Розділ «2.2. Економічна політика зростання. Теорії економічного зростання»

Звідси Н. Калдор виводить функціональну залежність обсягу частки прибутку - від схильності до інвестування І:

де -o--коефіцієнт чутливості розподілу доходу, що показує т Зр - вцл

зміни в частці прибутку, які виникають внаслідок коливань схильності до інвестування. Стабільність системи наступає тоді, коли 8Р > вцт' . Якщо 8 і вр' є заданими величинами, а -, згідно з гіпотезою, є незалежною змінною від останніх, то:

де Є - параметр, що відображає сумарне значення норми зростання технічного прогресу і приросту робочої сили; V - відношення капіталу до продукту1, тобто капіталомісткість. Якщо обсяги інвестицій та заощаджень залежать від різних величин, то є три варіанти співвідношення між ними: 7 = 5, /<$, / >£ які і спричиняють циклічні коливання в економіці (рис. 2.8).

Рис. 2.8. Графічна модель циклу ділової активності Н. Калдора

У період рецесії та депресії (відрізок УЛ,УЛ), коли наявний високий рівень безробіття і надлишкові потужності, величини (? та V зменшуються, схильність до інвестування - е доволі низькою, а обсяг інвестицій І майже незмінний. А коли рівень доходів значно нижчий за середній, то, на думку вченого, домогосподарства більше заощаджують, прагнучи збільшити своє споживання у майбутньому. Саме тому крива І майже полога, а крива 8 майже вертикальна, і розрив між ними на користь заощаджень колосальний. На етапі пожвавлення (відрізок УдУв) відбувається заміна старої техніки й технології на нову, зростає чисельність зайнятих, збільшуються Є, та - і, відповідно, відбувається нарощування інвестицій І. Відтак доходи тяжіють до середнього рівня, і схильності до заощадження 8И.' та 8р' знижуються. Тому крива 5 майже полога, а крива І близька до вертикальної.

Поступово обсяг інвестицій перевищує заощадження, фаза пожвавлення трансформується у піднесення (відрізок YBYB), доходи починають різко зростати, зумовлюючи стрибкоподібне збільшення 8W' і 8р. Наступає пік зростання, що поступово готує платформу для подальшого затухання, рецесії та депресії (відрізок УВ.УС). Надмірні обсяги виробництва зумовлюють перенасичення сукупного попиту, виникає надлишок продукції, фізично і морально старіють техніка й технологія, відбувається скорочення G та v, знижується схильність до інвестування ^, згасає темп приросту інвестицій /. Таким чином, криві S та І, змінюючи кут нахилу і швидкість руху на користь першої з них, після короткої рівноваги знову перетинаються. Графічна модель Н. Калдора описує механізм проходження економікою повного циклу ділової активності, починаючи від низької, коли - -> min (точка А), і закінчуючи високою - -> шах (точка С), та навпаки. Отже, модель відображає дві точки стійкої короткострокової рівноваги - А і С й нестійку рівновагу в точці В, адже тут схильність до інвестування ~ перебуває на межі між зростанням і згасанням у зв'язку з незначним розривом між S та /. Якщо 7 < S, то система рухатиметься від YB до УЛ, а якщо I>S, - сприятиме нарощуванню сукупного продукту від У" до Ус.

Представники кейнсіанської теорії виробили заходи антициклічної програми, яка не передбачає прямого втручання держави у відносини власності, а тільки стосується сфери обігу та перерозподілу доходів. Е.Х. Хансен їх узагальнив і систематизував у три групи: 1) вмонтовані механізми гнучкості (вмонтовані, або автоматичні стабілізатори); 2) автоматичні заходи компенсації; 3) програми компенсування циклу.

Заходи першої групи представлені автоматичними стабілізаторами - прогресивний податок на доходи, система страхування від безробіття, система підтримки цін на фермерську продукцію. їх завдання - вилучити надлишок ефективного попиту на стадії буму й перенести його у фазу спаду, тим самим відбуватиметься пригальмовування буму і згладжування спаду.

Друга група заходів покликана доповнити дію першої, а саме - поряд зі зниженням амплітуди коливань забезпечити перехід до загального зростання доходу і зайнятості. До них належать автоматичні заходи компенсації, які на стадії спаду представлені зниженням облікового і позикового процентів, агрегованої податкової ставки, викупом державних облігацій, скороченням норми обов'язкового резервування, загальним збільшенням обсягів позик, що надаються урядом, гарантій на позики тощо. На стадії інфляційного буму впроваджуються заходи, протилежні переліченим.

