Розділ «2.2. Економічна політика зростання. Теорії економічного зростання»

Перший наслідок ідентичний першому варіанту, що характеризується тривалою депресією (фазою глибокого спаду). Другий наслідок, описаний у короткому періоді випереджальними темпами фактичного зростання, тут представлений як умова довготривалого буму.

Стосовно заощаджень Р.Ф. Харрод висловлюється не так категорично, як Дж.М. Кейнс, вбачаючи в них і позитивний аспект. А саме - оптимальним варіантом зростання в' є ситуація, коли вц, <С?Л <0=>СГ >С і наявний занадто великий розрив між Сш та Сп. Адже у першому випадку економіка рухатиметься по траєкторії стійкого довгострокового зростання. А у другому - надлишок економічних піднесень породжуватиме високу зайнятість із нездоровим інфляційним характером. Саме тому необхідна висока з' для підвищення Ош, що уможливить зростання зайнятості без надмірної інфляції. Але вчений застерігає, що згубним є надмірне заощадження, якщо Ош > Є -> Сг < С, поза як економіці загрожує тривала депресія.

Слід зазначити, що власна модель поставила Р.Ф. Харрода перед двома проблемами теоретичного аналізу й економічної політики. По-перше, тенденція "втечі" Є від що виливається у промислові цикли. По-друге, порушення рівноваги між Ош і Фп, що зумовлює хронічне безробіття. Тому практична програма Р.Ф. Харрода охоплює дві групи заходів: антициклічну політику короткострокового плану, спрямовану на "зближення" б і С , і політику тривалого стимулювання темпів економічного розвитку з метою урівноваження Сш й Є , запобігаючи масовому безробіттю.

Боротьба із короткотривалими циклічними спадами ґрунтується на запровадженні громадських робіт, регулюванні процентної ставки, створенні "буферних запасів" із матеріалів, що не псуються, сировини, продовольства. Держава повинна підтримувати ціни на ці види товарів на відносно незмінному рівні шляхом масових закупівель товарно-матеріальних цінностей під час спаду та їхнього продажу в період буму. А для реалізації політики довготривалого зростання слід знизити процентну ставку. Із цією метою Р.Ф. Харрод пропонує "активізувати" раніше нейтральний технічний прогрес, вводячи сі - вартість нового капітального обладнання, що покликане пролонгувати процес виробництва й "заощадити" капітал (а цим самим скоротити величину СУ.

Варто зауважити, що відокремлення й від Сг є штучним, але логічним і правильним із принципового погляду. Адже С є потребою в капіталі, зумовленою приростом виробництва як таким. Ай - потреба в капіталі, породжена приростом капіталу на одиницю випуску продукції. Залежно від природи винаходів й може мати і додатне значення. Окрім того, додатним й може також стати внаслідок зниження процентної ставки. Оптимальне значення останньої характеризується таким рівнянням:

У міру зростання додатного значення й величина С набуває таких розмірів, за яких відпадає необхідність у застосуванні параметра (і й зниженні процентної ставки. Водночас зі збільшенням й та зниженням процентної ставки відбувається зростання С і скорочення що має важливе значення1.

У моделі Овсія Домара (1887-1975), викладеній у працях "Нагромадження капіталу і кінець процвітання" (1946) і "Нариси з історії економічного зростання" (1957), вихідною є ідея рівності грошового доходу (попиту) і виробничих потужностей (пропозиції). Дотримуючись вихідних кейнсіанських постулатів макроекономічної рівноваги, він встановив, що рівноважне економічне зростання досягається за умови рівності приростів сукупного попиту й сукупної пропозиції, де перша величина забезпечується мультиплікативним приростом, інвестицій поточного періоду, а друга - обсягом та граничною продуктивністю капіталу, джерелом яких є інвестиції попереднього періоду.

Аналізуючи глибше модель економічного зростання О. Домара, зазначимо, що вона ґрунтується на таких припущеннях: а) в економіці функціонують тільки два суб'єкти - домогосподарства і фірми; б) s' (гранична схильність до заощаджень) є сталою, позаяк зумовлена відносно незмінними мотивами домогосподарств до заощаджень, тобто s' = const; в) фірми забезпечують приріст капіталу в поточному періоді AKt за рахунок інвестицій попереднього періоду It_v тобто =/|_і; г) технологія виробництва задана виробничою функцією Василя Лєонтьєва (1905-1999) (рис. 2.1) із постійною граничною продуктивністю капіталу -МРК = -- = МРК = а = const, постійною віддачею та абсолютною нееластичністю праці й капіталу, що задані у пропорції -- = -- = -2.); ґ) на ринку праці наявна надлишкова пропозиція, що зумовлює постійний рівень цін, тобто ціни не гнучкі; д) очікування суб'єктів є статичним; е) немає вибуття капіталу та інвестиційного лага.

Враховуючи перелічені вище обставини й теорію мультиплікатора, за якою приріст інвестицій А/ зумовлює зростання сукупного попиту AD, одержуємо:

де ДАО£ - приріст сукупного попиту в поточному періоді; к. - мультиплікатор інвестицій; А/. - приріст інвестицій у поточному періоді; с' - гранична схильність до споживання.

На відміну від сукупного попиту, приріст сукупної пропозиції у поточному періоді залежить від приросту капіталу в поточному періоді та інвестицій попереднього періоду

Рис. 2.1. Виробнича функція В. Лєонтьєва

Природним буде вважати, що рівноважне зростання забезпечуватиметься за такої умови:

Позаяк гранична продуктивність капіталу й норма заощадження є величинами сталими, то добуток а-а' - також постійний параді метр. А відтак і стійкість динамічного зростання -- залежить виключно від очікувань підприємців та їхньої схильності до інвестування. Якщо темп зростання планових інвестицій відхилятиметься від рівня, заданого моделлю, тоді для відновлення рівноваги необхідне втручання держави.

Пізніше, погляди Р.Ф. Харрода та О. Домара як такі, що мають багато спільного, були об'єднані в модель економічного зростання Харрода - Домара. Логіка останньої зводиться до того, що:

1) вирішальною умовою динамічної рівноваги ринкової економіки є усталені темпи економічного зростання;

2) інвестиції відіграють вирішальну роль у забезпеченні зростання доходу, що сприяє розширенню зайнятості, запобігає виникненню недовантаженості підприємств і безробіття;

3) заощадження трансформуються в інвестиції, які завдяки додатковому запасу капіталу і, отже, додатковому виробничому потенціалу забезпечують більший дохід у майбутньому періоді, тому більший сукупний дохід, у свою чергу, гарантує більший обсяг заощаджень, інвестицій, капіталу і, таким чином, ще більший дохід та вищі темпи економічного зростання;

4) досягнення динамічної рівноваги та економічного зростання є результатом державного втручання в економіку.

Представниця Кембриджської школи Джоан Вайолет Робінсон (1903-1986), автор праці "Нагромадження капіталу" (1956), синтезувала основні фактори довгострокового зростання економіки, а саме: розподіл між прибутком і заробітною платою, обсяг капіталу й характер технічного прогресу, ступінь монополізації та конкурентності економіки, зростання населення тощо. Було встановлено, що нейтральний технічний прогрес" пропорційне зростання продуктивності праці, заробітної плати і капіталоозбросності за незмінної норми прибутку в умовах вільної конкуренції сприяють довгостроковому економічному зростанню. А будь-які диспропорції, аномалії чи недостатнє охоплення економіки зазначеними явищами та процесами є причинами відхилення від стійкого зростання.