Розділ «Грім на голову»

З’явилися Борис і прислужник.

– Гукали, Фрику Карловичу? – запитав Борис.

– Гукав, гукав. Так довго дожидався. Хотів злякатися, – сказав німець.

– Злякатися... – здивувався Борис – Кого злякатися? Хіба оцієї? – указав на Гапку. – І не диво... – А ти чого тут?

– Того. Тебе, бач, не спитали, – одповіла вона.

– Ти ще гарчиш! Іди собі звідціль. Кажу, іди геть!

– Ні, ні! Не геть! – зауважив Фрик. – Казати геть не треба. Це пан присилав тобі таку хорошу жінку.

– Жінку? Ха-ха... – зареготав Борис. – Фрик Карлович уміють жартувати.

– Не жартувати, ні, – зазначив поважно Фрик. – Кажу, пан прислав оцей дур... оцей гарний дівку. Присилав, щоб я тебе з нею одружив.

– Та покиньте. Пожартували й годі, – образився Борис. – А ти йди звідціль! – гримнув знову на Гапку.

– Не треба йди. Вона твій молода, – суворо сказав управитель. – Ось пан підписував. На, дивися ж очима, – показав Борисові папірця.

Наче остовпів на хвилину Борис, побачивши папірця, що він сам писав.

– Та що ж це? Що?.. Де взяла ти оце?.. Хто дав тобі? Кажи, дурепо, зараз!.. – запитав він грізно Гапку.

– Не дуже галасуй. «Така вже панська воля», – одповіла вона рівно і почала роздивлятися на прислужника, що, мабуть, їй уподобався більше за Бориса.

– Пропала б ти, погана! – промовив з огидою Борис. – Фрику Карловичу, не вірте. Дійсно, їх ясність давали папірця, тільки не оцій, а другій дівчині... У мене є інша молода... А де оця взялася, як у неї опинився папірець, я не знаю... Кажу вам, у мене є зовсім інша, вона прийде зараз... побачите... І князь її бачили, і всі її бачили. Але я не знаю, як воно так... – говорив він розгублено.

Управитель мов і не слухав, а, думаючи щось, мовчки жував губами.

– Ви ж тільки гляньте, Фрику Карловичу, на оцю, – вказав він на Гапку. – Хіба б ото я просив пана, щоб побратися з отакою... Ви ж тільки подивіться на неї!

– Я добре вже дивився, – одповів управитель. – Такої, як вона, нема на цілий світ. Не знаю, за що пан розгнівався з тобою і прислав її.

– Отож воно й є. Ви самі бачите! – зрадів Борис. – Дозвольте мені прогнати звідціль оцю дурепу.