TextBook Сформувалася світова валютна система. Перша хвиля глобалізації відбувалася в епоху золотого стандарту. Система металевих грошей у формі біметалізму була витіснена валютною системою золотого стандарту - системою організації грошового обігу, за якої основу валютних курсів становив золотий паритет, коли грошова одиниця будь-якої країни мала відповідний золотий вміст (система класичного монометалізму). Відхилення допускалося лише в межах так званих золотих точок - не більше ніж 1 % від золотого паритету. Цю систему було впроваджено в 1819 р. у Великій Британії, у 1871 р. - Німеччині, в 1877 р. - у Нідерландах, в 1879 р. - у СПІА, в 1892 р. - в Австрії, в 1897 р. - в Японії, в 1898 р. - у Росії. Наприкінці XIX - на початку XX ст. система була закріплена чинними міждержавними угодами, набула глобального характеру. Упровадження нової системи сприяло посиленню незалежності національних банків, зменшенню проблем з інфляцією та формуванням цілісності міжнародної економіки.
Панувала форма золотомонетного стандарту, коли гроші мали форму золотих монет або банкнот у вигляді білетів державної скарбниці чи банківських білетів, конвертованих на вимогу в золото за офіційно встановленим курсом. Система золотого стандарту забезпечувала необмежений обмін національних валют на золото, його вільне вивезення і ввезення, адже воно було основою міжнародних розрахунків, що здійснювалися шляхом оплати боргових зобов'язань через банки, міжнародні платежі. Крім золотих монет, в обігу були білони (розмінні монети), виготовлені зі срібла, міді, бронзи та інших металів. З усіх грошей, наявних в обігу країн у 1885-1913 рр., золоті та срібні монети становили 70-80 %.
Систему класичного золотого стандарту зруйнували під час Першої світової війни. Країни припинили обмін банкнот на золото (крім США), його вилучили з обігу, припинили вільне карбування золотих монет.
Розвивалися міжнародні міграційні процеси. США залишалися основною країною імміграції. її частка серед держав-іммігрантів становила в 1913 р. 61,9 %. Зросло значення Канади (до 13,1 %), Аргентини (15,6), Бразилії (9,4 %). На початку XX ст. з усієї кількості емігрантів частка Італії становила 21,1 %, Австро-Угорщини - 19,9, Росії - 20 %.
9.2. Маржиналізм. Становлення неокласичної економічної теорії
9.2.1. Теоретико-методологічні засади маржиналізму і неокласичної економічної теорії. Попередники маржиналізму
В історії економічної думки остання третина XIX ст. була перехідним періодом від класичної політичної економії до неокласичної економічної теорії на основі маржиналізму1 як економічної теорії та методу дослідження.
В економічній літературі об'єктивними умовами переоцінки цінностей класичної економічної школи є:
а) певні інституціональні зміни в економіці, зокрема розвиток зрілого індустріального господарства, розвиток акціонерної форми власності та нових форм господарювання. Господарська практика активізувала проблему знаходження оптимального рішення щодо ефективного розподілу ресурсів і варіанта їх комбінації. Формувалися ринок і психологія споживача, ідеологія буржуазії, відстороненої від процесу виробництва;
б) кризовий стан класичної політичної економії та необхідність вироблення нових підходів і рекомендацій щодо раціонального господарювання в умовах монополізації економіки, "автономний інтелектуальний розвиток у межах самої економічної науки"2. Історична школа не досліджувала вироблення узагальнених економічних рішень. Головним завданням марксизму було доведення неминучості загибелі капіталізму;
в) розвиток природничих наук, зокрема математичних методів аналізу, філософії, соціології, психології, поширення у наукових дослідженнях системного методу. Так, Ф. Міровський у книзі "Більше тепла, ніж світла" стверджує, що теорія корисності сформульована за зразком термодинаміки, а неокласична економічна теорія - це змінена фізика XIX ст.;
г) маржиналізм, що утверджувався в полеміці з історичною школою економічної теорії та марксизмом. Проте перші праці попередників маржиналізму з'явилися раніше, ніж перший том "Капіталу" (1867). У 1890-х роках Е. Бем-Баверк, В. Парето, Ф. Візер використовували маржинальну теорію для критики марксизму.
