Розділ «Те, чого не сподівалися»

На другу ніч не пішли розбійники на свою роботу. Порішили одпочити. Цілий день прибирали гуртом та чепурили свій льох, перечистили зброю, щоб не ржавіла, прали сорочки, купалися в печері, а потім грілися супроти сонця на майданчику.

Дивувалися Самко з Марком, що ота ковбаня, куди вони тоді вскочили, була зовсім близенько від льоху, тільки до неї був другий хід. Ось як воно, не знаючи, можна блудити.

Увечері всі вклалися спати, окрім двох, що пішли на варту, Старого, котрий сидів біля столу, та бурсаків, що нудилися хтозна-чого.

– А що, хлопці, не бере вас і сон? – запитав Старий.

Бурсаки мовчали.

– Бачу, юнаки, що вам у нас недовподоби, а особливо тобі, неспокійна твоя голова, – казав він, дивлячись з лагідною усмішкою на Самка. – Знаю, хлопче, знаю. Сам був такий, як ти. Краще, мовляв, голодна воля, ніж сита неволя. Незрозуміле вам наше життя, наша робота. Сказав би я вам про нашу велику гуртову думку, та однаково вона вас не захопить, бо все ще не знаєте, по чому ківш лиха. А тут у нас усі такі, що встигли з того ківша сьорбнути. Що ж з вами поробиш! Держати вас отут силоміць, то це для вас гірко, а для нас не дуже корисно. А коли так, то йдіть погуляйте. Нехай вам трохи приборкають крила. Коли з вами трапиться щось дуже лихе, то не забувайте про нас. Визволимо з усього, окрім смерті. Нам любі отакі буйні голови, що чогось шукають. Але в головах ваших ще глевкувате начиння. Нехай воно трохи зачерствіє. На те воно й молоде вино, що виграє.

Старий помовчав трохи.

– А до якого місця ви прямували? – запитав він.

Самко сказав.

– До Чернігова? Дивно трохи, бо на Січ не в той бік. Ну, та завтра підете – куди надумали. Не хочу вас багато розпитувати, бо ви й самі, мабуть, гаразд не знаєте, а йдете навмання. Ідіть. Тільки ж пам’ятайте, коли бува надибаєте на погану яку пригоду, побачите, що непереливки, то одшукаєте отам у Чернігові, біля найбільшої церкви, в завулку є двір, а біля нього дві високі тополі, спитаєте кравця – клишоногого Абрума, скажете йому потай про своє лихо. А він уже знатиме, що робити. Нагадаєте йому: «Казав Старий, що зв’язаному й на коні погано». А коли він запитає «Де Старий, то одповісте: «Він є там – де є». А поки що лягайте, хлоп’ята. Як не перекручуй ніч на день, а вона бере своє, – закінчив Старий.

Радісно Самкові і разом сумно. Потішило його, що ось незабаром вони будуть на волі, а сумно, що вже й не хотілося б одходити від Старого з його товариством. Приваблює він своїм розумом та щирістю. Чи знайдуть вони з Марком ще де таких людей? Коли б хоч знати, яка в них та гуртова думка. Не кажуть, то, виходить, не треба нікому сторонньому знати про неї.

Дивлячись на Самка, заспокоївся й Марко.

Полягали вони спати в останній раз у затишному льоху серед вільної волі.

Чи довго спав Самко, чи ні, а коли прокинувся, почув, що Старий розмовляв про віщось з Кваском. Устав і собі.

– Ну, коли вам так приспіло, то лаштуйтеся в дорогу, – сказав Самкові Старий.

Збудив він Марка, хоч той не хотів уставати і хвицав ногами.

Подав їм Квасок одежину, тонкі, а проте міцні шкіряні штани, не дуже нові куці чумарки, чоботи, повстяні брилики, ще й по сорочці.

– Передягайтеся, хлопці, в просту одежу, бо тим, що мандрують, не годиться дуже чепурно зодягатися: всього буває. Сховайте свої патли під брилі. Ви тепер будете схожі на сіверських хлопців, що гребінці носять. Даси їм, Квасок, кілька гребінців. А свої халамиди та підкапки сховайте в сакви, вони ще, може, вам здадуться, бо хто-хто, а ченці серед дурнів у великій пошані.

Передяглися бурсаки, чудно їм дивитися один на одного.