Міжнародно-правове регулювання автомобільних перевезень вантажів

Правове регулювання міжнародних перевезень

Основний міжнародно-правовий акт, що регулює міжнародні автомобільні перевезення вантажів,

- Конвенція про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів 1956 р.

Охарактеризуємо Ті детальніше. Отже, на відміну від інших магістральних видів транспорту, практична реалізація договірних відносин міжнародного характеру яких передбачає інваріантність застосування різних регламентуючих і регулюючих норм, правове регулювання міжнародних автотранспортних перевезень засноване практично на одній Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів 1956 р. Вона розроблена під егідою і в рамках Комітету з внутрішнього транспорту Європейської економічної комісії ООН (КВТ ЄБК ООН). її дійсний текст опублікований ООН французькою і англійською мовами окремим виданням за № E/EE/253 і Е/ЕСЕ/TRANS/480. Юристи-транспортники Конвенцію знають більше під абревіатурою CMR (Convention relative au contrat de transport international de marchandises par roure). Тому найчастіше цей міжнародний договір називають CMR Конвенцією.

CMR Конвенція є основоположною нормою, що регламентує загальноприйняті, такі, котрі склалися головно в європейській практиці, правила та звичаї стосовно договору перевезення. Вона встановлює процедури, які використовують сторони договору міжнародного дорожнього перевезення вантажів у частині його укладання, виконання, розірвання, а також визначає відповідальність перевізника за невиконання або неналежне виконання ним умов договору. Мета Конвенції міститься в Преамбулі. Йдеться про те, що Конвенція розроблена для уніфікації умов, котрі регулюють договір міжнародного дорожнього (автомобільного) перевезення вантажу, зокрема, стосовно документів і відповідальності перевізника.

CMR Конвенція підписана в Женеві (Швейцарія) 19 травня 1956 р. в одному примірнику англійською та французькою мовами, причому кожен текст є автентичним (стаття 51). Вона набула чинності 2 липня 1961 р. Конвенція підлягає ратифікації зацікавленими для приєднання до неї державами (стаття 42). СРСР приєднався до неї 1 серпня 1983 р. згідно з Указом Президії Верховної Ради Союзу PCP. Для СРСР Конвенція набула чинності 1 грудня 1983 р.

Держави - учасники Конвенції - Австрія, Білорусь, Бельгія, Болгарія, Боснія та Герцеговина, Велика Британія і Північна Ірландія, Угорщина, Німеччина, Греція, Грузія, Данія, Іран, Ірландія, Іспанія, Італія, Казахстан, Киргизстан, Латвія, Литва, Люксембург, Македонія, Молдова, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Росія, Румунія, Сербія, Словаччина, Словенія, Таджикистан, Туніс, Туркменистан, Туреччина, Узбекистан, Фінляндія, Франція, Хорватія, Чехія, Швейцарія, Швеція, Естонія.

Отже, в CMR Конвенції беруть участь практично всі країни Європи, а також країни Азії та Північної Африки. Причому щороку географія країн-учасниць неухильно зростає, оскільки іншого багатостороннього міжнародного договору в сфері правового регулювання автотранспортних перевезень на євразійському й суміжному просторах немає. CMR Конвенція складається з преамбули, восьми розділів документа, який містить 51 статтю, і Протоколу про підписання.

Протоколом від 5 липня 1978 р. були змінені окремі статті Конвенції. Учасники Протоколу - Австрія, Бельгія, Угорщина, Німеччина, Греція, Грузія, Данія, Іран, Ірландія, Іспанія, Італія, Киргизстан, Латвія, Литва, Люксембург, Македонія, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Румунія, Словаччина, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, Туніс, Туркменистан, Туреччина, Узбекистан, Фінляндія, Франція, Хорватія, Швейцарія, Швеція, Естонія.

Країни - учасниці Конвенції домовилися про імперативний характер використання її положень стосовно процедур регулювання умов договорів міжнародного автомобільного перевезення вантажів. Країни-учасниці не змінюватимуть положення Конвенції через спеціальні угоди між двома або декількома країнами і застосовуватимуть її без змін, вилучень і доповнень (пункт 5 статті 1).

Такі угоди (зазвичай - двосторонні) є системою відносин, що встановлюють право, між країнами стосовно загальних питань організації та здійснення міжнародних автомобільних сполучень між договірними країнами.

Угоди визначають загальні правила, положення з питань: автомобільних доріг, відкритих для використання в міжнародному сполученні; водійських прав і реєстраційних документів на транспортні засоби; дозвільної системи здійснення перевезень; страхування цивільної відповідальності перед третіми особами; рівня податків і зборів, у тому числі й дорожніх, порядку їхнього стягування; процедур прикордонного, митного, санітарного, ветеринарного та інших видів контролю; розрахунків і платежів; санкцій за порушення перевізниками умов угод і под. Угоди, що укладаються, здебільшого уніфіковані за формою і близькі за змістом.

Імперативний характер положень Конвенції стосовно договору міжнародного автомобільного перевезення вантажу продекларо-ваний також в пункті 1 статті 41. Будь-яка угода сторін договору перевезення, а також перевізників між собою, що передбачає відступ від положень Конвенції, визнається недійсною. Причому недійсність таких угод не торкається правомочності інших умов договору.

Розглянемо сферу застосування Конвенцій Отже, перший розділ з аналогічною назвою містить дві статті. Під юрисдикцію Конвенції підпадає договір міжнародного автомобільного перевезення вантажу, коли вантаж перевезення за винагороду і коли місце прийому вантажу до перевезення та місце, призначене для його здачі, є в двох різних країнах, з котрих принаймні одна - учасниця Конвенції (пункт 1 статті 1).

Якщо вантажі перевозять між двома пунктами, розташованими на території однієї країни, договірні відносини підпадають під сферу регулювання національного права.

Можливість застосування положень Конвенції під час перевезень між пунктами відправлення та призначення, що знаходяться на території однієї країни, транзитом територією іншої (інших) країни (країн), визначають відповідні угоди зацікавлених сторін. Такі угоди можуть визнати і юрисдикцію Конвенції, і регулювання перевезень нормами національного права в межах кожної країни, на території якої ці перевезення здійснюються. Міжнародні перевезення вантажів між пунктами відправлення і призначення, котрі розташовані в межах, установлених за угодою сторін прикордонних зон, регулюються спрощеними правилами, але головно на основі положень Конвенції.

Міжнародний характер договору перевезення визначається тим, що пункт прийому вантажу до перевезення і передбачений договором пункт здачі розташовані в двох різних країнах. Компенсаційність за таким договором згадана в Конвенції. Зміст цього пункту пояснює; місце проживання сторін договору перевезення та їхня національна приналежність не впливають на умови договору перевезення, якщо він відповідає названим кваліфікаційним ознакам. Факти того, що відправник, одержувач або перевізник є іноземними особами стосовно країни виконання зобов'язання особами, не можуть слугувати доказами міжнародного характеру договірних відносин про перевезення вантажу.

Сферою застосування Конвенції є міжнародні автомобільні перевезення у випадках, коли договірні відносини про перевезення вантажу передбачають, що вантаж повинен "покинути" територію однієї країни і бути перевезений на територію іншої. Умова, виокремлена як "винен", випливає з формулювання Конвенції, де наголошено: міжнародний характер договору є апріорним, а не за фактом перетину автотранспортним засобом із вантажем хоча б одного державного кордону. Умова договору перевезення спочатку передбачає, що вантаж повинен бути виданий перевізником у пункті призначення на території іншої країни. Навіть якщо цього не відбудеться і вантаж з якої-небудь причини не перетне жодного державного кордону, договір перевезення все одно буде кваліфікований міжнародним і підпадає під юрисдикцію Конвенції.

Конвенція має так званий відкритий характер. Для застосування її положень достатньо, щоби одне з двох місць - призначення вантажу до перевезення або призначення для його здачі - розташовувались у двох різних країнах, з котрих хоча б одна була учасницею Конвенції. Відкритий характер Конвенції має значення в двох аспектах. По-перше, це забезпечує судовий правовий захист суб'єктам договірних відносин з країн, які не беруть участі в угоді, по-друге, сприяє розширенню сфери застосування Конвенції. З країнами - учасницями Конвенції суб'єкти договорів перевезення з країн, що не беруть участь в угоді, працюють за правилами Конвенції. Це примушує їх приєднуватися до Конвенції з метою працювати з іншими країнами-сусідами та регіонами за сталими уніфікованими правилами і процедурами. Незважаючи на те, що формально СМЯ Конвенція - регіональний (європейський) міжнародний договір, він поширився далеко за межі континенту і фактично перейшов на Євразію. Це особливо помітно в країнах - учасницях Конвенції - середньоазійських республіках колишнього СРСР. Згідно з нормами та правилами Конвенції регулюються всі міжнародні автомобільні перевезення вантажів на пострадянському просторі.

Конвенція не робить відмінностей між комерційними і державними або урядовими перевізниками. І на тих, і на інших поширюється юрисдикція Конвенції (пункт 3 статті 1).

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Правове регулювання міжнародних перевезень» автора Столярський О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Міжнародно-правове регулювання автомобільних перевезень вантажів“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Класифікація міжнародних перевезень

  • Джерела правового регулювання міжнародних перевезень

  • Поняття та сутність договорів міжнародних перевезень

  • Розділ 2. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ ПОВІТРЯНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ

  • Поняття та особливості договорів перевезення вантажів, пасажирів і багажу повітряним транспортом

  • Міжнародно-правове регулювання повітряних перевезень вантажів, пасажирів та багажу

  • Перевізні документи

  • Відповідальність перевізника

  • Протоколи до Варшавської конвенції

  • Гватемальський протокол 1971 р.

  • Конвенція для уніфікації деяких правил міжнародних повітряних перевезень (Монреальська конвенція 1999 р.)

  • Регламентація повітряних перевезень згідно з нормами національного права України

  • Розділ 3. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ ЗАЛІЗНИЧНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ

  • Поняття та особливості договорів перевезення вантажів, пасажирів, багажу і товаробагажу залізничним транспортом

  • Міжнародно-правове регулювання залізничних перевезень вантажів

  • Міжнародно-правове регулювання залізничних перевезень пасажирів, багажу і товаробагажу

  • Регламентація залізничних перевезень згідно з нормами національного права України

  • Розділ 4. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ АВТОМОБІЛЬНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ

  • Поняття та особливості договорів перевезення вантажів, пасажирів і багажу автомобільним транспортом

  • Міжнародно-правове регулювання автомобільних перевезень вантажів
  • Міжнародно-правове регулювання автомобільних перевезень пасажирів та багажу

  • Регламентація автомобільних перевезень за нормами національного права України

  • Розділ 5. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ РІЧКОВИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ

  • Поняття та особливості договорів перевезення вантажів, пасажирів і багажу річковим транспортом

  • Міжнародно-правове регулювання річкових перевезень вантажів

  • Міжнародно-правове регулювання річкових перевезень пасажирів і багажу

  • Розділ 6. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ МОРСЬКИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ

  • Міжнародно-правове регулювання морських перевезень вантажів

  • Протокол про зміну в Міжнародній конвенції про уніфікацію деяких правил про коносамент від 25 серпня 1924 р

  • Транспортні документи

  • Міжнародно-правове регулювання морських перевезень пасажирів і багажу

  • СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