Розділ «5.2. Господарство та економічна думка держав Західноєвропейської цивілізації»

Приватна (сеньйоральна) юрисдикція поступово витіснила державну. Розширилися сеньйоральні права. Феодальна залежність селянина від сеньйора охоплювала особисту, поземельно-економічну, адміністративну, судову і військово-політичну. Сеньйорально-селянські відносини визначали соціальний статус та економічне становище селянства (розміри наділів, ренти та повинностей), що фіксував звичай. За соціально-правовою ознакою селяни поділялися на тих, які перебували в особисто-спадковій залежності, та вільних від неї, зокрема французькі серви та вілани, англійські котери та вілани, німецькі лейбайгене та херіге. Впродовж XII-XIII ст. селяни звільнилися від особисто-спадкової залежності. Зберігалися вільні алодисти, передусім в Німеччині й Англії. Вони залежали від держави через представників влади. Всі селяни брали участь в укладенні майнових і земельних угод, успадковували та продавали майно. Селянські господарства поділяли на повнонадільні, півнадільні, чвертьнадільні.

Феодальна земельна рента мала три види: натуральну, грошову і відробіткову. Більшість вчених вважає, що співіснували всі види ренти, але переважала натуральна та грошова. Відробіткова рента не перевищувала кількох тижнів на рік. Селянські повинності стосувалися військових постоїв та реквізицій, торговельного та дорожнього мита, будівельних робіт, виплат за сервітути - право користуватися чужою власністю, у тому числі альєндами, за одруження, успадкування майна, феодального найму - примусової праці за плату. Поширення набув баналітет - монопольне право феодала на господарські об'єкти для переробки сільськогосподарської продукції (селяни користувалися млином, виноградними пресами, печами сеньйора). Селяни платили державні податки як складову сеньйоральних платежів, церковну десятину. У Франції феодали збирали талью - екстраординарний податок.

В історико-економічній літературі України обґрунтовано дві основні позиції щодо статусу селян Західної Європи в XI-XIII спи на етапі класичного феодального господарства. Частина вчених оцінює залежність селян як кріпосний стан: особисто-спадкова залежність, прикріплення до землі, відсутність права на вихід з-під влади феодала були загальноєвропейським явищем. Однак в європейській науці панує думка, що поняття "кріпосний селянин" і "кріпосне право" характерні для пізнього середньовіччя у країнах Центральної та Східної Європи.

Кріпосне право - це система правових норм феодальної держави (отже, має загальнодержавний статус), спрямованих на особисто-спадкове прикріплення селян до землі, ознака доменіально-відробіткового господарства. У Західній Європі спроби заборонити відхід селян від землі на державному рівні не мали успіху.

У XIV-XV ст. відбулися зміни в аграрних відносинах та організації сільського господарства, що мали значення аграрного перевороту.

Докорінні зміни виявилися у таких загальних процесах, як:

o викуп селянами особистої свободи без землі, майнове розшарування;

o основними формами селянського землекористування були спадкове, протягом життя та оренда. Формувалися різні типи селянських господарств: економічно заможні із власною або орендованою землею, малоземельні та безземельні;

o доменіальні землі здавали в оренду на один, три або дев'ять років, що давало змогу швидко пристосуватися до змін економічної кон'юнктури, або для їх обробітку використовували найману робочу силу;

o зростання економічної ролі селянського господарства та зменшення домену, значення його зберігалося у галузях, зорієнтованих на ринок: тваринництві, лісових промислах, вирощуванні технічних культур, садівництві, городництві;

o комутація земельної ренти - заміна відробіткової та натуральної ренти фіксованою грошовою (цензом). Цензова система при розширенні виробництва в господарстві селянина і зростанні цін на сільськогосподарську продукцію забезпечувала збільшення доходів і виробничих витрат. Заміна феодальних повинностей фіксованими платежами;

o зменшення сеньйоральної та зростання державної (податкової) залежності селянства;

o зростання товарності сільського господарства, втягування у товарно-грошові відносини феодальних і селянських господарств, становлення стійких економічних відносин між селом і містами, сільським господарством і промисловістю.

Економічні процеси у сільському господарстві були зумовлені сукупністю соціально-економічних та політичних причин, серед яких: а) демографічна криза внаслідок чуми середини XIV ст., коли протягом наступних 100 років населення Європи зменшилося на третину, а населенні пункти - на 50 %; б) внутрішні суперечності у феодальному маєтку, економічні можливості якого не задовольняли потреби власників і селян; в) зростання міст і збільшення обсягів товарного виробництва, що створювало можливості для ринкового розвитку сільського господарства; г) формування централізованих монархій та посилення центральної влади, поступовий перехід селян під юрисдикцію держави; д) заміна класичного феоду рентним, коли васал отримував за службу лише ренту з наданої у користування землі або грошову винагороду. Це руйнувало феодальну ієрархію. Основу васальних відносин становили гроші, а не земля; є) масові народні повстання проти феодального гноблення (наприклад, повстання Вота Тайлера у 1381 р. в Англії, Жакерія в 1385 р. у Франції).

Шляхи реформування сільського господарства у кожній країні мали свої особливості.

У Франції королі руйнували норми васального права. Дворянство переходило на королівську службу, не займалося господарством. Зменшення доменіальних земель зумовило утворення так званої чистої ("селянської") сеньйорії. Селяни користувалися землею на правах цензиви або оренди. Феодали зберігали монополію на землю та систему баналітетів. Селяни без обмежень продавали, закладали, заповідали цензиву та купували землю, що сприяло формуванню селянської власності. Оренда забезпечувала сеньйорії 80 % доходів. Найчастіше укладали договір короткотермінової оренди - на три-дев'ять років. Використовувалася наймана праця.

В Англії існували такі типи селянських господарств: фригольдерські з правом землевласності; копігольдерські ("протягом усього життя") на основі землекористування з виплатою грошового фіксованого цензу; орендовані. Розпочалося формування верстви фермерів (йоменів) - вільних орендарів, які займалися вівчарством або були посередниками між власниками та утримувачами землі. Використання найманої праці стало звичним явищем. Проте англійські селяни не домоглися спадкових прав на землю, як у Франції.

Особливістю аграрного розвитку Англії було започаткування реформи землеустрою - ліквідації системи черезсмужжя та відкритих полів, об'єднання феодалами та заможними селянами земель в одну ділянку, її обгородження і вилучення з примусової сівозміни, обмеження прав селян щодо користування громадськими землями. Як наслідок, значна частина селянства зазнавала обезземелювання і ставала батраками (котерами).

У Німеччині на північно-західних землях сформувалася значна верства вільних заможних селян-орендарів - майєрів, які займалися товарним господарюванням на 4-7 повних наділах, використовували найману працю та передавали землі в суборенду. На південно-західних землях переважали дрібні господарства селян на здольщині або половинщині. Власниками ґрунтів ставали міщани. На колонізованих заельбських (східних) землях аграрні відносини ґрунтувалися на основі так званого німецького права. Колонізація (локація) відбувалася шляхом заснування сіл на необроблюваних землях за трипільною системою. її організовував спеціальний локатор-осадчий на основі локаційної грамоти. У процесі землеустрою орні землі об'єднували на основі трипілля в компактні поля, кожне з яких ділилося на ниви відповідно до кількості селянських господарств. Селянська родина отримувала три ниви (озиму, яру і парову), що складали в сукупності гуфу землі, що було в два-три рази більше, ніж у Старій Німеччині (вважають, що гуфа була фламандського взірця, в середньому 16,8 га), платила чинш (слов'янська назва цензу), десятину і земельний податок на користь князя.

У другій половині XV ст. на німецьких землях, особливо в Остельбії, почалася феодальна реакція. Феодальний маєток перебудовувався на фільварок - багатогалузеве, товарне господарство, виробництво в якому організовувалося на доменіальній землі на основі відробіткової ренти селян з власною тягловою силою та інвентарем. Земля фільварку (домену) збільшувалася за рахунок селянської та громади. Селянські господарства обезземелювалися. Кількість повнонадільних селянських господарств залишали такою, щоб їх тягловою силою та інвентарем обробити землі фільварку.