Розділ «2. Особливості роботи медичного психолога з хворими хірургічного профілю»

3. Заперечення необхідності операції і, заради цього, навіть приховування симптомів хвороби з метою уникнення оперативного втручання.

Медичні психологи мають чітко розрізняти індивідуальну специфічність реакцій хворого і планувати свою роботу так, щоб впливати на формування правильного ставлення пацієнтів до майбутнього оперативного втручання. Рекомендується обов'язково відвідати хворого напередодні і навіть у день операції, продемонструвавши тим самим, що про нього дбають, що все йде за планом, що кожен з медпрацівників займається своєю справою, щоб усе пройшло якнайкраще.

Психологічний супровід хірургічного хворого у післяопераційному періоді

Особливості цього періоду, які добре відомі хірургам з позиції соматичного здоров'я пацієнта, потребують уваги психологів з точки зору психічного стану хворого. Слід врахувати, що патологічні реакції можуть з'явитися як безпосередньо після операції, так і у більш віддаленому періоді. Особливість цих реакцій залежить від ряду факторів: характер захворювання, перебіг післяопераційного періоду, особистісний преморбід. На психічний стан хворого може впливати наявність чи відсутність больового синдрому. Після тривалих багатогодинних операцій можуть виявлятися зміни психічної діяльності по астенічному типу, що супроводжуються сповільненими реакціями, емоційною лабільністю, вираженим загальним зниженням фону настрою.

Особливе значення в роботі медичного психолога має післяопераційна соціальна та психологічна реабілітація. Особливо актуальним це є у випадках, коли результат хірургічного втручання передбачає інвалідизацію, наприклад ампутація кінцівки чи мастектомія. Реакції хворого можуть бути парадоксальними і мають розглядатися як елементи психологічного захисту. Часто зустрічаються заперечення, витіснення, заміщення, фіксація, перенесення, тощо. У окремих хворих можуть розвиватися реакції агресії з образою на життя, сприйняттям хвороби як несправедливості долі або з тенденцією на заздрість чи помсту усім здоровим за своє каліцтво. Іноді у хворих може розвиватися реактивний депресивний стан, що посилюватиметься через проблемні стосунки в сім'ї, труднощі на роботі, тощо. Несприятлива обстановка в сім'ї та необхідність змінити роботу через наслідки хвороби суттєво ускладнюють адаптацію. При затягуванні реабілітації можуть розвиватись патологічні форми реагування особистості.

Особливість цього періоду підкреслюється навіть тим, що післяопераційна тривога, яка клінічно може бути ідентичною до передопераційної, значно відрізняється вираженим операційним (фізіологічним, анатомічним, психічним) стресом. Співвідношення між вираженістю рівня тривоги у перед- та післяопераційному періодах намагався встановити І. Джаніс, запропонувавши критерії оцінки: характеристика передопераційного ставлення, післяопераційний психічний стан, психічний преморбід на трьох рівнях тривоги (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Зв'язок між вираженістю тривоги в передопераційному та післяопераційному періодах (І. Джаніс)

Помірно виражена тривога середнього ступеня має позитивний ефект. Вона готує людину до зіткнення з реальними небезпеками та майбутніми обмеженнями. Дуже важливою для пацієнтів є інформація про подію, якої вони боялися. Пацієнти третьої групи здаються безстрашними, яких не цікавить, що може трапитися з ними. Тому післяопераційний біль був для них несподіваним.

Окрема категорія – пацієнти, яким видаляють або трансплантують орган. Вони можуть сприймати себе по-новому і допомога психолога відіграє важливу роль. Хворі можуть відчувати свою відмінність, неповноцінність. У випадку імплантації стороннього предмету або органу іншої людини, пацієнти можуть ототожнювати себе з цією людиною або із штучно створеним "демоном Франкенштейна". Робота психолога в цьому випадку передбачає і психологічну, і соціальну реабілітацію.

Ефективна адаптація до хірургічного стресу полягає у наступних постулатах (X. Дейч):

• сприйняття Сигналів тривоги, визначену ступінь її асиміляції, що полегшує душевний стан хворого;

• з метою ефективності адаптації її механізми мають бути гнучкими, що дозволяє вносити необхідні зміни в інтеграцію тривоги під час антиципації хірургічного стресу і в адаптацію до психологічних і фізіологічних наслідків операції;

• для підтримки душевної рівноваги в хірургічній ситуації необхідною є не стабільність, а реактивність.

Працюючи в хірургічному відділенні психолог має роз'яснювати роль лікаря і важливість виконання пацієнтом його рекомендацій. Для зменшення стресу, пов'язаного із хворобою, започаткована практика участі у хірургічних обходах медичного психолога з метою надання пацієнту всебічної інформації про хворобу та лікувально-діагностичні маніпуляції і операції. Така інформованість пацієнта під контролем психолога дозволяє знизити тривогу і страх, покращити сприйняття лікувально-діагностичного процесу і підвищити ефективність лікування. Таким чином, психологічна підготовка хірургічного пацієнта має бути спрямована на налагодження співпраці між лікарем і пацієнтом та на підготовку самого пацієнта до діагностично-лікувальних маніпуляцій з його усвідомленням власної ролі і відповідальності. Робота медичного психолога у хірургічному відділенні має сприяти вирішенню психологічних проблем, які стали причиною або наслідком хірургічного захворювання і встановленню комунікаційного зв'язку між хірургом і пацієнтом.

Важливою часткою роботи медичного психолога в хірургічному стаціонарі є також профілактика синдрому професійного емоційного виснаження лікарів-хірургів, оскільки їх робота пов'язана із постійним емоційним напруженням.

Особливості медичної етики та деонтології в хірургії

В своїй діяльності хірург користується правилами та нормами медичної етики та деонтології. Медична деонтологія в хірургії визначає основні принципи поведінки медперсоналу, спрямована на адекватне та ефективне лікування та відновлення працездатності. Використання етичних стандартів та психологічних знань в процесі лікувальної діяльності дозволяє покращити її надійність та ефективність.

Робота лікаря з хворим хірургічного профілю має свої особливості залежно від етапу лікувального процесу.

Одним з найважливіших видів лікувальної діяльності є діагностичний етап, який важко переоцінити для хворих з хірургічною патологією. В даному випадку ми акцентуємо увагу на психологічній складовій. Хірург, незалежно від індивідуальних особливостей особистості, має ставити інтереси та здоров'я своїх пацієнтів вище особистісних примх, вміти опановувати себе в будь-яких ситуаціях, регулювати свій психоемоційний стан і усвідомлювати, що їх професійна діяльність значно ширша, ніж територія діагностичного кабінету, операційної та перев'язочної.