Розділ 4. Господарський розвиток та економічна думка суспільств традиційних (регіональних) цивілізацій у VIII ст. до н. е.- V ст. н. е. становлення суспільств східної та західної цивілізацій

У праці "Закони" Платон протиставляв "ідеальний" і "негативний" типи суспільства залежно від поведінки людей, їх матеріальних турбот і стимулів. Виступав за верховну власність держави на землю, розподіл земель і відродження дрібного селянства на основі володіння та користування, колонізацію для зменшення класових суперечностей, заборону продажу земельних наділів, поділ населення на класи, призначення на посади та стягнення податків залежно від матеріального стану, державне регулювання виробництва і розподілу, регламентацію асортименту товарів, встановлення меж коливання цін. Платон поділяв населення на три класи: філософи та воїни мають забезпечувати суспільні інтереси, простолюдини (землероби, ремісники, купці) повинні забезпечувати потреби перших двох та власні. їх діяльність пропонував організувати за корпоративним принципом із чисельними обмеженнями та регламентацією. Філософ орієнтувався на спартанський тип господарства, пропонуючи ліквідувати полісну демократію, обмежити права вільного населення, сформулював правила работоргівлі, виступав проти лихварства та продажу товарів у кредит.

Найвидатнішим представником економічної античної думки є учень Платона філософ Арістотель (384-322 до и. е.). У працях "Політика" (8 книг), "Економіка" (3 книги), "Нікомахова етика" (10 книг) досліджено політичні, економічні та соціальні проблеми тогочасного суспільства в умовах кризи, вперше виявлено сутність і дію економічних законів, закладено основи економічної науки.

У своїх працях Арістотель:

o запропонував на противагу "ідеальної держави" Платона теорію рабовласницької держави, яка розвивається за природним універсальним законом панування та підпорядкування. Господарство - натуральне з приватною власністю, переважанням аграрної економіки, дрібною торгівлею (справедливим обміном), середньозаможним соціальним станом;

o поділив працю на розумову та фізичну, суспільство на вільних і рабів, вільне населення - на п'ять станів: землеробів і скотарів, ремісників, торговців, найманих робітників, воїнів. Рабство розглядав як природне явище, пояснюючи його психологічними чинниками: є люди, яким вигідно бути рабами та керованими, і є люди, які керують. Рабів не вважав членами суспільства;

o розрізняв два види багатства: природне як сукупність споживних вартостей, межею якого є споживання, та неприродне багатство як нагромадження грошей, яке не знає меж;

o висунув концепцію економіки та хрематистики. Економіка (землеробство, скотарство, ремесло, дрібна торгівля) є природною і справедливою господарською діяльністю, що забезпечує життя домогосподарства та держави, яка повинна їх підтримувати. Хрематистику (від слова "хрема" - майно, володіння) визначав як мистецтво наживати багатство через великі торговельні та лихварські угоди, вкладати і нагромаджувати капітал;

o проаналізував форми торгівлі: мінова (обмін продукту на продукт), товарна як обмін за допомогою грошей. Досліджував походження грошей як результат угоди людей з метою регулювання стихійного руху товарів. Виокремлював такі функції грошей, як засіб обігу і міра вартості. Аналізуючи форми обміну, писав, що в його пропорціях лежить корисність товарів, порівнянними які роблять гроші. Такі функції грошей, як міра вартості та засіб обігу, належать до економіки, використання грошей як засобу нагромадження та лихварського капіталу - до сфери хрематистики. Зазначав, що "чистої" економіки не може бути, оскільки там, де товари виробляються для обміну, з економіки безперервно виростає хрематистика.

На еллінському етапі розвитку Грецької цивілізації (друга половина IV-І ст. до н. е.) центр економічного життя перемістився з материкової Греції на східне та південне узбережжя Середземного моря, на територію елліністичних держав-монархій, що утворилися після смерті Александра Македонського. Синтез грецької та східної економіки зумовив удосконалення сільського господарства і ремесла, зростання їх товарності та торгівлі. Зберігалася уніфікована грецька грошова система, чеканили золоті монети. Було відкрито гідравлічний закон і закон важеля, винайдено болт, гвинтову водочерпальну машину тощо. Земля вважалася власністю полісів і держави, яка надавала їх сільським громадам, чиновникам, храмам і воїнам. Міста були адміністративними центрами з органами самоврядування, охоплювали власне землі міста і приватних осіб. Ремісничими та торговельними центрами стали міста Александрія в дельті річки Ніл, Пергам в Малій Азії, Селевкія на річці Тигр. У сільському господарстві основною організаційною формою було селянське господарство, земельні права якого обмежувала сільська громада. Ремісничі майстерні були державними та приватними. Поєднувалися класичне рабство і боргове. У кінці І ст. до н. е. Грецію завоював Рим.

