Розділ 9. Господарство провідних суспільств європейської цивілізації в умовах монополізації ринкової економіки в останній третині XIX - на початку XX ст. Розвиток економічної думки

Є погляд, що на межі XIX-XX ст. європейський економічний світ став глобальним. Глобалізація розвивається хвилеподібно, перша хвиля охоплює 1870-1913 рр. В основі глобалізації лежать процеси нарощування торговельної та фінансової відкритості, характер існування міжнародного валютного устрою та принципи побудови монетарної політики у відкритій економіці.

Поглиблення інтернаціоналізації господарського життя базувалося на міжнародному поділі праці. Утвердився поділ праці між метрополіями і колоніями внаслідок завершення територіального поділу світу. У 1914 р. територія колоній промислово розвинених держав становила 85 млн км2 з населенням 560 млн осіб. Найбільшими колоніальними імперіями були Велика Британія і Франція, Німеччина і США лише у 20-х роках XIX ст. стали на шлях колоніальних загарбань. Таким чином, земну кулю було поділено на метрополії, колонії та залежні країни (політично вільні та формально самостійні, але економічно і фінансово залежні від інших держав). Типовими представниками залежних країн були Китай, Іран, Османська імперія. Колонії залучалися до світового ринку, одночасно зростала їхня залежність від промислово розвинених держав.

Економічну політику індустріальних держав щодо колоній характеризували:

o імпорт сировини з колоніальних країн, оскільки найбільш розвинуті країни, за винятком США, були мінімально забезпечені сировиною. В1913 р. в імпорті Великої Британії частка сировини досягала 36 %, Німеччини - 66,1, Франції - 58,7, США - 53,2 %. Так, з Африки вивозили золото, алмази, кольорові метали, нафту, вугілля, котрих не вистачало промисловості європейських країн;

o зростання вивозу капіталу, що перевищував вивіз товарів. Капітал вкладали насамперед у галузі, необхідні країнам-метрополіям: добувну промисловість і залізничне будівництво, сільське господарство;

o домінування на посадах в адміністративному апараті колонізаторів, які ставали також власниками підприємств з первинної обробки сировини та виробництва окремих видів товарів (очищення і пресування бавовни, джуту, виробництва фарбників, залізних виробів, будівельних матеріалів, цукру, сухофруктів, опіуму, рому, кокосової і соєвої олії, деяких видів продовольства, обробки шкір, цінних порід дерева, міді, срібла тощо);

o будівництво залізничних колій для освоєння віддалених територій колоній, що сприяло формуванню єдиного внутрішнього ринку в колоніях і залежних державах;

o розвиток системи монокультурного виробництва в аграрному секторі економіки колоній, тобто вирощування переважно одного виду ринкової сільськогосподарської продукції. Внаслідок такої політики Індія спеціалізувалась лише на виробництві та вивозі бавовни, тютюну, цукру, джуту. Єгипет постачав тільки бавовну, Бразилія - каучук і каву, Австралія і Нова Зеландія - вовну, Бірма - рис, Конго - каучук, Китай - чай, шовк-сирець тощо.

У процес інтернаціоналізації включалися продукти, які раніше не брали участі у міжнародній торгівлі. Змінилася структура товарообміну. Якщо для XIX ст. властивий обмін промислових товарів на сировину і продукти харчування, то на початку XX ст. зросло значення фабрикатів в експорті всіх європейських країн, США та Японії. В 1913 р. промислові товари становили у Великій Британії 77,9 % від національного експорту, Франції - 60,8, у Німеччині 58,7 %.

Міжнародна торгівля сформувалася як сукупність зовнішніх торговельних зв'язків усіх країн світу, складова міжнародних товарно-грошових відносин.

Про нарощування торговельної відкритості свідчать такі факти. У 1880-х роках відбулася стагнація міжнародної торгівлі, причинами якої стали падіння цін на промислові й сільськогосподарські товари та загострення економічної боротьби між європейськими країнами і США. Експорт товарів з Великої Британії зменшився на 20 %, Німеччини - на 5, Франції - на 3 %. У1896 р. у світовій торгівлі відбувся перелом. Частка торгівлі у ВВП у 1913 р. у розвинутих країнах досягла 13 %. Зростання середньорічних темпів міжнародної торгівлі впродовж 1870-1913 рр. становило приблизно 3,4 %, ВВП - 2,1 %. За 1900-1913 рр. обсяги міжнародної торгівлі зросли на 62%, світового виробництва - на 40 %.

Відбувалося здешевлення транспортних перевезень і комунікацій. Наприклад, частка витрат на транспортування пшениці океаном у загальних виробничих витратах зменшилася за 1830- 1910 рр. із 79 % до 27,5 %.

У світовій торгівлі відбувався перехід від моно- до поліцентризму. У загальних обсягах зменшилася частка Європи, одночасно зросло значення американських та азіатських країн (табл. 9.1).

Таблиця 9.1. Частка частин світу в обсягах світової торгівлі, %

Наприкінці XIX ст. зовнішня торгівля характеризувалась тенденцією до посилення протекціонізму і встановлення монопольних цін. У1875 р. у середньому в розвинутих країнах імпортні тарифи на промислову продукцію становили 9,25 %, у 1913 р. - 21 %. Країни укладали торговельні договори, підписували інвестиційні угоди.

Експорт капіталу впродовж кінця XIX - початку XX ст. набував дедалі більшого значення. Це була "велика епоха" міжнародних запозичень. Лише за перших 13 років XX ст. обсяги зарубіжних капіталовкладень економічно розвинених країн зросли вдвічі, досягнувши 44 млрд дол. Вивіз капіталу в 1883 р. дорівнював 4,7 % світового товарного експорту, в 1913 р. - 9 %. У 1914 р. співвідношення між обсягом прямих іноземних інвестицій і експортом становило у США 1 : 4, у Франції - 1: 2, у Німеччині 1:1,5.

Сформувалися дві основні функціональні форми вивозу капіталу: позиковий і підприємницький (прямі та портфельні інвестиції). Підприємницький капітал вивозили через транснаціональні компанії, які стали його основною ланкою. Найбільшими експортерами були Велика Британія, Франція, Німеччина, Бельгія, Швейцарія, Нідерланди.

Найбільшу кількість позикового капіталу вивозила Франція, яку називали "світовим лихварем". Країною прямих і портфельних інвестицій була Велика Британія. Сферами розміщення цього капіталу були залізниці та автомобільні дороги (61,4 ), торгівля (19,9 %), банки та страхова справа (2,5 %), видобуток сировини, плантації чаю та кави (9,2 %).

Німеччина вкладала 98 % капіталу, що вивозився, в освоєння джерел сировини і ринків збуту як у залежних країнах (Туреччині, Китаї та ін.), так і в промислово розвинених.

США орієнтувалися на зміцнення економічних позицій на своєму континенті. Так, в американських експортних капіталах частка Латинської Америки становила 49,9 %, Канади - 28,8, Європи - 13,4 %. Разом з тим, США мали велику зовнішню заборгованість, що в 1912 р. дорівнювала 6,75 млрд дол.