Розділ «2. Особливості роботи медичного психолога з хворими хірургічного профілю»

Загальна хірургія з клінічною психологією

Хворі з апатичним типом реагування байдужі до власної долі, до результатів лікування. При наполегливому спонуканні зі сторони лікарів та під тотальним контролем близьких можливе пасивне підкорення діагностичним процедурам і лікуванню, що супроводжуватиметься глибокою зневірою на інтелектуально- інформаційному рівні та глибокою спустошеністю на емоційному рівні. Спостерігають втрату інтереса до всього, що раніше цікавило, до перспектив власного життя. Такі пацієнти не виявляють ні інтерес, ні бажання працювати. Тому медичний психолог має звернути увагу і лікарів і близьких пацієнта на можливі тяжкі наслідки цього стану і залучити усіх до надання необхідної допомоги, застосовуючи госпіталізацію ще на діагностичному етапі, консультацію психіатра, тощо..

Третій блок-інтерпсихічні реакції: сенситивний, егоцентричний, паранойяльний та дисфоричний типи.

Хворі із сенситивним типом реагування стурбовані можливим несприятливим враженням, яке можуть справити на оточуючих відомості про їх хворобу. Характерні побоювання, що оточуючі стануть зневажати та уникати їх, страх стати тягарем для близьких. Пацієнти схильні навмисно шукати щонайменші ознаки несприятливого ставлення до себе. Для таких пацієнтів ефективною є робота з психотерапевтом в рамках раціональної психотерапії і сімейного консультування.

Егоцентричний тип реагування характеризується прагненням пацієнта до виставлення напоказ своїх страждань і переживань з метою заволодіти увагою оточуючих. Такі хворі вимагають виключної турботи: всі мають забути і кинути все і піклуватися тільки про хворого. У інших людях, які також потребують турботи, вбачають "конкурентів" і ставляться до них неприязно. Постійне бажання показати власне особливе положення, свою виключність – спосіб отримання вторинної вигоди та специфічний спосіб маніпуляції свідомістю інших людей. В цьому напрямку має бути спрямована психотерапія. Рекомендується залучати до роботи близьких, щоб допомогти встановити гармонійні стосунки без маніпуляцій. В ході психотерапії потрібно спрямувати зусилля усіх сторін не на надання особливого положення та бездієве співчуття, а на продуктивну роботу з подолання хвороби.

Серед усіх типів реакцій на хворобу є такі, що можуть нести реальну загрозу не тільки самому хворому через бездіяльність, а й оточуючим через порушення його критичного ставлення до себе. Це поведінка в рамках паранойяльного типу реагування на хворобу. Пацієнти цієї групи виявляють впевненість, що хвороба є результатом чийогось лихого умислу з підозрою щодо необхідності чи безпечності проведення хірургічного втручання чи діагностичних процедур. Вони прагнуть приписувати ускладнення лікування халатності або злому умислу лікарів або близьких людей. Вони схильні звинувачувати і вимагати покарань. Такі пацієнти важко піддаються раціональній психотерапії і медичний психолог може бути запідозрений у змові проти такого хворого.

Ще один небезпечний тип реагування – дисфоричний. Ці пацієнти підозрюють всіх у змові і намагаються помститися за свою хворобу. Своє захворювання вони сприймають як жорстоке і несправедливе покарання, заздрять здоровим, не вірять, що лікарі чи близькі люди можуть їх зрозуміти чи поспівчувати. Вони обирають шлях помсти через спротив усім способам лікування.

Психологічна готовність пацієнтів до проведення лікування не однакова. При хронічній соматичній патології пацієнт поступово адаптується до свого статусу і розуміє доцільність і необхідність виконання діагностичних і лікувальних маніпуляцій. У випадку хірургічної патології лікарі нерідко зустрічаються із внутрішнім опором через те, що пацієнти рідко розглядають оперативне втручання як метод лікування, надаючи перевагу консервативним заходам. Принциповою різницею є те, що при хронічних соматичних захворюваннях адаптація відбувається до теперішнього статусу хвороби, а при хірургічних – до майбутнього.

В цьому сенсі гостро стоїть питання щодо формування адекватної оцінки у пацієнтів з хірургічною патологією, оскільки здавна у людей зберігся страх перед оперативним втручанням як перед тим, що залишається для нього невідомим, таємним, тим, що сам пацієнт не може проконтролювати. Хірург завжди має пам'ятати про ті, цілком реальні, зв'язки, які існують між внутрішнім світом, настроєм, психікою пацієнта і соматичними процесами, що протікають в організмі хворого в даний момент. Хірургічне втручання по своїй природі майже завжди спричиняє у людини не лише місцеву больову реакцію, а й породжує гаму різноманітних душевних переживань. Психіка пацієнта може травмуватися на усіх етапах лікування: від поліклініки чи приймального відділення, де хворий вперше зустрічається з хірургом, до власне операційної, де і буде здійснюватись хірургічне втручання. Великого значення для успішного процесу лікування набуває обстановка в палаті, де буде проходити післяопераційний етап одужання пацієнта. Варто врахувати, що на цьому етапі до процесу одужання матимуть стосунок не лише лікуючий лікар-хірург, а й середній та молодший медичний персонал. Медичний психолог на цьому етапі лікувального процесу може надати значну допомогу в процесі відновлення та реабілітації: контролювати психічний стан пацієнта, систему соціальних контактів, що складатимуться між пацієнтом і медичним персоналом. Таким чином медичний психолог має розглянути план своєї роботи з пацієнтом, враховуючи усі ці етапи надання хірургічної допомоги.


Психолопчний супровід хірургічного хворого на діагностичному етапі


Для вибору правильної моделі психологічного супроводу хірургічного хворого на діагностичному етапі медичний психолог має визначити специфіку ситуації: хронічне захворювання, що потребує хірургічного втручання, чи гостра хірургічна патологія. За будь-яких умов постановка діагнозу та повідомлення хворому про необхідність виконання хірургічного втручання може викликати у психологічно непідготовленого пацієнта сильне збентеження і навіть різке емоційне пригнічення. Такі реакції особливо гостро можуть виявлятися у ситуаціях, коли для отримання згоди на операцію лікар повідомляє хворому діагноз, акцентуючи необхідність терміново прийняти рішення. Часто буває, що, прийшовши до лікаря на консультативний прийом, пацієнт чує про небезпечний діагноз (наприклад, рак), що передбачає проведення хірургічної операції якомога швидше. Така звістка порушує у пацієнта відчуття стабільності та прогнозованості життя. Ще сьогодні він міг радіти життю, будувати плани, а завтра його може чекати біль, страх, втрата працездатності, інвалідність.

У такій ситуації, для вибору правильної моделі поведінки медичний психолог може надати суттєву допомогу хірургу, провівши аналіз індивідуально-психологічних особливостей особистості пацієнта, врахувавши його преморбідні риси, зокрема емоційну стабільність-нестабільність, тривожність, рухливість чи інертність психіки, сенситивність, тощо. Чутливі та вразливі пацієнти з високим рівнем особистісно'! тривожності потребують того, щоб бесіда проводилась спокійно, з акцентом на успішність результату хірургічного втручання. Такі хворі потребують, щоб окрім впевненості лікар виявляв терпимість та розуміння щодо їх хвилювання. На відміну від цієї категорії, хворі, які виявляють ознаки ригідності, впертості, категорично заперечуючи можливість хірургічного лікування, потребують серйозної розмови, що включає незаперечні аргументи необхідності операції вже на даному етапі розвитку хвороби. Окремо варто відзначити те, у якій формі лікар має повідомити пацієнту діагноз. Серед загальних правил, залишається коректність і тактовність. Неприпустимі жорстокість, грубість, байдужість, неуважність, демонстрація незначущості хвороби пацієнта для "зайнятого" лікаря. Медичний психолог, проаналізувавши особистість хворого, має допомогти хірургу обрати такий стиль розмови, щоб інформація, яку лікар хоче повідомити пацієнту, була доступною і зрозумілою для нього. Не варто зупинятися на деталях, не доречно при першій же розмові будувати прогнози, обговорювати можливі ризики чи ускладнення. В ситуації, коли лікар діагностує хворобу, що є невиліковною, а оперативне втручання на цій стадії уже не допоможе, варто стимулювати сили і віру пацієнта та необхідність проведення терапевтичного лікування, підтримання сил організму для подальшої боротьби. Варто продумати комплекс симптоматичного лікування, щоб позбавити пацієнта зайвих страждань і якомога довше підтримати його фізичну та соціальну активність. Медичний психолог має допомогти хворому віднайти для себе ті види діяльності, у яких пацієнт міг би відчувати себе корисним, успішним, а паралельно з побудовою системи психологічного захисту спрямувати роботу з пацієнтом на формування гармонійної внутрішньої картини хвороби.


Психологічний супровід хірургічного хворого у передопераційному періоді


За класифікацією М. В. Виноградова (1972)у передопераційному періоді можна виділити два етапи, що відрізняються між собою за типами психологічних реакцій.

Перший етап – поглиблене, специфічне обстеження пацієнта, уточнення діагнозу, визначення об'єму операції та отримання інформованої згоди пацієнта на її проведення. Для більшості пацієнтів на цьому етапі найбільш характерними є емоційні реакції, що у відповідності до індивідуального психотипу можуть різнитися силою вираженості та мають тенденцію до коливань. А.В. Гуляєв описує страх, як базову емоцію, що проявляється хвилюванням чи тривогою, а в окремих випадках – паралізуючим жахом. В окремих випадках, при анозогностичній внутрішній картині хвороби, може проявлятися ефект парадоксальних емоцій (ейфоричний фон настрою). Такі реакції мають насторожити лікаря, оскільки можуть свідчити про нездатність пацієнта адекватно оцінити свій стан, неспроможність точно описувати симптоми захворювання.

Важливого значення цей етап набуває у зв'язку з тим, що не всі хворі готові до тривалого обстеження. Навіть наважившись на операцію, вони в процесі підготовки іноді втрачають терпіння, їх починає дратувати "затягування часу". За цей час з'являються нові страхи: страх наркозу, можливої інвалідизації, тривалої непрацездатності, а отже фінансових труднощів, проблем на роботі, порушення кар'єри, тощо.

Другий етап настає тоді, коли рішення про виконання операції та термін її проведення прийняті. Це – період безпосереднього очікування операції, коли усі психологічні реакції, що сформувалися на першому періоді, можуть компенсуватися або посилюватися. Це залежатиме від ряду факторів: деонтологічні аспекти в роботі лікаря, обстановка в палаті, вплив родини, тощо. Для аналізу варіантів ставлення пацієнта щодо майбутньої планової операції скористаємося класифікацією, яку запропонував М.В. Виноградов.

1. Переоцінка значимості ризику операції може виявлятися у двох типах станів:

• перший – надмірна тривога, зниження настрою, страх перед можливими ускладненнями, надмірна фіксація на своїх соматичних відчуттях, думки про можливий варіант відмови від операції;

* другий – зовнішній спокій або байдужість, які приховують почуття приреченості, пасивне очікування негативного результату або навіть смерті.

2. Недовіра до лікарів, зневіра у правильності діагнозу і обґрунтованості операції, що супроводжується пониженим фоном настрою, а іноді агресивністю до оточуючих.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Загальна хірургія з клінічною психологією» автора Саждера С.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „2. Особливості роботи медичного психолога з хворими хірургічного профілю“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • РОЗДІЛ I. Введення у хірургію. Загальні засади роботи в хірургічних спеціальностях

  • 1. Організація хірургічної допомоги та роботи хірургічного стаціонару

  • 2. Особливості роботи медичного психолога з хворими хірургічного профілю
  • 3. Обстеження хірургічного хворого

  • 4. Асептика i антисептика

  • 5. Десмургія

  • 6. Хірургічні операції і малоінвазивні технології

  • 7. Основи анестезіології і реаніматології

  • 8. Основи гемотрансфузіології та інфузійної терапії

  • 9. Трансплантація і алопластика

  • РОЗДІЛ II. Типові патологічні процеси

  • 2.1. Загальні питання хірургічної інфекції

  • 2.1.3. Остеомієліт

  • 2.1.4. Гнильна (гнилісна) інфекція

  • 2.1.5. Гостра специфічна хірургічна інфекція

  • 2.1.6. Сепсис

  • 2.1.7. Хронічна специфічна хірургічна інфекція

  • 2.2. Змертвіння і виразки

  • Психологічні аспекти при лікуванні хворих із змертвіннями, виразками і нориці ями

  • 2.3. Сторонні предмети

  • 2.4. Загальні питання клінічної онкології

  • 2.5. Компартмент – синдром

  • 2.6. Вроджені вади розвитку

  • 2.7. Загальні питання пластичної і естетичної хірургії

  • РОЗДІЛ III. Пошкодження і невідкладні стани

  • 3.1. Кровотеча

  • 3.2. Рани

  • Види хірургічної обробки

  • Закриття ран

  • 3.3. Опіки

  • 3.4. Відмороження

  • 3.5. Переломи та вивихи

  • 3.6. Пошкодження м'яких тканин, черепа, грудної клітки і черевної порожнини

  • 3.7. Шок

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи