Розділ «5.2. Господарство та економічна думка держав Західноєвропейської цивілізації»

o обґрунтовував концепцію "справедливої ціни" (цим поняттям він узагальнював категорії "вартість", "цінність", "ринкова ціна"). Справедлива ціна - це середня ціна на ринку в певний момент за середніх умов, що повинна відповідати двом вимогам: забезпечувати еквівалентний обмін, враховувати витрати на збереження, доставку товарів, страховку на випадок можливих втрат товару; а також враховувати соціальний статус людини, оскільки більше благ має отримувати суспільно значима людина. Отже, справедлива ціна повинна забезпечити різний рівень добробуту дворянину, церковнослужителю, ремісникові;

o виникнення грошей пояснював домовленістю між людьми для зручності обміну. Визнавав необхідність грошей як міри вартості та засобу обігу, зауважував, що гроші є товаром, оскільки існує торгівля грошима між міняйлами. Вважав, що держава має право встановлювати номінальну цінність монет на свій розсуд (номіналістична концепція грошей). Проте виступав проти псування монети, яке може зробити безглуздим вимірювання вартості товару;

o відповідно до традицій католицької церкви засуджував лихварство як "ганебне ремесло". Купці та лихварі можуть привласнювати торговельний прибуток і лихварський процент лише як плату і нагороду за працю, за відстрочку в оплаті боргу, компенсацію втрати можливого доходу, транспортні та матеріальні витрати, ризик, подарунок. Негативно ставився до стягування відсотків за позичені гроші на споживчі блага, але визнавав справедливою сплату процентів за позику на продуктивне використання. Закликав дотримуватися вимог вищої справедливості згідно з Божественним законом, допомагати потерпілим і бідним.

Була пов'язана з розвитком товарно-ринкових відносин. Просте товарне виробництво сформувалося як економічний уклад в аграрній економіці відбувся переворот, змістом якого було перетворення грошової ренти на основну форму присвоєння додаткового продукту землевласником-феодалом, формування вільного селянського стану. Поширювалися товарно-грошові відносини. Місто стало центром промисловості та торгівлі, руйнувало господарську відособленість феодальних маєтків. У містах формувався клас буржуазії. Економічне життя будувалося на раціоналізмі та прагматизмі, які пов'язані з грошима та розрахунком. Зміцнювалася центральна влада. Руйнувалися васальні відносини. Значення дворянства як політичної сили зменшувалося.

Уповільнюючими чинниками були події XIV ст.: голод 1315- 1318 рр., демографічна криза середини XIV ст. внаслідок чуми, Столітня війна (1337-1453), розкол католицької церкви (утвердження на папському престолі двох пап: у Римі та Авіньйоні), селянські повстання ("Жакерія" у Франції, Вота Тайлера в Англії). Від чуми 1347-1355 років та епідемій 60-70-х рр. XIV ст. у країнах Європи загинуло 24 млн осіб.

Французький вчений-монах Школа Орем (Оресм) (1323- 1382), аналізуючи економічне життя, у праці "Трактат про походження, природу, юридичне обґрунтування і зміну грошей" (1366), визначає гроші як економічну категорію, інструмент, створений людьми для полегшення обміну товарів. Вчений один з перших започаткував металістичну теорію грошей: показав причини і процес перетворення золота і срібла, які були звичайним товаром, на гроші. Він був прихильником державної емісії грошей, виступав проти їх псування з економічних позицій, визнавав можливість свідомої девальвації грошей за умови зміни загального рівня цін. На основі своїх висновків про походження та природу грошей підійшов до розуміння існування об'єктивних закономірностей грошового обігу, вважається попередником монетаристів.

Важливим джерелом економічної думки були єресі (неканонічні трактування Біблії), до яких зверталися бюргери, учасники селянських повстань. Єресі засуджували розкіш і багатство церкви та духовенства, накопичене всупереч ранньохристиянським канонам, проповідували ідеї рівності всіх людей, відміни грошей, боргів, повинностей, непокори світській владі і мали яскраво виражену антифеодальну спрямованість. У подальшому ці погляди знайшли відображення в Реформації процесі розколу католицької церкви і виникнення протестантизму.

Розвиток феодальної економіки значною мірою залежав від панування політичних факторів над господарськими.

Раннє середньовіччя було періодом ранньофеодальних монархій, формування соціальних і правових основ феодального суспільства. Сформувалися тенденції до політичної незалежності та феодального роздроблення.

Класичне та пізнє середньовіччя у Франції - це період феодальної роздробленості та започаткування політичного об'єднання країни під час правління королівської династії Капетингів (987-1328 рр.). У XIV ст. королі династії Валуа (1328-1589 рр.) стали верховними сеньйорами, завершили економічне та політичне об'єднання Франції, що за державним устроєм перетворилася на станово-представницьку, а в другій половині XV ст. - абсолютистську монархію.

