Розділ «6. Хірургічні операції і малоінвазивні технології»

• раптове падіння AT і одночасно підвищення або зниження ЦВТ;

• поява задишки (особливо на 3-6-й день), особливо раптова невмотивована задишка, характерна для тромбоемболії легеневих артерій;

• ціаноз, блідість, мармурова забарвлення шкіри, багряні, блакитні плями на шкірі;

• жовтяниця шкіри та склер;

• олігурія і анурія.

Профілактика післяопераційних ускладнень

Активне ведення – ранні рухи і вставання, дихальна гімнастика, раннє повноцінне харчування. Це тонізує нервову систему, попереджує застій у легенях, покращує кровообіг, знижує ймовірність тромбозу і емболії, активізує органи травлення, сприяє швидкому відновленню перистальтики, попереджує ацидоз, сприяє регенерації і швидкому відновленню сил пацієнта.

Корекція стресової реакції, усунення негативних чинників її виникнення і розвитку – знеболення, інфузійно-трансфузійна терапія, вентиляція легень, корекція гіпопротеінемії.

Для зменшення болю – зручне положення в ліжку, наркотичні і ненаркотичні анальгетики.

Пролежні (див. відповідний розділ).

Харчування у післяопераційному періоді має бути адекватним до патології і операції. Бажано швидше повернутись до перорального прийому їжі (профілактика стресу і транслокації кишкової флори). Обов'язкова умова цього – відновлення ефективної перистальтики (почали відходити гази). На початку хворому дають пити без обмежень, далі вводять рідку їжу, далі розширюють раціон відповідно до захворювання і операції.

Основні принципи догляду за хворими у післяопераційному періоді – детально описані в розділі "Організація роботи хірургічного стаціонару. Догляд за хворими в хірургії"

Психолопчні аспекти при підготовці до операції та веденні післяопераційного періоду

Психологічна підготовка до операції взаємопов'язана і "перетинається" із отриманням згоди пацієнта. Найважливішими складовими тут стають позитивне налаштування хворого і передача лікарем хворому своєї впевненості у правильності і своєчасності пропозиції про оперативне лікування. Лікар має підходити до прийняття рішення про операції за принципом "а як би я був на місці хворого". Подібні вислови можна застосовувати і в бесіді з хворим та його родичами. Пропонуючи хворому операцію лікар має з'ясувати, в тому числі і для себе, чи є альтернатива операції. Про це в зрозумілій формі потім проінформувати хворого і його родичів.

В основному про операції хворий чує, як про метод лікування виявленої патології. Як правило, це відбувається несподівано. Якщо патологія поширена (наприклад, гострий апендицит) і безальтернативність оперативного лікування широко відома суспільству (в разі гострого апендициту також побутує думка про майже завжди добрі результати операції) хворий легко погоджується. Якщо, на думку суспільства, операція не є безальтернативним методом і її результати не завжди сприймаються суспільством як задовільні (наприклад, при варикозній хворобі нижніх кінцівок) виникає погляд "прооперуватись завжди встигнемо", хворі вимагають призначення консервативного лікування, втрачають момент для успішного оперативного лікування. В такій ситуації лікар, керуючись принципом "як для себе", має показати пацієнту і його родичам всі "плюси" і "мінуси" відмови від операції.

У хворих, яки погодились на операцію і очикують на неї у плановому порядку, виникає зрозуміле хвилювання. Перенести ці хвилювання хворму може допомогти впевненість і позитивне налаштування лікаря, добрі результати отримані у раніше оперованих хворих.

Описані проблеми значно посилюються при необхідності проведення повторної операції.

Великий психологічний вплив на хворого і його родичів справляє письмова згода або відмова від операції.

Особливий аспект – психологічна підтримка лікаря у суперечливій ситуації. Легше перенести цю ситуацію у колективі, в якому панує колегіальність і товариська підтримка. Сам себе лікар може підтримати, керуючись принципом "як для себе". "Прийнявши рішення – дійте і облиште усі сумніви щодо результату" (Г. Я. Ратнер).