4.3.2. Господарство та економічна думка Стародавнього Риму. Криза античної економічної системи

Економічну історію Стародавнього Риму традиційно розглядають у контексті основних періодів політичного розвитку:

o патріархально-царського (VIII-VI ст. до н. е.) та республіканського періодів (509 р. - III ст. до н. е.) - домінування натурального господарства й античної форми власності на землю;

o республіканського (II ст. - 31 р. до н. е.) та імперського періодів (31 р. до н. е. II ст. н. е.) - розвинена антична економіка, панування приватновласницьких відносин з системою рабства, яка оцінюється в літературі як рабовласницький уклад;

o імперського періоду (III-V ст. н. е.) - криза античної економіки, формування профеодальних відносин.

Наприкінці П тис. до н. е. на території Апеннінського півострова (Італія) розпочався період переходу від бронзової до залізної доби. Економічно найрозвинутішою на той час була етруська культура (XI-VI ст. до н. е.)у яка охопила Середню та Північну Італію. Етруські суспільства - ранньополітичні державоутворення з царською владою, що в VII ст. перетворилися на аристократичні міста-держави, об'єднані у федерацію. При владі були глави родів. Останні володіли землею та експлуатували підкорене місцеве населення, яке обробляло наділи за частину врожаю. Сільське господарство, ремесло та торгівля формувалися як самостійні галузі.

Ранній Рим як поселення сформувався у середині VIII ст. до н. е. на території Лації (Середня Італія). У середині VII ст. до н. е. встановилося панування етрусків, династії яких, на думку вчених, до 509 р. правили Римом. Проте політичне значення Риму швидко зростало. У VI ст. до н. е. Рим очолив Латинський союз, який об'єднав 47 племен. Сенат з представників 300 повноправних родин римської громади обмежував царську владу, після знищення якої встановилася республіка.

Упродовж VIII-VI ст. до н. е. тривав процес розкладу римської родової громади, її трансформації у землеробську, соціальної та майнової диференціації населення. За соціальним становищем населення поділялося на патриціїв (членів римської родової общини, згодом - родової знаті), плебеїв (вільного населення, без прав громадянства та користування громадськими землями, які займалися ремеслом і торгівлею), клієнтів (неповноправних громадян, юридично залежних від патриціїв) і рабів. Основною господарською одиницею була велика патріархальна сім'я, що самостійно займалася господарюванням на власній присадибній земельній ділянці площею в 2 югери (югер - 0,25 га) та на орендованих у громади орних землях (агер публікує - "громадського поля"). Плебеї, які були поза родовою організацією, вступали з патриціями у відносини клієнтели: отримували земельний наділ і вели самостійне господарство, супроводжували господаря у військових походах, сплачували ренту та вільно розпоряджалися частиною додаткового продукту. Панувало натуральне господарство, мірилом вартості була худоба. Остаточне руйнування родоплемінних відносин пов'язано з реформами царя Сервія Тулія, який ухвалив "Закон XII таблиць" (середина VI ст. до н. е.). Територію Риму було поділено на 21 округ (4 міських і 17 сільських), а населення - на шість розрядів відповідно до майнового цензу, що був спочатку земельним, а з 312 р. - грошовим.

У період республіки в V-III ст. до н. е. важливе значення мали такі політичні процеси, як формування територіальної муніципальної громади (цивітасу) аналогічно до грецького поліса, в якій патриції та плебеї мали рівні громадянські права, підкорення Апеннінського півострова, створення колоній римських громадян (місцевому населенню залишилося 1/2-2/3 частки землі), надання більшості завойованим територіям римського громадянства.

Утвердилася приватна власність малої сім'ї на землю. Антична форма власності стала панівною. Римська республіка була верховним власником землі, обмежувала приватне землеволодіння до 125 га, забороняла рабство громадян і регулювала боргові відносини. Аграрне питання стосовно розширення земельного фонду римських громадян набуло найбільшої актуальності для економіки та економічної думки. З метою його розв'язання консул Спурій Касіль (486 р. до н. е.) пропонував передачу громадських земель в оренду, поділ частини землі між малоземельними. Проекти реформ Ліцинія Столона і Секстія Латерана (376 р. до н. е. ) пропонували обмежити державні землі, поділити їх між плебеями, обмежити випас худоби.

Рабство мало патріархальний характер. Його джерелами були війни і торгівля. Існував інститут пекулія, коли господар надавав рабові майно для організації господарства, встановлюючи умови користування (виплату частини прибутку та виконання певних повинностей). Зберігався соціальний прошарок клієнтів - вільновідпущеників і негромадян, які отримували від конкретного господаря (патрона) земельні наділи, виконували господарські та військові повинності на його користь (інститут патронату).