Розділ «Дивовижна молода»

– То-то! Сказав... А, щоб тебе, чудного! Ги-ги-ги! – зареготала Гапка. – Де ж ти бачив, щоб дівка та женилася?.. Ги-ги-ги! – реготала вона гучно.

– Ти собі зовсім розумна, – сказав Фрик, зрозумівши. – Дивина такий!.. – поглядаючи на папірця й на Гапку, дивувався управитель. – А хто тобі давав оцей папірець?

– Той дав, хто давав, – одповіла вона. – «Така вже панська воля», – додала вона, пригадавши, як їй наказувала Дося.

– Так, так... Я знай, що пан підписував, а Борис писав... Так, так... І такий молода... Мейн-ґот!.. Ох-ох!.. – зітхнув німець. – А ти давно з Борисом любовалася, – запитав він Гапку.

– Така я, що й скажу, – крутнула вона головою. – «Така вже панська воля».

– Ох, у тебе голова... Ох-ох!.. – зітхнув Фрик. – Жан! Жан! – гукнув він, повернувши голову до будинку.

З будинку вибіг прислужник і підбіг до Фрика.

– Покликай мені сюди Бориса.

– Ги-ги-ги! – залилася сміхом Гапка. – «Покликай»! – передражнила вона німця. – Поклич треба казати, а то «покликай».

– А ти собі мовчай! – буркнув Фрик.

– Мовчай!.. Ги-ги-ги! – зареготала вона знов. – А щоб тебе в корито головою.

– Мене в корито? Як... Замовчай ти, дурна!.. – розсердився Фрик. – Я управитель тут! А ти в корито?.. Ти управитель знаєш? Знаєш?..

Але Гапка вже підвелася з ослону, коли він сказав на неї «дурна», і аж надулася від гніву.

– Ось одлізь-бо, манія! – замірялася вона кулаком на Фрика.

Фрик одступив швидко назад.

– Мейн-ґо-от! Вона мені свій кулак показала... – здивовано промимрив управитель.

– Дивись тобі, дурною взиває! – сказала гнівно Гапка. – Не знаєш ти, яка я ще сердита. Мені мій батько не страшний. Я за дурну, так хоч кому... Дивись мені!..

Фрик одступив ще на крок і дивився зацікавлено.

– Ти нікого боятися не вмієш? Ти молодець, – похвалив, бачучи, що небезпечно сваритися з нею.

– А що? Злякався? – запитала вона задоволено. – Ото не кажи, «дурна».