Перехід від класичної до неокласичної теорії в економічній літературі розглядається як наукова маржинальна революція - кардинальний перегляд предмета і методу дослідження класичної економічної теорії, що мало революційний характер. Хронологічно це пов'язано з опублікуванням трьох книг: В.С Джевонса "Теорії політичної економії" (1871, Велика Британія), К. Менгера "Основи вчення про народне господарство" (1871, Австрія), Л. Вальраса "Елементи чистої політичної економії" (1874, Швейцарія), в яких учені цілком незалежно один від одного використовували граничні (маржинальні) величини як інструмент для аналізу змін економічних явищ, відкрили принцип спадної граничної корисності як основи для побудови нового виду статичної мікроекономіки. Використання методу граничного аналізу дало назву новому напряму економічної теорії - маржиналізму. Видатний дослідник економічної думки М. Блауг писав, що в її історії це найкращий приклад "множинного" відкриття1. Власне термін "маржинальна революція" вперше в 1886 р. використав один із засновників маржиналізму Л. Вальрас.
Методологічні та теоретичні ознаки маржиналізму порівняно з класичною політичною економією розкрито в табл. 9.2.
Таблиця 9.2. Методологічні та теоретичні ознаки маржиналізму порівняно з класичною політичною економією
| Критерії | Маржиналізм | Класична політична економія | ||||||||
| Методологічний інструментарій | o Суб'єктивно-психологічний підхід при аналізі економічних явищ і процесів. Аналіз економічних процесів через схильність, бажання, інтереси та очікування суб'єктів господарювання. o Принцип раціональності економічної поведінки суб'єктів господарювання. | o Дослідження об'єктивних законів ринкової економіки. o Теорія вартості: трудова, витрат виробництва, корисності. o Розмежування споживної та мінової вартості. | ||||||||
| Методологічний інструментарій | o Методологічний індивідуалізм, тобто пояснення економічних явищ поведінкою окремих індивідів. Об'єктом дослідження є індивідуальне господарство Робінзона - ізольованого від суспільства індивіда, який керується при прийнятті рішень оцінкою особистих вигод і втрат від участі в економічному процесі (метод робінзонад). o Ідеологічна нейтральність аналізу, що усуває з політекономії аналіз соціальних відносин у суспільстві та історичний метод дослідження. Перетворення політичної економії в чисту науку, що досліджує вічні універсальні економічні закони. o Маржинальний аналіз: використання граничних величин як інструментів для аналізу економічних явищ (гранична корисність, граничний дохід, гранична продуктивність) та кількісних методів математичного аналізу (диференціальних рівнянь, похідної). o Уведення в економічну науку понять сукупної корисності (всього доступного окремій людині кількості блага), суб'єктивної корисності як значимості цього блага для життєвого задоволення конкретної людини (об'єктивна корисність - здатність задовольняти людські потреби); | o Причинно-наслідковий і абстрактно-дедуктивний методи дослідження. o Системний аналіз. o Динамічний підхід. o Ідеологічна упередженість | ||||||||
| Методологічний інструментарій | граничної корисності як додаткової корисності, яку споживач отримує від додаткової одиниці певного блага. o Дослідження економічної моделі статичних (незмінних у часі), рівноважних станів. Короткостроковий аналіз. o Принцип рідкісності, визнання обмеженості економічних ресурсів (фіксованої величини пропозиції певного ресурсу чи якогось блага) порівняно з людськими потребами. o Використання філософських ідей гедонізму (життя заради щастя) та утилітаризму (вчення про задоволення потреб як сенсу життя та основу діяльності людини, поєднання насолод і страждань) з метою аналізу економічного життя | |||||||||
| Предмет дослідження | o Раціональна поведінка економічних суб'єктів (споживачів і окремих фірм), які прагнуть максимізувати свої цільові функції за умов обмеженості ресурсів. Ринкова економіка розглядається як механічна сукупність раціонально мислячих суб'єктів, які визначають закономірності економічного розвитку. Політична економія - поведінкова наука, досліджує мотиви економічної діяльності, інтереси економічних суб'єктів (споживача та фірми). Проблеми економічного зростання не розглядалися. | o Багатство та фактори його зростання для задоволення суспільних потреб, нагромадження капіталу та функціональний розподіл багатства між основними класами суспільства | ||||||||
