження із фактичною величиною 8'. А інвестиції ex-ante (вихідні розрахунки на майбутнє) дорівнюють заощадженням ex-post (оцінки по закінченні аналізованого періоду). Іншими словами, теперішні заощадження у повному обсязі перетворюються в майбутні інвестиції.

Ґрунтуючись на тому, що s' є сталою (позаяк зумовлена відносно незмінними мотивами до заощаджень) і Сг також постійна (оскільки заощадження трансформуються в інвестиції), - за умови нейтрального характеру НТП рівень Gw є стабільним. Відтак рівність G і Gw забезпечувала б стійкий неперервний розвиток. Проте така ситуація є доволі рідкісною. Саме тому Р.Ф. Харрод, порівнюючи обидві форми свого "фундаментального рівняння", характеризує два випадки. Перший із них виглядає так:

Якщо фактичний темп зростання Є перевищує гарантований Сгю, то 8* через свою відносну постійність не зросте відразу тією самою мірою. Услід за цим фактичний коефіцієнт капіталомісткості С обов'язково знизиться і стане меншим за Сг (адже якщо один множник (Сг) зростає, а добуток (а') залишається незмінним, то інший (С) обов'язково зменшується; беручи до уваги попереднє доведення і те, що у нас система рівнянь прирівнюється до відносно сталої в' при О > Сш , то множник другого рівняння (Сг) буде більшим за множник першого рівняння (С)). За таких умов підприємці й торговці оцінюватимуть свій обсяг обладнання як недостатній для обороту надлишкової товарної маси і намагатимуться збільшити товарно-матеріальні запаси та закупити нове обладнання. Опісля нарощуватимуться обсяги замовлень та випуску продукції, що сприятиме ще більшому відриву фактичного тренду від гарантованого (рівноважного) й супроводжуватиметься економічним бумом.

Інший випадок описується виразом:

У такому разі, з огляду на подане вище математичне доведення, прогнозований коефіцієнт капіталу С буде меншим за фактичний С, підприємці, виявивши запаси сировини, обладнання і матеріалів надмірними, скорочуватимуть закупівлі, цим самим ще більше знижуючи фактичний темп зростання порівняно з гарантованим та зумовлюючи депресію.

Таким чином, рівність в = С?Ш забезпечує динамічну рівновагу, а будь-які відхилення, не залишаючи жодного шансу на досягнення рівноваги, зумовлюють усе більший розрив. Сам Р.Ф. Харрод запевняє, що економіка "балансує на вістрі ножа" із внутрішньо притаманною їй динамічною нестабільністю. Адже весь час відцентрові сили змушують економіку відхилятись від рівноважної лінії розвитку. Цей "парадокс Харрода" е квінтесенцією кейнсіанства у сфері теорії динаміки. На думку самого вченого, відхилення О від С в основному пояснюють короткострокові економічні коливання. А для інтерпретації більш довгих коливань економічної кон'юнктури Р.Ф. Харрод вводить третю тотожність - рівняння природного темпу зростання:

Так, Сг представляє максимально можливий темп руху економіки при певному зростанні населення, технічних можливостях і відсутності вимушеного безробіття. Для досягнення такого темпу є ймовірність дефіциту заощаджень. А гарантований темп Сш забезпечував підприємницьку рівновагу при повній зайнятості наявного капіталу, технічному вдосконаленні й достатньому обсягу заощаджень, проте припускав існування вимушеного безробіття. Саме тому повна модель Р.Ф. Харрода охоплює співвідношення між природним Ся, гарантованим Є і фактичним Є темпами зростання, що також можна окреслити двома варіантами. Один із них виглядає так:

Беручи до уваги подане вище обґрунтування наслідків відставання Сг від С у короткому періоді, за певних умов розвиватиметься сприятливе середовище для тривалої депресії (глибокої рецесії). Інший варіант представлений так: