Розділ 9. Господарство провідних суспільств європейської цивілізації в умовах монополізації ринкової економіки в останній третині XIX - на початку XX ст. Розвиток економічної думки

Темпи економічного розвитку провідних індустріальних держав Західної Європи та США порівняно з періодом вільної конкуренції зросли. У1830-1913 рр. темпи середньорічного приросту валового суспільного продукту становили - 1,8 %, у 1870-1913 рр. середньорічні темпи зростання валового внутрішнього продукту (ВВП) становили 2,5 %, зокрема у США - 4,1 %, Японії - 2,5, Німеччині - 2,8, Франції - 1,7 %, Великій Британії - 1,9 %. Темпи зростання продуктивності праці були нижчими, ніж темпи економічного зростання, і становили в середньому 1,7 %.

Аналіз економічної кон'юнктури свідчить про циклічність розвитку світового господарства. Кризи перевиробництва охопили такі роки: 1882,1890,1903-1905,1907,1913-1914.

Основний зміст структурних зрушень у світовому ти національних господарствах

Це зміна співвідношення між окремими сферами господарства. У світовому та національних господарствах зростала частка промисловості та зменшувалася - сільського господарства у створенні ВВП, а також у структурі зайнятості. Економічне зростання ґрунтувалося на більш високому рівні нагромадження. Рівень виробничих інвестицій підвищився до понад 5 % від валового національного продукту.

У промисловості темпи щорічного приросту збільшилися впродовж 1872-1890 рр. до приблизно 3 %, 1890-1918 рр. - до 4-5 %. За динамікою розвитку сформувалося три типи промислово розвинених країн: американський - з порівняно високими, німецький - із середніми, англійський - з найнижчими темпами розвитку промислового виробництва. Світове промислове виробництво зросло в сім разів. Проте на початку XX ст. у загальній вартості продукції обробних галузей переважали товари групи "Б". Значення важкої промисловості у структурі промислового виробництва зростало. Розвивалися галузі другої НТР: електроенергетика, хімічна (виробництво синтетичних барвників, соди, добрив, сірчаної кислоти тощо), електрохімія, транспортна, сталеливарна, нафтодобувна і нафтопереробна, електротехнічна, алюмінієва тощо. Ускладнилася структура машинобудування. Пришвидшився процес формування і диверсифікації підгалузей. У транспортному машинобудуванні розвивалися електрична, автомобільна, суднобудівна, повітряна підгалузі, виробництво трамваїв. Так звані старі галузі промислового перевороту (текстильна, харчова, суднобудівна, будівельна і будівельних матеріалів) розширювалися та модернізувалися. Виробництво набуло масового і стандартизованого характеру. Окремі галузі розвивалися нерівномірно, випереджальними темпами - важка промисловість.

Наприкінці XIX ст. США вийшли на перше місце у світі за обсягом промислової продукції. Велика Британія втратила роль "фабрики світу", відстала від США і Німеччини - спочатку за темпами економічного розвитку, а потім і за абсолютними показниками. Німеччина посіла друге місце після США. Відродився протекціонізм, що витіснив політику фритредерства.

Сільське господарство відставало від інших сфер і галузей народного господарства техніко-технологічно, за формами організації та методами ведення господарства, продуктивністю праці. На розвиток аграрної економіки значний вплив мала світова аграрна криза (1875-1893 рр.), у результаті почалося індустріальне техніко-технологічне й організаційно-економічне реформування цієї галузі. Соціально-економічну структуру характеризувала незначна концентрація сільськогосподарських підприємств (крім Великої Британії та США), збереження дрібного і середнього землеволодіння, що залишалося життєздатним.

Зросла господарська самодіяльність хліборобів, що базувалась на діяльності сільськогосподарських товариств і кооперативів. У 1912 р. сільськогосподарських кооперативів (кредитних, збутових, контролю продуктивності домашніх тварин, машинних, переробних) нараховувалося у США - 7320, Німеччині - 31 981 (за участю 4,7 млн членів), Франції - 37 055, Швейцарії - 5366, Нідерландах - 3650, Бельгії - 3844, Англії - 464, Ірландії - 924, Данії - 3556 (1903 р.), Угорщині - 5006, Австрії - 11 500. З 1 січня 1907 р. національні кооперативні організації різних країн об'єдналися у Міжнародний союз сільськогосподарських товариств.

