Розділ «22»

МИНАЛИ ГОДИНИ. Приходили Служниці й мовчки приносили напої та їжу. Мені хотілося кинути все це їм в обличчя і лише розуміння того, що вони навіть не ухиляться і ніяк не відреагують, зупиняло мене. Знущання над безтурботними й беззахисними створіннями — сумнівне задоволення.

Я знову вирішила оглянути дверний отвір, намагаючись вирахувати момент, коли можна вислизнути за двері, щоб не потрапити під електричний струм.

Саме в цей час повернувся Тайрус Домітріан.

— Усе ніяк не заспокоїшся?

У відповідь я лише мовчки глянула, уявляючи, як приємно було б розтрощити йому череп.

— Я хотів, щоб у тебе був час для роздумів. Ходімо зі мною.

— Куди?

Він розвернувся, даючи мені можливість пройти через дверний отвір.

— На мій корабель.

Корабель «Олександрія», так само, як і судно «Тігріс», що належало Салівару та Дівайні, з’єднувався безпосередньо з однією із секцій «Валор Новус» у Хризантеміумі. Єдина різниця полягала в тому, що у володіння божевільного спадкоємця не ступала нога людини. Фактично, судно Спадкоємця Прімуса було безлюдним, бо управляли кораблем машини, а обслуговували його — Служниці.

Коли я наблизилася, Тайрус відступив убік, пропускаючи мене вперед — на кілька кроків — і пішов за мною, тримаючись на відстані. За весь цей час, він жодного разу не повернувся до мене спиною.

— Тобі варто знати, що я доклав максимум зусиль, аби стерти будь-які сліди наших із тобою ДНК з місця загибелі Енміті, проте мені не вдалося приховати сам факт убивства. Наразі відбуваються ретельні перевірки Вельмишановних Панів, особливо тих, чиї сім’ї було знищено. У всіх конфіскували таємну зброю. Найповажніші особи в Імперії були публічно принижені, коли Діаболіки мого дядька провели обшуки їх маєтків. У результаті обшуків Хезерд та Енгвіш знайшли: сережки, що насправді виявилися отруйними стрілами, шнурки з колючого дроту, нейротоксини, сховані в різних засобах особистої гігієни... Ми, вельможі, насправді недалеко відійшли від первісних дикунів і в нас більше від варварів, ніж ми намагаємося показати.

Мені було байдуже до цього. Я не мала наміру затримуватися при Імператорському Дворі: тільки-но я виберусь звідси, одразу перейду до реалізації свого плану. Мене цікавило, чи вдасться мені наблизитися до Тайруса і звернути йому шию до того, як він активує електроди в моїй шиї.

Ніби прослідкувавши хід моїх думок, Тайрус сказав:

— Ти можеш вбити мене, але в такому разі електроди надішлють електричний імпульс до твого серця і зупинять його. Не думаю, що заради моєї смерті варто ризикувати своїм життям. Щоб на це сказала Сайдонія?

Мене сповнила сліпа лють, коли я почула її ім’я з його вуст. Він не мав права вимовляти його вголос.

— Пробач, що тримаю тебе під замком, як тварину, але я хотів поговорити з тобою раціонально. Під час створення Діаболіків у них закладають здатність розумно мислити й аналізувати. Я хочу апелювати до твого здорового ґлузду, але при цьому не наражати себе на смертельну небезпеку. Я рідко недооцінюю своїх ворогів, повір мені.

— А як щодо ваших друзів? Напевно, всім уже відомо, що я перебуваю тут. Як ви поясните той факт, що утримуєте Сайдонію Імпірінс на «Олександрії» впродовж... скільки це вже триває?

— П’ять днів. Усе дуже просто, Немезідо. Вони подумають, що божевільний спадкоємець Імперії викрав тебе. А пізніше ми вигадаємо інше пояснення... Ніхто не стане на заваді у Спадкоємця Прімуса, щоб він не творив у своєму безумстві.