Розділ «Дивовижна молода»

– А ти куди, дурепо?! А геть до лихої години! Ще й вона! – загримав вартовий.

– Ти сам дурний, аж тричі! На ось, дивись! Мені до Фрика треба! Який страшний! – почувся голос Гапки.

Човгаючи чобітьми й хитаючись, мов качка, з’явилася на дворі Гапка, подивилася на панський будинок, висякала голосно носа, задубилася й втерла спідницею носа.

– А де воно той Фрик?.. Гей, хто тут є? – загаласила вона на увесь двір.

У будинку рипнули двері, вибіг на ґанок прислужник з грізним видом; він мовчки замахав руками на Гапку, щоб вона мовчала, і швидко зник за дверима.

– Дивись тобі, дурний, помахав руками, немов той вітряк, і втік, – промовила Гапка. – Я така, що й пожду, – додала вона, сідаючи на ослоні біля квітника.

Сівши, вона роздивлялася навкруги, роззявивши рота, позирнула на голі постаті богів і гигикнула, а потім витягла з пазухи окраєць хліба, одломила кусень і почала плямкати, не поспішаючи.

Самко аж затрусився від сміху, дивлячись на Гапку, і вхопився міцно за гілку, щоб не впасти. А Гапка, підгодувавшись, прихилилася спиною до бильця ослону, розкинула набік руки, випнула черево і засопла носом.

Знову рипнули двері, і на ґанку з’явився управитель Фрик, у довгому халаті, пантофлях і кумедній шапці з китичкою. Він позіхав спросоння.

– Це я собі так дуже довго спаля. А надворі вже вечір... А хто такий кричав отут дуже? – бубонів сам до себе Фрик, сходячи з ґанку.

Гапка, побачивши його, підвела голову.

– Чудний... Прямісінько тобі стара баба Горпина. А, щоб його! Ги-ги-ги! – зареготала дурна.

Фрик глянув здивовано на неї і скривив губи, неначе що погане з’їв.

– Звідкіль такий? Мейн-ґот! Фі-фі, який хороший! Що треба тут? Чого?.. Тікай собі кудись! Тут не треба сідати. Тікай кудись! – загримав він на Гапку.

– Гримає, хвороба, – промовила Гапка, дивлячись скоса. – Куди б то я тікала?.. Ось не кричи-бо, чудний, бо я неполохлива. От манія... Дивись, який, – кивнула вона задерикувато головою, витягла з пазухи папірця і подала Фрикові.

Фрик узяв папірця, прочитав, подивився на Гапку, потім ще раз прочитав і знову подивився на неї.

– Мейн-ґот, мейн-ґот!.. Так ти собі така? – запитав він здивовано, не знаючи, що казати.

– Еге ж, така! Така самісінька, як учора й сьогодні.

– Ах, дивина який! Це ти женитися будеш? – запитав, не вірячи своїм очам.