Розділ 4. Господарський розвиток та економічна думка суспільств традиційних (регіональних) цивілізацій у VIII ст. до н. е.- V ст. н. е. становлення суспільств східної та західної цивілізацій

Автори колективного трактату "Гуань-цзи" (збереглося 76 з 500 праць вчених), написаного в IV ст. до н. е., розглядали переважно питання ефективного державного управління економічним життям. Завдання правителя - зробити державу багатою, а людей щасливими. З цією метою у трактаті рекомендувалося: регулювати ринок, впливати на внутрішні ціни через масову закупівлю товарів у період, коли вони дешеві, і створювати накопичувальні фонди, щоб при нестачі товарів і дорожнечі випускати їх на ринок та збивати ціни, ввести пільгові кредити для землеробів; заперечувалися прямі податки як шкідливі, пропонувалося ввести податок на споживання солі та заліза. Автори "Гуань-цзи" писали про стихійні закономірності ринку, коливання попиту та пропозиції, натуральне та товарне господарство, нормовану емісію грошей. Праця була проголошена джерелом багатства держави. Ідеї китайських мислителів були основою реформ, які проводив імператор Цінь Шіхуан.

Економічна система, що склалася у цивілізаціях Стародавнього Сходу, проіснувала, зберігаючи принципові характеристики, до середини XX ст. н. е. Економічний розвиток отримав назву "східна стагнація".

4.3. Західна цивілізація та господарський розвиток античних держав

Західна модель цивілізаційного розвитку хронологічно пов'язана з періодом раннього залізного віку. В Європі він поділяється на два періоди: гольштадський (IX-V ст. до н. е.) і латенський (V ст. до н. е. - V ст. н. е.). Гольштадську культуру характеризує співіснування бронзових і залізних знарядь праці та зброї, перехід від мотичного до орного землеробства. В латенський період домінуючими стали вироби із заліза. У межах західного цивілізаційного розвитку виділилися антична греко-римська і західноєвропейська цивілізаційні системи (в літературі їх визначають як "античний" і "германський" способи виробництва).

Основою Античної цивілізації була Стародавня Греція, де в І тис. до н. е. склалися можливості західноєвропейського шляху розвитку людства - система автономних, політично рівноправних та економічного самостійних родинних господарств в межах полісних громад. Сформувалося громадянське суспільство "індивідуально вільних людей" як альтернатива Сходу. Антична цивілізація остаточно оформилася у територіальних межах Римської імперії. У пізньоантичний період (ІІІ-V ст. н. е.) виокремилися два субцивілізаційні регіони - латиномовний Західносередземноморський і грекомовний Східносередземноморський, що трансформувалися у Західнохристиянську (Західноєвропейську) і Східнохристиянську (Східноєвропейську) цивілізації середньовіччя.

Західноєвропейська цивілізаційна система.

У другій половині І тис. до н. е. на території Західної та Центральної Європи сформувалися такі ранні цивілізаційні системи, як Кельтська (від Іспанії до Нижнього Подунав'я) та Фракійська (Дакія, Іллірія). Ранньоцивілізаційні суспільства були військово-політичними соціальними організмами (королівствами, князівствами), що територіально охоплювали декілька сотень сусідсько-землеробських громад і укріплені міські центри. Через відсутність необхідності в колективній праці базовою господарською формою західних цивілізацій були сімейні домогосподарства від дрібних до великих - автономні та самостійні у виробничому відношенні з індивідуальним володінням землею в межах землеробської громади. За умови верховної власності держави на землю селяни сплачували ренту-податок і виконували трудові повинності. Створювалися умови для утвердження експлуататорських відносин на основі приватної власності на засоби виробництва, розкладу громади як виробничого організму. Важливе значення мало стягування данини з підкорених народів.

На межі нашої ери майже весь кельтський світ був підкорений римлянами, кордони Римської імперії проходили по річках Рейн і Дунай.

