Розділ «2.2. Економічна політика зростання. Теорії економічного зростання»

Монетарні кейнсіанці - майже єдина школа макроекономіки, яка вважає, що маса грошей визначається не зовнішніми (екзогенними) щодо приватного сектору чинниками (центральним банком), а формується ендогенно - створюється всередині економіки за рахунок взаємодії економічних суб'єктів приватного сектору, перш за все корпорацій і комерційних банків.

Ендогенність грошової маси відіграє велику роль не лише через зниження ефективності грошової політики, але й тому, що збільшує можливість боргового фінансування промисловим сектором своїх інвестицій. Це позначається на збільшенні амплітуди коливань ділової активності. Це положення знайшло своє відображення в найбільш відомій посткейнсіанській теорії економічної динаміки - гіпотезі фінансової нестабільності ринкової економіки. Цю гіпотезу висунув один із найекстравагантніших економістів XX ст. Х.Ф. Мінскі. Згідно з нею ринкова економіка породжує фінансову структуру, що постійно зазнає криз. Економічна динаміка здебільшого визначається тим, як підприємницький сектор фінансує свої інвестиції. Є три типи фінансування: забезпечене, спекулятивне і "Понці-фінансування". Забезпечене фінансування - це таке фінансування, коли поточних грошових потоків достатньо для погашення заборгованості й виплати процентів за позиками. Спекулятивне - грошових потоків вистачає лише для сплати процентів, а для погашення боргових зобов'язань використовуються все нові й нові позики. "Понці-фінансування" нагадує фінансові піраміди, коли нові позики використовуються як для погашення попередніх позик, такі для сплати процентів.

На початку економічного піднесення переважає забезпечене фінансування. Та в міру пожвавлення ділової активності, зменшення ризиків і посилення впевненості ділові кола все частіше вдаються до спекулятивного фінансування. Згодом поступове зростання процентних ставок трансформує спекулятивне фінансування в "Понці-фінансування". Це, у свою чергу, збільшує економічну нестабільність, створює загрозу неминучих масових банкрутств та економічної кризи. Рано чи пізно настає момент, коли фірми, що застосовують фінансові піраміди для кредитування своїх проектів, не зможуть отримати нові кредити для погашення попередніх боргових зобов'язань. Таке трапляється або у зв'язку зі зростанням недовіри кредиторів, або через нестачу фінансових ресурсів. Тому періодичні економічні кризи виникають не лише у зв'язку з коливанням впевненості та очікувань суб'єктів господарювання, але і через неспроможність підприємницького сектору економіки погасити свої боргові зобов'язання перед фінансовим сектором. Саме фінансова нестабільність і є однією з важливих причин економічних криз в умовах розвинутої ринкової економіки. Зарадити їй може уряд шляхом проведення експансіоністської грошової політики в фазі економічного спаду. Додаткові вливання непрямим шляхом збільшуватимуть грошові надходження боржників, а це запобігатиме масовим банкрутствам.

Економіка нерівноваги. Американський економіст шведського походження А. Лейонхуфвуд зробив значний внесок у формування вчення про "економіку нерівноваги". Зокрема, він аналізує поведінку ринків в умовах незадоволеного попиту, коли економічні агенти перебувають поза, а не на кривих попиту чи пропозиції. Аналіз нерівноваги став загальновизнаним елементом сучасної макроекономічної теорії.

Перегляд інструментів державного регулювання. Монетарні кейнсіанці виступають за активне макроекономічне регулювання. Але, оскільки кризи виникають внаслідок фінансової нестабільності, то фіскальна і грошова політика мають спрямовуватися не стільки на стимулювання сукупного попиту, скільки на забезпечення адекватної структури та обсягів фінансових потоків у народному господарстві. Важливою є не лише фіскальна політика, що підтримує відповідний рівень прибутковості окремих компаній, але і діяльність центрального банку, який як кредитор останньої інстанції гарантує фінансові надходження комерційних банків.

Посткейнсіанці особливу увагу приділяють проблемі впливу державного бюджету на економічне зростання. Ця проблема отримала назву "проблеми витіснення приватних запозичень державними".

Коли економіка перебуває на стадії спаду та наявними є значні резерви виробничих потужностей і вільної робочої сили, державні витрати, а отже, дефіцит державного бюджету, позитивно впливають і стимулюють економічне зростання. Проблема виникає і поглиблюється в міру наближення до неінфляційної межі зайнятості.

В умовах зростання та високого рівня зайнятості дефіцит державного бюджету поглинає приватні заощадження. Приватні інвестиції переключаються з придбання нерухомості, товарів тривалого вжитку, інвестування в реальний сектор економіки на придбання державних цінних паперів. Внаслідок цього з'являється суспільство зі значним дефіцитом державного бюджету, високим рівнем споживання та низькими інвестиціями. Саме тому посткейнсіанці перестали вважати державний бюджет і бюджетний дефіцит провідним інструментом регулювання ефективного попиту і віддають перевагу грошово-кредитній політиці як головному засобу непрямого впливу на економіку.