Розділ «Грім на голову»

– О, ні! – крутнув головою управитель. – Я буду її з тобою посилати до попа,

– Що ви кажете?! – вжахнувся Борис. – Фрику Карловичу, не топіть мене... Це помилка сталася... Ось ви пождіть, поки прибудуть їх ясність, тоді побачите... Або звеліть, щоб привести сюди оту другу дівчину.

– Я так зроблю, як є, не можу підождати. Я вже так довго балакав, довго барився. Буде так як є.

– А коли я не хочу з нею братися? – похнюпившись, сказав Борис.

– Не хочеш?.. Ти хочеш не хотіти? – здивувався управитель. – А знаєш панський слово? Наказ такий, що треба: раз і все! А коли ти не схочеш хотіти, то я звелю тобі руки зв’язати. Жан! Бігай до попа. Скажи, нехай піп одчиняє церкву та одягає свій золотий спідниця, – звелів він прислужникові. – А баба Іваниха нехай покликає сюди дівчат. Будемо зараз робити веселий шлюб. Бігай, Жан!

Аж заточився від одчаю Борис, побачивши, що вже прислужник побіг до попа.

– Ой, Боже ж мій! Тепер уже я пропав! – скрикнув він одчайно.

– Чого пропав? – запитала Гапка, бо вона не дослухалася раніше до балачки, а весь час дивилася на прислужника та підморгувала йому.

– Хоч ти вже мовчи! – гримнув злісно на неї Борис. – Ніколи я не сподівався, що станеться таке... – промовив крізь сльози.

Борисові сльози зворушили управителя.

– Не плакай ти... не плакай... – сказав він ласкаво й чуло.

– Ой, змилуйтеся, Фрику Карловичу! – впавши навколішки, благав Борис. – Пождіть, поки приїде пан. Пождіть, щоб вірного раба не втопити... Дозвольте-бо мені знайти й привести сюди оту дівчину, що я обрав... Гукніть сюди Петруню або Григора, то вони вам скажуть, що пан давали наказа не оцій, а іншій дівчині...

– Ні, не так. Не буде так, – одмовив німець, крутнувши головою. – Не треба говорити, бо я все догадався. Я знаю пана, що він уміє говорити так, а зробити, як треба. Я чув, що він з тобою сердився сьогодні. Що мені будуть говорити дуже дурний Петруня та дуже розумний Григор, коли ось є такий папірець, що підписував сам пан? А яка в тебе є дівчина, то мені ніколи знати. Ось, може, пан захоче зараз повернутися з дороги, а я ще не зробив, як треба, не дружив тебе...

– Що ж... нехай так... – приголомшено промовив Борис, підводячись на ноги. – Мушу коритися, бо панський гнів страшний... А ти?.. Де ти на лишенько моє взялася отака? – сказав він, дивлячись з огидою на Гапку.

– Дивись тобі, який! Він кращої хотів, а я неначе вже така погана?