Розділ 4. Господарський розвиток та економічна думка суспільств традиційних (регіональних) цивілізацій у VIII ст. до н. е.- V ст. н. е. становлення суспільств східної та західної цивілізацій

У науковій літературі визначено такі чинники піднесення античної римської економіки:

o наявність сприятливих кліматичних і географічних умов, вплив культури греків, карфагенян, етрусків тощо;

o швидке формування античної громади, спрямованість системи політичного ладу та військово-бюрократичного апарату примусу на забезпечення стабільності розвитку;

o прогрес матеріальної культури, експлуатація рабів, розвиток товарного виробництва, рентабельність якого значною мірою залежала від потреб зовнішнього ринку;

o ведення загарбницької політики, освоєння культурної спадщини та експлуатування колоній.

Господарський розвиток у III-Уст. н. е. - доба Пізньої імперії - характеризують наведені нижче факти.

1. Посилився натуральний характер економіки (господарська автаркія). Скоротились обсяги ремесла, внутрішньої та зовнішньої торгівлі, грошового обігу. Руйнувалися товарно-грошові відносини, економічні зв'язки між сільським господарством і ремеслом, між провінціями держави. Відбулась аграризація господарства. Вілли та латифундії перетворилися на самодостатні замкнуті (ойкосні) господарства. Зменшилась площа оброблюваних земель. Переважали великі землеволодіння латифундій. У науковій літературі стан господарства оцінюється як кризовий.

2. Зменшилися економічна роль міст, кількість міського населення, ринок сільськогосподарської продукції. Ремесло зосередилося у латифундіях. Капітали у промисловість вкладалися незначні. Торговців і ремісників згідно з законодавством прикріпили до місця проживання та колегій, їх професії визнали спадковими. Державні замовлення стали обов'язковими.

3. Змінилася організація сільськогосподарського виробництва. Склався тип господарства, що ґрунтувався на колонатній системі - основній формі землекористування та експлуатації, яка регулювалася державним законодавством. Пануючим типом відносин між власником і користувачем землі стала оренда: емфітевзисна - спадкове довготермінове користування чужою землею із правом продажу, фактично добровільне прикріплення людини до землі; на правах прекарія - дрібна, довготермінова оренда, обумовлена платежами та договорами; на правах патронату або комендації (від лат. commendation - передоручення), коли дрібні землевласники йшли під заступництво великих і втрачали землю, зберігаючи при цьому право залишитися на землі як її держателі. Фіксовані грошові платежі за оренду землі перетворилися на натуральну та відробіткову ренту. Таким чином, у рабовласницьких маєтках економічне значення доменіального господарства зменшилося, дрібних орендованих наділів - зросло. Кількість вільних орендарів та дрібних землевласників була незначною.

4. Змінився соціальний та економічний статус колонів - орендарів землі. До їх складу належали: вільні орендарі, прекаристи та командировані, вільновідпущеники; полонені варвари (римляни називали варварами народи поза межами Римської імперії, у тому числі кельтів, германців, слов'ян). Римське законодавство IV ст. прикріпило колонів до землі, надало право спадкового користування землею та зафіксувало орендну плату, розширило судову юрисдикцію власників землі. Колони втратили економічну самостійність, переходили разом із земельними наділами від одного власника до іншого. Закони дозволяли перетворювати їх на рабів. Разом з тим, колони зберігали громадянські права вільної людини.

5. Рабство втратило виробниче значення, залишилося у сфері домашнього господарства. Організація господарства на основі праці рабів стала непродуктивною та неефективною. Змінився соціальний і майновий статус рабів. Закони зобов'язували власників відпускати їх на волю, забороняли вбивати та продавати у гладіатори, надавали сімейне право, проступки раба передавали під юрисдикцію держави. Раби ставали власниками засобів виробництва, отримували земельні наділи (квазіколони). Вони були прикріплені до землі, оскільки заборонялось продавати рабів без землі, а землю - без рабів.

6. Погіршилося фінансове становище імперії у зв'язку з посиленням інфляційних процесів і дезорганізацією грошової системи, фіскальним гнобленням та зменшенням податкових надходжень, їх переведенням на натуральну основу. Починаючи з 212 р., податки платили всі громадяни Римської імперії незалежно від місця проживання. Відповідно до податкової реформи імператора Діоклетіана (284-305 рр.) було введено поземельний податок для громадян (крім громадян міста Рима) залежно від кількості та якості землі та худоби. Безземельні громадяни платили подушний податок. Стягувалися такі податки, як торговельний, хлібний, із сенаторів тощо. Держава проводила опис маєтків (землі, залежного населення). Організація фіскальної системи ґрунтувалася на відповідальності за збір податків землевласників, у містах - корпорацій ремісників і торговців.

7. Істотне значення мала господарська відособленість регіонів. Провінції стали центрами економічного життя імперії. Зменшилася кількість населення. Послаблювала позиції Риму криза влади.

Чинники, що спричинили кризу античної римської економіки:

o занепад політичного життя та політична нестабільність через внутрішній безпорядок і послаблення державної влади, передача частини функцій центральної влади на місця, наявність великої кількості докласових елементів у містах (люмпенів), повстання рабів;

o припинення загарбницьких війн, зменшення кількості та збільшення вартості рабів;

o сепаратизм провінцій, їх прагнення до політичної та економічної самостійності;

o нашестя варварів і розселення їх як підданих на території імперії, використання германських дружин для оборони держави, зосередження у руках германських королів військової та громадської (адміністративної, судової, законодавчої, фінансової) влади, утворення на території імперії варварських королівств.

У науковій літературі домінує позиція, що пізньоримська економіка III-V ст. н. е. - це період формування протофеодальних економічних відносин в рамках античної економіки. Сформувалося нове земельне право, коли поєднувалися право власності (привласнення і відчуження) та право вічного, спадкового надільного землекористування. Відбувався процес уніфікації різних категорій залежного населення. Колонат був передовою формою виробництва і забезпечував піднесення продуктивних сил. Зросла політична та соціальна могутність землевласників. Посилились аграризація та натуралізація господарства, економічна відокремленість маєтків, розрив економічних зв'язків між містом і селом, різними частинами

Римської імперії. Рабство збереглося лише в домашньому господарстві. Деякі дослідники стверджують, що римська економіка IV- V ст. була вже феодальною в умовах бюрократичної централізованої державності.