В Англії з часу норманських завоювань королівська влада мала загальнодержавний характер. Судові та фіскальні сеньйоральні права феодалів (глафордів, а пізніше - лордів) були обмежені. Наслідком боротьби феодалів з королівською владою стало прийняття Великої хартії вольностей (1215 р.), що закріпила станові права світських і духовних феодалів, одночасно обмежувала свавілля держави щодо тих станів, які переходили до ринкових відносин. У 1345 р. Англія стала парламентською монархією.

У Німеччині король саксонської династії Оттон І в 962 р. проголосив відновлення Римської імперії, до якої увійшли італійські землі (з кінця XII ст. - Священна Римська імперія, а з кінця XV ст. - Священна Римська імперія германської нації). Проте принцип виборності імператорів, їх намагання поєднати світську та церковну владу, а також сеньйоральний сепаратизм послабили централізацію. "Золота булла" 1356 р. юридично оформила самостійність феодальних князівств Німеччини.

5.2.2. Еволюція аграрної економіки

Процес генезису феодальної економічної системи пов'язаний насамперед з формуванням феодальної власності на землю та соціальної структури феодального суспільства.

Прикладом класичної моделі генезису феодального господарства романського типу вважається його становлення у Франкському королівстві в V-X ст.1. За часів правління Карла Великого (771-814) держава досягла найвищої могутності. Згідно з Верденським договором 843 р. відбувся розподіл імперії Карла Великого на три королівства: Західнофранкське, Східнофранкське та Середньофранкське, що стало важливим етапом в історії Франції (назва з'явилася в X ст.), Німеччини та Італії.

У VI-VII ст. економічний розвиток Франкської держави відбувався в умовах співіснування двох економічних укладів: протофеодального (колонатного) та общинного.

Галло-римські землевласники володіли землею, організовували господарство і регулювали майнові відносини за нормами римського права. Зберігалися велике землеволодіння та колонатна система як основа сільського господарства. Франки, як свідчить кодекс законів "Салічна правда", на початку VI ст. жили вільними землеробськими громадами, що становили основу господарської організації. Громада була верховним власником землі, франки не могли передавати свою землю без її дозволу. Землі громади формувалися за рахунок державних земель, наданих ще за часів імперії та франкськими королями, присвоєння земель великих власників - галлів (існують припущення щодо захоплення германцями 1/3 їхніх земель). Право приватної власності патріархальної родини поширювалося на рухоме майно та садибу. "Салічна правда" свідчить про недоторканність особистої власності, встановлює систему покарань за її порушення. Орні землі перебували у спадковому володінні сім'ї за чоловічою лінією, а пасовища, луки і ліси (альєнди) - в загальному користуванні членів громади. Після збору врожаю та сінокосу наділи ставали колективним пасовищем (система відкритих полів). Вирощували зерно, у тваринництві переважало екстенсивне свинарство. Франки одночасно були землеробами і воїнами. За соціальною приналежністю поділялися на вільних, сервів (рабів) і літів (напіввільних). Через соціальне та майнове розшарування франків існував поділ на знатних і вільних; великих, середніх і дрібних землевласників. За вбивство вільного франка необхідно було сплатити штраф у 200 солідів, дружинника - 600, римлянина - 60, римлянина на службі короля - 300 солідів.

Упродовж VI-VII ст. у процесі романізації франків відбулася трансформація землеробської громади у сусідську територіальну громаду-марку з алодом - приватною (необмеженою, з правом вільного привласнення та відчуження) власністю малої сім'ї та її членів на землю при збереженні колективної власності на альєнди. Утворилася верства вільних землевласників - алодистів. Право відчуження землі пришвидшило процес формування великої світської та церковної землевласності шляхом купівлі-продажу, захоплення алодіальних і громадських земель, дарування королів. Сформувалася германо-галло-римська верства знатних та великих землевласників. Римське право поступово витіснило германське. У УШ-IX ст. у Франкській державі алодіальна та римська приватна власність трансформувалася у феодальну, склалася єдність піраміди влади та ієрархії землеволодіння. Сформувалися такі класи, як феодали - утримувачі феодів та феодально залежне селянство. Цей процес у науковій літературі називають аграрним переворотом.

Аграрний переворот спричинили такі економічні та соціально-політичні чинники: а) натуральне господарство, економічні переваги великого землеволодіння порівняно з господарством громади та сім'ї; б) вичерпаність земельного фонду для дарувань; політична та фінансова слабкість центральної влади внаслідок боротьби за владу між особами королівських родин, внутрішні міжусобиці, територіальна роздробленість на окремі королівства, герцогства, графства та баронії; в) війни з арабами, германськими та слов'янськими племенами; г) формування у франків професійної військової верстви - лицарів, необхідність забезпечення їх землею для виконання обов'язків (бойове спорядження і кінь коштували дорого, отже, військову службу могла виконувати особа, яка мала не менше чотирьох мансів землі (площа манса становила в середньому 6-16 га).

Які шляхи формування феодальної власності на землю та феодальної залежності селянства?