Розділ «2.2. Економічна політика зростання. Теорії економічного зростання»

Це означає зменшення стаціонарної капіталоозброєності від V до к2*, а відтак і зниження рівня продуктивності праці /(&*) й рівня життя населення (рис. 2.5).

У стаціонарному стані, що відповідає Золотому правилу, стаціонарний обсяг споживання с*д є різницею між продуктивністю праці /(£*), або у*, і стаціонарними інвестиціями (8'+л')Л*, стійка рівновага досягається при і*в =|У/(Л*)=(8'+л')£*], а чистий граничний продукт (МРК - 8') дорівнює темпові зростання населення п'.

Рис. 2.3. Вплив норми заощадження на обсяг інвестицій, капіталу й стаціонарний стан у моделі P.M. Солоу

Рис, 2.4. Виробництво, амортизація, заощадження та інвестиції за умов Золотого правила у мо, лі P.M. Солоу

Рис. 2.5. Наслідки зростання населення у моделі P.M. Солоу

По-четверте, науково-технічний прогрес спричиняє приріст ефективності праці Е постійним темпом g', а обсяг виробництва зростає так, ніби відбувається збільшення робочої сили. Саме тому такий вплив НТП називається трудозберігальним, a g' - темпом трудозберігального НТП. Оскільки L зростає темпом /і', а Е зі швидкістю g', то L-E збільшується з ритмом (n'+g'). Слід зазначити, що на відміну від заощаджень, які забезпечують високі темпи економічного зростання включно до моменту досягнення стаціонарного стану, науково-технічний прогрес може підтримувати безперервне зростання продуктивності праці й підвищення рівня життя населення. Золоте правило нагромадження капіталу тепер визначається як такий стаціонарний стан, що максимізує споживання на ефективного працівника с* . Останнє становить різницю між обсягом продукції на одного ефективного працівника f j , або f(k*)f та пороговими інвестиціями (8'+п' + g')k * (які для того щоб забезпечити постійний обсяг капіталоозброєності Т~ o або мають відшкодувати зношений капітал Ь'к, забезпечити капіталом нових працівників n'k і нових "ефективних працівників", яких створює науково-технічний прогрес, та максимізується за рівності чистого граничного продукту (МРК-5') й темпів економічного зростання (п' + £'). У стаціонарному стані інвестиції і* , або а'ДЛ*), цілком відшкодовують зменшення капіталоозброєності ефективного працівника внаслідок амортизації, зростання населення і НТП, тобто стійка рівновага досягається при і%=[а7(Л*) = (5' + л' + я')/е*] (рис. 2.6).

Рис. 2.6. Науково-технічний прогрес у моделі P.M. Солоу

Враховуючи вплив капіталу, праці й НТП на економічне зростання, за допомогою алгебраїчного ланцюга одержуємо кінцеву модель P.M. Солоу:

АГ ДАТ ДІ

Де "р"""--темпи зростання виробництва, капіталу і праці;

МРК, МРЬ - граничні продукти капіталу і праці; МРК-К - загальна віддача на капітал; МРЬЬ - загальна винагорода за працю;

МРКК -, а - частка капіталу у прирості суспільного продукту;

МРЬЬ ІЛ ---, (1-а) - частка праці у прирості суспільного продукту;

АА " л . . - - внесок приросту сукупної продуктивності факторів, тобто А вплив НТП який іноді називають залишком Солоу.

Нобелівський лауреат, британський вчений Джеймс Едуард Мід (1907-1995) у праці "Неокласична теорія економічного зростання" (1961) скоригував виробничу функцію Кобба - Дугласа на темп науково-технічного прогресу і тим самим вивів власну модель економічного зростання:

де у - середньорічний темп зростання національного доходу, %; К - середньорічний темп зростання капіталу, %; Ь - середньорічний темп зростання праці, %; а, р - частки капіталу і праці у національному доході; р - темп технічного прогресу (якісні зміни у виробництві), %.

Вважаючи Lip постійними, сталість у буде досягнута у тому випадку, якщо темп річного зростання капіталу К буде також стійким і разом з тим дорівнюватиме темпам зростання національного доходу у. Якщо темпи збільшення капіталу перевищуватимуть темпи зростання національного доходу, тоді за умов незмінної норми заощаджень s' в дію вступатиме механізм автоматичного скорочення темпів накопичення, позаяк приріст заощаджень відставатиме від швидкості нагромадження капіталу, недофінансовуючи та гальмуючи їх. Протилежна ситуація спостерігатиметься у випадку переважання у над К. Якщо ж Ь перевищить К, то через зниження граничної продуктивності праці відбудеться заміщення її капіталом, і нове співвідношення між виробничими факторами забезпечить їх повну зайнятість2. За словами самого Дж.Е. Міда, ця модель стійкого зростання розрахована для абстрактних економічних умов, коли діє закон граничної продуктивності, а виробничі фактори можуть поєднуватись у будь-яких пропорціях.

Американський вчений Едвард Денісон (1915-1992) у праці "Дослідження відмінностей у темпах економічного зростання" (1980) зазначає, що в основі відмінностей між країнами у площині результативності виробництва і продуктивності ресурсів є витрати на наукові досліди та їх ефективність. А проведені ним дослідження стосовно факторів зростання національного доходу на прикладі країн Північно-Західної Європи (Бельгії, Данії, Франції, ФРН, Нідерландів, Норвегії, Великої Британії, Італії) та США за період 1950- 1962 рр. свідчать, що у п'ятірці найвпливовіших факторів економічного зростання прогрес знань посідав перше місце у чотирьох країнах, друге - у трьох, і трете - в одній країні. Виробничу функцію Б. Денісона можна подати так:

ДУ ДУ ДУ

де ДУ - приріст національного доходу; -,-,--додаткові АЬ АК ДІУ прирости національного доходу від додаткової одиниці витрат на залучення та освоєння праці, капіталу і землі. Ці співвідношення приростів становлять не що інше, як граничні продукти кожного з перелічених факторів виробництва - МРЬ, МРК, МРИ; АЬ, АК, АИ - загальний приріст витрат на залучення та освоєння праці, капіталу й землі; МРЬ'АЬ , МРКАК, МРИ -АИ - частка кожного з виробничих факторів у прирості національного доходу.