У І ст. до н. е. германські племена, які жили на узбережжі Північного та Балтійського морів, почали розселення територією Європи і наступ на імперію. Давньогерманське суспільство складалося з воєначальників, "королів", нобілів (представників родоплемінної знаті), дружинників, общинників, вільновідпущеників і рабів. Виробництво відбувалося силами окремих домогосподарств, які сплачували ренту-податок. Виробнича самостійність забезпечувала високий рівень особистої свободи. Залежне населення сплачувало данину. Існувала редистрибутивно-даницька система експлуатації. Господарство було натуральним, велася торгівля з античною цивілізацією. В IV-V ст. н. е. варварські загони переходили на військову службу до римлян, приймали римське громадянство (поселенці-федерати). Із занепадом Римської імперії в її межах склалися варварські королівства.

Отже, у становленні соціально-економічних відносин середньовічної Західної Європи велику роль відігравав синтез пізньоантичних і варварських суспільних інститутів.

4.3.1. Господарство та економічна думка Стародавньої Греції

Для економічного розвитку Стародавньої Греції важливе значення мали географічні, економічні та політичні чинники, а саме: різноманітність природних умов, можливості для розвитку багатогалузевого сільського господарства ("середземноморська тріада": зернові, оливки, виноград, тваринництво і рибальство), наявність власної металургійної бази і загальнодоступних металевих знарядь праці, розташування на перехресті торговельних шляхів, асиміляція східної культури, швидке руйнування землеробської громади, політичні переваги полісної системи.

Після загибелі крито-мікенського суспільства розвиток Стародавньої Греції відбувався на основі західної цивілізаційної моделі. Були закладені основи європейського шляху розвитку.

Гомерівський період (XI-VIII ст. до н. е.)1 в історії Стародавньої Греції визначається як ранньоцивілізаційний. Основою економічного розвитку було використання залізних знарядь праці, перший суспільний поділ праці, трансформація територіальної землеробської громади з патріархальними сім'ями та періодичними переділами землі у громаду з домогосподарствами малої сім'ї на основі приватної власності. Союз вільних, економічно і політично рівноправних громадян і одночасно воїнів сформував новий тип державності - полісну громаду як військово-політичну самоорганізацію домогосподарств, глави яких утворювали колективний орган влади - народні збори.

Повноправний громадянин мав можливості творчої самореалізації в духовній, політичній, економічній та соціальній сферах. В історії становлення державності в Стародавній Греції - це ранньополісний етап. Державні та храмові господарства не поширилися.

Основними сільськогосподарськими культурами були зернові, оливки, виноград. Використовували плуг зі залізним наральником. Домашня промисловість переростала в ремесло. Панувала натуральна форма господарства. Обмін розвивався повільно, мав міновий характер. Для рабства характерний патріархальний устрій. У господарствах родової знаті працювали наймані поденщики-фети. Таким чином, сформувалися передумови нового економічного піднесення.

У добу осьового часу сформувалося традиційне станово класове цивілізаційне суспільство.

Період VIII-VI ст. до н. є. отримав назву архаїчного. Рання форма полісної громади трансформувалася у полісну державу. Поліс був містом-державою з належною територією, населення становили землероби і скотарі, ремісники та торговці. Поліси організовувалися за принципом автаркії: політичної, економічної самостійності та самодостатності, об'єднувалися в політичні союзи. У межах полісів формувалися економічні відносини, зокрема щодо володіння землею та розподілу праці на міновій, згодом товарно-ринковій основі. Сформувалося два типи полісів:

1) торговельно-ремісничий, із використанням у виробництві праці рабів (Афіни, Мі лет, Коринф, Сіракузи);

2) аграрний, в якому переважала сільськогосподарська праця, торгівля і товарно-грошові відносини розвивалися повільно. Повноправні громадяни були користувачами землі без права на її відчуження. Жителі міста-держави колективно експлуатували політично та економічно залежне населення (Спарта, міста Фессалії, Беотії).