| Вихідний пункт аналізу | o Трактування індивідуальних оцінок учасників економічних відносив на основі суб'єктивно-психологічного підходу | o Узагальнення фактів економічного життя на основі причинно-наслідкового підходу | ||||||||
| Пріоритетна сфера дослідження | o Мікроекономічний підхід, за якого об'єктом аналізу є суб'єкт господарювання. Визнання пріоритету споживання над виробництвом, аналіз сфери обміну та споживання | o Дослідження економічних процесів на макрорівні. Сфера виробництва первинна щодо сфери обміну та споживання | ||||||||
| Основний економічний суб'єкт | o Споживач, його потреби | o Виробник | ||||||||
| Джерело формування вартості (цінності) | o Визначення цінності як ставлення окремої людини до предмета споживання, тобто через корисність цього блага для споживача | o Праця, витрати виробництва | ||||||||
На першому етапі маржинальної революції (1870-1880-ті роки) сформувався суб'єктивно-психологічний напрям у політичній економії, який ґрунтувався на суб'єктивній теорії вартості, розробленій на основі принципу граничної корисності. Вартість залишалася вихідною категорією економічної теорії, але визначалася не витратами на виробництво товарів (з погляду пропозиції), а суб'єктивною оцінкою блага споживачем (з погляду попиту) на основі мінової цінності благ або пропорцій їх обміну. Предметом дослідження стала сфера споживання (попит), а не виробництво (пропозиція). Розвиток маржиналізму відбувався в межах австрійської (К. Менгер, Ф. Візер та Е. Бем-Баверк) та математичної, заснованої В. Джевонсом, у її рамках - лозаннської (Л. Вальрас) шкіл економічної думки, що дає підстави говорити про формування маржиналізму як течії економічної думки.
На другому етапі маржинальної революції (90-ті роки XIX ст.) започатковано неокласичний напрям економічної теорії. Його представники відмовилися від суб'єктивно-психологічного підходу, поєднали маржиналізм (використання граничних величин) із функціональним економічним аналізом (залежність між бажаним для економічного суб'єкта результатом і способами його досягнення ), проголосили себе наступниками класичної політичної економії, а предметом свого дослідження - економіку загалом. Маржиналізм став базою сучасної економічної науки.
Відмінною ознакою неокласичного напряму було формування національних шкіл: англійської (А. Маршалл, А. Пігу, Ф. Еджуорт), американської (Д.Б. Кларк), лозаннської (В. Парето), шведської (К. Вікселль, Г. Кассель). Уперше термін "неокласична теорія" використав американський економіст Т. Веблен.
Становлення неокласичної економічної теорії на межі XIX- XX ст. як цілісної теоретичної системи відбувалося в процесі формування її теоретичних і методологічних засад.
Неокласики визнавали такі положення класичної політичної економії, як економічний лібералізм, саморегулювання та рівноважний стан ринкової економіки, принцип "чистої економіки", незалежної від суспільної форми її організації, що абстрагується в економічному аналізі від історичного і національного підходів, типів і форм власності, ідеологічних та інших позаекономічних чинників, дослідження сфери виробництва. Предметом дослідження визнавалася економіка загалом як рівноважна закрита система з обмеженими ресурсами, головним завданням - формування моделі економіки, за якої господарський механізм забезпечував би оптимальне використання обмежених ресурсів, що мають альтернативні можливості використання, з метою максимізації прибутку на мікрорівні (фірми) та макрорівні (суспільного добробуту).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія економіки та економічної думки» автора Козюка В.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 9. Господарство провідних суспільств європейської цивілізації в умовах монополізації ринкової економіки в останній третині XIX - на початку XX ст. Розвиток економічної думки“ на сторінці 4. Приємного читання.