Третя група - це програма компенсування циклу, методи і терміни якої визначаються узгодженим рішенням законодавчої та виконавчої влади й охоплюють бюджетне регулювання, за якого в період нагромадження приватних інвестицій та зростання споживчих витрат здійснюватиметься скорочення державних витрат і накопичуватиметься бюджетний профіцит. А на етапі спаду скорочення ділової активності компенсуватиметься нарощуванням державних видатків і за рахунок бюджетного дефіциту1.

Ґрунтуючись на рекомендаціях неокейнсіанських теорій, в економічній політиці розвинутих країн 50-60-х років XX ст. відбувся процес трансформації макроекономічних регуляторів у систему "точного налаштування" на протидію циклічним коливанням економіки. Вона отримала назву дискреційної - такої, що становить систему свідомих, цілеспрямованих дій уряду відповідно до фази економічного циклу зі зміни (маніпулювання) державних витрат, податків, сальдо державного бюджету, зокрема проведення стимулювальної політики в період спаду та стримувальної в період піднесення бюджету з метою активізації економічного зростання і зниження безробіття.

Недоліком кейнсіанських учень про циклічні коливання є ігнорування інфляційних процесів, що негативно позначилося на кейнсіанській теорії динаміки і дало поштовх кейнсіансько-неокласичному синтезу. Перші спроби кейнсіансько-неокласичного синтезу з'явилися одразу після появи "Загальної теорії" Дж.М. Кейнса. Кейнсіансько-неокласичний синтез можна умовно окреслити декількома "хвилями" (табл. 2.10).

Таблиця 2.10. Періодизація кейнсіансько-неокласичного синтезу

"Перша хвиля" кейнсіансько-неокласичного синтезу охоплює праці Дж.Р. Хікса, Дж.Е. Міда, Ф. Модільяні, О.Р. Ланге, надруковані в 1937-1938 рр. Проте найвизначнішою стала стаття "Містер Кейнс і "класики": Спроба інтерпретації" (1937) Дж.Р. Хікса. Запропонована ним модель їв - ЬМ під впливом статті Ф. Модільяні "Уподобання ліквідності й теорія процента і грошей" (1944) була доповнена Е.Х. Хансеном у праці "Путівник за Кейнсом"1 (1953) й отримала назву "модель Хікса - Хансена", або "схема доходів і витрат".

Вихідний блок цієї моделі представлений системою з дев'яти рівнянь:

де номінальна заробітна плата W і грошова маса M - величини задані; виробничі функції (відображаючи підхід К. Маркса) об'єднують обсяги створених інвестиційних / та споживчих С товарів при відповідній чисельності зайнятих N1 й NC в цих секторах; гранична продуктивність обох секторів fl(NI) та fC(NC) дорівнює відповідній величині реальної заробітної плати -j-I и ут^ї сумарна вартість створених в обох секторах товарів Іп та Сп (pli й рСС) утворює номінальний дохід Yn, який у свою чергу є функцією зайнятості N; попит на гроші Ь поданий як функція від номінального доходу Yn й номінальної V чи реальної г' процентної ставки; інвестиційна функція h відображає залежність від номінального доходу Yn, процентної ставки V (ґ) й схильності до інвестування у, пов'язаної з очікуваннями, на ефекті зміни яких робиться основний акцент; інвестиції Іп дорівнюють заощадженням S, обсяг яких залежить від номінального доходу Yn і процентної ставки V {ґ).

Другий блок, власне, і становить сама модель IS - LM із гнучкими цінами. Для уможливлення визначення рівня національного доходу та процентної ставки слід зрозуміти одну винятково важливу деталь - Дж.Р. Хікс дотримується постулатів Дж.М. Кейнса, який використовував як дефлятор заробітну плату, і подає всі номінальні величини моделі в "одиницях зарплати", тобто:

Отже, набуваючи методологічної стрункості, модель /5 - ЬМ сама по собі визначає реальні рівні - та - залежно від -.

Автори моделі слідом за Дж.М. Кейнсом виходять із того, що схильність до інвестування у визначається граничною ефективністю капіталу, тобто відношенням між очікуваним доходом від одиниці капіталу й ціною її виробництва. Іншими словами, приймаючи рішення про інвестування чергової порції капіталу, економічний агент або платить за залучені засоби, або несе альтернативні витрати, відмовляючись від доходу, що міг би отримати у випадку використання своїх ресурсів іншим чином. Те й інше визначається ринковою нормою процента і' (ґ), а сам процес інвестування доцільний тільки у тому випадку, коли гранична ефективність капіталу перевищує суму процента. Відповідно, інвестиції Іп або / можна вважати функцією процентної ставки: