Надвечір прийшов Абрум. Він дізнався про Марка, довідався, що пани надумали його направити аж до Москви і записати в москалі, на службу біля самої цариці, бо вона подобала, щоб біля неї були дужі на силу москалі. І оці ж пани надумали повезти їй Марка, як дарунок, і здобути собі за оце ласку цариці. Повезуть туди Марка завтра ранком. А сам Марко почав був дуже журитися за Самком, так пани його, обдурили, сказавши, що вже вирядили туди Самка вперед, і вони там будуть укупі. Відомо, що нехитрий Марко повірив і заспокоївся.
Ще розповів Абрум, що знайшли в полі на могилі вбитого запорожця. А отой визначний пан Текелій, що гостює у своїх небожів – панів, дав наказа, щоб скрізь по заставах міста пантрувала гаразд сторожа, і коли здибає де бурсака, то щоб його зв’язано та спроваджено до пана.
– Це тобі, хлопче, не можна й носа вистромити з міста, – говорив Абрум. – А проте, не турбуйся, в Старого одважні хлопці, та й в Абрума голова не вівсом набита, – втішав Самка кравець.
Але Самко зажурився, почувши отаке про Марка.
Це ж як його повезуть до цариці, то годі тоді вже щось думати. Може, Маркові й гарно було б отам біля цариці, та не схоче він ніде бути без Самка. Марко не терпить біля себе жіноцтва. Одна бублейниця-вдова заходилася була біля Марка, годувала його два тижні бубликами (хіба легко нагодувати отаку прірву), а коли забажала пригорнутися до нього, до сплячого, то він так її хвицнув ногою, що ледве жива лишилася. Ото нехай не лоскоче, бо Марко боїться лоскоту. Залицялися до нього й міщанки щекавицькі, так він, як почує яке сороміцьке слово, то плює та тікає. Ото коли б йому не було лиха з отією царицею. Для нього, дурного, однаково. Образить царицю, то його тоді скарають на голову. Пропаде казна за що. Уже Самко знає Марка... А що воно думає зробити Абрум, коли йому, Самкові, не можна вийти з міста? Як він думає визволити Марка, коли неможна й до будинку приступитися? Нехай хоч найрозумніша голова, а нічого не поробить.
Сказав Самко Абрумові, щоб він узяв усі гроші, коли треба, але Абрум одмовився, кажучи, що вже гроші не потрібні, а вся надія на розум та сміливість. Порадив Абрум Самкові лягти та спати, а ранок, мовляв, щось скаже; сам же знову кудись зник. Заклопотаний він, а проте посміхається.
Вирішив Самко не спати до ранку. Ходив до півночі вздовж світлиці, а потім сів на лаві біля столу, схилився на стіл і незчувся, як заснув, сидячи.
– А чуєш, хлопче? Прокинься! – почув Самко крізь сон Абрумів голос.
Прокинувся, побачив у вікна, що на дворі ще темно. А сам Абрум сидить серед світлиці та складає в мішок гаптовані рушники та хустки, ще на щось поклав туди й вінка; зробленого з квіток та з довгими стрічками.
– Ходімо лиш до міста, там привезли мисливці на продаж добрі хутра, – сказав, посміхаючись у бороду, Абрум.
Не добере Самко – чого йти до міста, нащо йому здалися якісь там мисливці з хутрами.
– Нема часу балакати довго. Ходімо швидше, там потім сам усе побачиш, – сказав рішучо Абрум. – Та дивись бо, хлопче, коли що побачиш, не дивуйся, щоб тобі не казали, не сперечайся, ні чого ні в кого не питай, а слухай, що тобі скаже Сива Шапка, тобто чоловік у сивій шапці, – попередив Абрум Самка і, взявши мішка з рушниками та хустками, пішов.
Узяв Самко обидві сакви, патерицю й рушив за Абрумом. Вийшли на майдан. Темно надворі. Великі будинки ще спали, а в малих хатинах манячило світло, бо в трудівника ніч завжди коротка. На майдані скрипіли вози, з’їздилися до торгу люди. Повів Абрум Самка край майдану до порожнього двору, геть зарослого густим бур’яном. Там стояли вкупі чотири вози, а біля них восьмеро людей у шапках, один з них у сивій.
– Привів я вам, ловці-молодці, молодого покупця, – промовив Абрум.
– Гаразд. Нехай сідає в задку на возі та мовчки балакає, – сказав жартливо той, що в сивій шапці. – А може, він придасться нам за молоду? – запитав він Абрума.
– Гадаю, що придасться, бо вусів ще нема, – одповів Абрум, витягаючи з мішка рушники та хустки.
Сів Самко на возі, прислухається, про віщо балакають з Абрумом мисливці, та не добере. Якась чудна в них балачка. Слова мов звичайні кажуть, та не збагнеш, до чого вони.
– Чи багато ж то буде зелених у дорозі? – питає Абрума Сива Шапка.
– По одному на голку, а може, менше, – одповідає Абрум.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Незвичайні пригоди бурсаків» автора Товстоніс В.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Загадкові мисливці“ на сторінці 1. Приємного читання.