На початку XX ст. сформувалася система суспільного організованого сприяння сільському господарству з боку держави, місцевого самоврядування, громадських організацій і приватних осіб, яка охоплювала такі складові: сільськогосподарське наукове дослідництво й освіту, агрономічну допомогу господарському населенню. Головна увага зосереджувалася на селянських господарствах, від входження яких у систему індустріально-ринкових відносин залежав прогрес сільського господарства.

В аграрній політиці світових держав відбувався перехід від економічного лібералізму до державного регулювання аграрної сфери економіки. Вплив держави на розвиток сільського господарства в різних країнах виявлявся у таких головних напрямах: створення необхідної правової та нормативної бази, системи державного управління сільським господарством, фінансування загальнодержавних і місцевих сільськогосподарських заходів.

Відбулися якісні зрушення в соціально-економічних відносинах.

У процесі історичної еволюції зменшилося значення приватно-індивідуальної власності, домінуючу роль у промисловості та обігу почала відігравати акціонерна власність, значимими стали кооперативна, державна і муніципальна. Державна власність формувалася переважно двома шляхами: за рахунок державного бюджету і в результаті націоналізації приватних підприємств. Муніципальна власність і господарство створилися на основі розвитку соціально-економічної інфраструктури (транспорту, електропостачання, газопостачання, шкіл, лікарень тощо). Кооперативна власність сформувалася на основі добровільного об'єднання капіталів і засобів дрібних товаровиробників. Це була форма захисту від експлуатації посередниками і великими підприємцями.

Якісні зміни відбулися в організації та управлінні виробництвом.

Склалася система різних організаційно-правових форм підприємництва. Зменшилася роль індивідуально-приватної форми організації виробництва. Посилення концентрації та централізації капіталів і виробництва зумовило формування різних форм партнерства й акціонерних підприємств (корпорацій). Акціонерні товариства за обсягами виробництва почали займати провідне місце в системі підприємництва. Відбувався процес утворення об'єднань корпорацій (монополістичних об'єднань), формами яких були картелі, синдикати, трести, концерни - на основі горизонтальної інтеграції в межах однієї галузі; концерни - на основі диверсифікації.

Змінилася роль банків. З пасивного акумулятора коштів і посередника під час платежів вони перетворилися в активних учасників ринку, організаторів виробництва, котрі контролювали як грошовий капітал, так і промислове виробництво. У результаті злиття банківського та промислового капіталів утворився фінансовий, якому поступилися першістю промисловий і торговельний. Почали формуватися фінансово-промислові групи, а серед найвпливовіших банкірів і підприємців у процесі посилення фінансового капіталу - фінансова олігархія.

На мікроекономічному рівні в організації підприємницької діяльності зросло значення маркетингу та менеджменту.

У розвитку ринкової економіки відбувся перехід від досконалої (вільної) конкуренції до недосконалої (монополістичної, олігополістичної). Формувалися відповідні підсистеми та елементи ринкової інфраструктури: організаційно-технічні, фінансово-кредитні, державно-регулятивні.

Почався процес формування етатистської системи господарювання.

Утворювалися та історично еволюціонували масштаби, функції, форми і методи державного регулювання економіки. Швидке усуспільнення, концентрація та централізація виробництва в кінці XIX - на початку XX ст. зумовили докорінну зміну економічної ролі держави. Державна економічна політика ґрунтувалася на ідеях неокласичної економіки, увага якої була зосереджена на мікроекономічному аналізі приватногосподарської діяльності.

Упродовж останньої третини XIX ст. і до початку 20-х років XX ст. завершилося формування міжнародної економіки як цілісної системи, складовими якої стали світове господарство та міжнародні економічні відносини. Світове господарство склалося як система національних економік, що охопила економічно розвинені країни-метрополії та слаборозвинені колонії, залежні держави, і розвивалося на ринково-підприємницьких засадах. Виникла система різних форм міжнародних економічних відносин. Головними факторами світового економічного розвитку були процеси інтернаціоналізації та економічної інтеграції.