Розділ 9. Господарство провідних суспільств європейської цивілізації в умовах монополізації ринкової економіки в останній третині XIX - на початку XX ст. Розвиток економічної думки

2) методи дослідження:

o індивідуалізм, розгляд індивідуального господарства ("господарство Робінзона") як головного об'єкта дослідження. Увага акцентувалася на проблемах динаміки економічних процесів, зокрема на діяльності підприємців. Народне господарство розглядали як сукупність окремих господарств, механізм діяльності яких розкриває закони економіки загалом (мікроекономічний аналіз);

o суб'єктивно-психологічний підхід до аналізу економічних явищ і процесів; заперечення об'єктивного характеру суспільного розвитку і властивих йому законів" погляд на економічні закони як на результат взаємодії індивідуальних рішень економічних суб'єктів;

o використання принципу вихідної категорії, якою є вартість (цінність), що визначається граничною корисністю товару як суб'єктивною характеристикою;

o використання причинно-наслідкового методу та маржинальних (граничних) величин, свідома відмова від математики, оскільки, на думку австрійських учених, об'єктивні числові дані не здатні адекватно відобразити економічну поведінку та індивідуальні мотиви людини, які спонукають її до дії як творчої особи;

o увага до фактора часу в економіці.

Карл Менгер (1840-1921) - засновник австрійської школи маржиналізму, автор праць "Основи вчення про народне господарство" (1871) і "Дослідження про методи соціальних наук і політичної економії зокрема" (1883).

К. Менгер створив учення про блага, змістом якого е визначення блага як речі або дії, яка задовольняє (насичує) людські потреби, має певну корисність, і товару як економічного блага, виробленого для продажу; структури за ц і я благ за порядком:

а) першого (нижчого) порядку, котрі призначені для безпосереднього задоволення людських потреб, і вищих порядків (другого, третього і т. д.), які використовуються для виробництва споживчих благ відповідно до "законів причинності... тільки через деякий час", щоб їх "пристосувати до задоволення наших потреб";

б) економічні, потреба в яких перевищує доступну на певний момент їх кількість, та неекономічні, кількість яких перевищує існуючу на певний момент потребу, вони не мають цінності та не потребують розподілу; в) комплементи (взаємодоповнювальні) та субститути (взаємозамінні) блага вищого порядку.

У теорії вартості (цінності) К. Менгер стверджував, що:

o цінність має суб'єктивний характер і не існує поза свідомістю людини, це "судження, яке люди, що господарюють, висловлюють про значення благ, що перебувають в їхньому розпорядженні для підтримання їхнього життя і добробуту";

o ціну товару визначає не вартість, зумовлена витратами праці (як доводила трудова теорія вартості), а цінність споживчих благ формує витрати виробництва, зокрема, цінність благ вищого порядку відображає не поточну, а очікувану цінність благ першого порядку;

o цінність блага вимірюється не просто його суб'єктивною корисністю (загальною властивістю благ задовольняти потреби людини) для споживача, а граничною корисністю - суб'єктивною оцінкою найменшої корисності останньої одиниці наявного запасу певного споживчого блага, яка для будь-якого блага визначається двома факторами: інтенсивністю, нагальністю індивідуальної потреби в ньому та рідкісністю (запасом) цього блага для задоволення конкретних потреб;

o цінність (вартість) благ першого порядку зумовлює цінність благ наступних вищих порядків;

o при визначенні величини цінності матеріальних благ необхідно враховувати конкретні потреби конкретної людини, що залежить від двох факторів: суб'єктивного (місця певного блага в ієрархії потреб) і об'єктивного (кількості одиниць блага для задоволення потреб). Це положення ілюструє "таблиця Менгера" - шкала корисностей, яка відображає систему потреб конкретного споживача та міру їх задоволення.

Опрацьовуючи проблеми обміну, вчений заперечував висновки класичної школи щодо обміну на основі еквівалентності витрат праці та доводив, що обмін як індивідуальний акт партнерів є взаємовигідним і продуктивним, оскільки мета будь-якого господарства - найбільш повне задоволення потреб людини, а не фізичне збільшення кількості благ. Фактично в його теоріях знайшли відображення обидва закони Госсена. Учений вважав, що причиною обміну є відмінність суб'єктивної цінності одних і тих самих благ для різних суб'єктів господарювання; ніде і ніколи не буває рівності у цінності двох кількостей благ (рівності в об'єктивному розумінні); обмін між двома партнерами триватиме доти, доки не зрівняються відносні цінності обмінюваних благ; обмін - це певна жертва, втрата частини економічної корисності, яку можна здобути з наявного мінового співвідношення; пропорції взаємного обміну двох благ визначаються співвідношенням їх граничних корисностей; обмін змінює граничну цінність благ шляхом збільшення або зменшення їх запасу. Економіст також увів у науковий обіг терміни "ціна попиту" і "ціна пропозиції".

К. Менгер розробив основи теорії граничної корисності, аналізуючи індивідуальне споживання в натуральному, ізольованому господарстві та обмін надлишками продукції між його членами. Теорія цінності австрійської школи отримала назву теорії граничної корисності, сама школа - школи граничної корисності.

У теорії розподілу К. Менгер заперечував існування експлуатації в ринковій економіці, стверджував, що пропорційність доходів обсягам виробленої продукції та оплата кожного фактора виробництва відповідно до його граничного продукту визначає рівність сукупної винагороди факторів виробництва і сукупного продукту. Зарплату пояснював як рентний дохід, забезпечений перевагами високої кваліфікації або таланту.

Фрідріх Фрайхер фон Візер (1851-1926) основні ідеї виклав у працях "Походження і основні закони господарської цінності" (1884), "Природна цінність" (1889), "Теорія суспільного господарства" (1914). Найбільшими теоретичними здобутками Ф. Візера є такі: