Умови ухвалення вантажу до перевезення визначені правилами статті 8. Перевізник приймає вантаж до перевезення на вигляд (за зовнішнім оглядом). Це закріплено правилами пункту 1 статті 8. Відправник називає у накладній кількість вантажних місць, їхнє маркування та нумерацію (підпункт^пункту 1 статті 6). Перевізник зобов'язаний перевірити правильність цих записів, звіряючи їх за фактом з вантажем, що приймає (підпункт а пункту 1 статті 8). Перевірка зовнішнього стану вантажу і його упаковки також входить в обов'язок перевізника (підпункт Ь пункту 1 статті 8).
У випадку, коли перевізник має підстави вважати неправильність зазначених у накладній відомостей про стан вантажу і кількість вантажних місць, або коли він не має можливості ці відомості перевірити, то повинен вписати в накладну мотивовані застереження . Проте ці застереження можуть мати доказовість лише тоді, якщо відправник з ними погодиться і зазначить це в накладній (пункт 2 статті 8). Односторонні позначки перевізника в накладній на зразок "прийнято без підрахунку кількості місць", "під час завантаження не присутні" й подібні не мають доказовості. Не прийняте відправником застереження перевізника про велику кількість вантажних місць, на підрахунок котрих витрачалось би багато часу, радше не буде використана доказом неможливості перевірки вантажу.
Перевізник може не виконувати своїх обов'язків відповідно до пункту 1 статті 8, якщо вантаж йому переданий у справному транспортному засобі або контейнері за чужими справними пломбами (відправника, експедитора, митниці). У цьому випадку перевізник не відповідає за збереження і стан вантажу, а лише за належний стан транспортного засобу або контейнера й цілісність пломб та інших охоронних знаків і пристроїв. Тому застереження перевізника, що він прийняв вантаж за митними пломбами і не мав змоги його перевірити, буде правомірним.
Перевірка маси вантажу не є для перевізника обов'язковою (пункт 3 статті 8), але відправник може її вимагати і внести результати перевірки в накладну. Причому перевізник може вимагати відшкодування витрат, пов'язаних із такою перевіркою. Те саме стосується і перевірки вмісту вантажних місць. Маса вантажу, прийнятого до перевезення, має істотне значення для визначення розміру відповідальності перевізника за повної або часткової втрати вантажу, а також у випадку його псування чи пошкодження (стаття 23). Після виконання згаданих перевірок перевізник не зможе згодом послатися на те, що не мав достовірних відомостей про масу, об'єм або кількість прийнятого ним вантажу.
У випадку, коли накладна не містить умотивованих застережень перевізника, до доказу іншого діє презумпція того, що вантаж, його упаковка і кількість вантажних місць у момент прийому до перевезення перебували у належному стані й відповідали фактам, зазначеним у накладній (пункт 2 статті 9). Доказова сила накладної виявляється не лише в договірних відносинах стосовно міжнародних перевезень вантажу. Згідно зі сталою практикою договірних відносин про міжнародну купівлю-продаж, а також фінансово-банківськими відносинами чистий транспортний документ - без умотивованих застережень перевізника щодо якості й кількості прийнятого ним від відправника вантажу - визнають документарним доказом належного постачання товару з більшості базисних умов постачання.
Реалізація договору міжнародного автомобільного перевезення передбачає перетин державних і митних кордонів, а також виконання перевізником інших формальностей із вантажем. Для цього потрібні необхідні супровідні документи на товар та інструкції для виконання формальностей, які є обов'язковими і зазначаються відправником відповідно до підпункту "у" пункту 1 статті 6. Необхідні документи, що долучають до накладної або що передають перевізникові, формально є факультативними діями (підпункт "#" пункту 2 статті 6).
Однак зміст пункту 1 статті 11 наголошує на обов'язковості додатку до накладної або надання відправником перевізникові всіх необхідних документів для виконання митних та інших формальностей. Перелік таких документів Конвенція не встановлює, а перевізник не зобов'язаний перевіряти їх повноту і правильність (пункт 2 статті 11). Відомості про необхідний набір документів має перевізник - особа, яка постійно працює з вантажами, котрі перетинають митні кордони. Зазвичай добросовісний перевізник, зацікавлений у належному виконанні договору без виникнення додаткових витрат і збитків у його сторін, повідомляє відправника про перелік необхідних документів і відомостей.
Найчастіше збитки перевізника спричинені тим, що зміст митних і платіжних документів, а також різних сертифікатів не дає можливості національним органам, які перевіряють, - прикордонним, митним, санітарним, ветеринарним та іншим службам - пропустити вантаж через державний кордон країни.
Відправник відповідає за збитки, заподіяні перевізникові відсутністю або неправильністю таких документів і відомостей (пункт 2 статті 11), а перевізник несе відповідальність за наслідки втрати або неправильного використання документів, наданих відправником (пункт 3 статті 11). Відповідальність відправника Конвенцією не встановлена, а тому визначається національними нормами застосовного права, а відповідальність перевізника обмежена розміром відшкодування як за повну втрату всього вантажу (пункт З статті 11). Відправник зацікавлений утому, щоб повний перелік доданих товаросупровідних документів був внесений до накладної внаслідок імперативної відповідальності перевізника за їхню втрату і неправильне використання.
Основним правом відправника - особи, яка уклала договір перевезення, є право розпоряджатися вантажем. Спочатку саме відправник є для перевізника правомочною за договором особою. Право відправника розпоряджатися вантажем закріплено в пункті 1 статті 12 Конвенції. Відповідно до нього відправник має право вимагати від перевізника припинення перевезення, зміни первинного місця доставки вантажу, видачі вантажу іншій особі, а не тій, яку названо в накладній.
Відправник втрачає право розпоряджатися вантажем, а одержувач набуває цього права і стає у такий спосіб правомочною за договором особою, коли вантаж доставлений у пункт призначення і другий примірник накладної (примірник одержувача) вже переданий одержувачеві (пункт 2 статті 12), або одержувач вимагав пе-редання цього примірника накладної (пункт 1 статті 13). І в тому, і в іншому випадку одержувач набуває права розпоряджатися вантажем після вручення йому накладної. Стаючи в цих випадках правомочною за договором особою, одержувач набуває також прав вимог до перевізника, заснованих на праві, що випливає з договору перевезення (пункт 1 статті 13). Придбання одержувачем зазначених прав зумовлює придбання ним і обов'язків, а саме - обов'язків ліквідовувати перед перевізником всі заборгованості та здійснити остаточні платежі за договором перевезення (пункт 2 статті 13). Для забезпечення цих платежів перевізник має право затримувати вантаж, тобто не видавати його до погашення заборгованостей або надання відповідних гарантій оплати.
Відправник і одержувач можуть домовитися про те, що право розпоряджатися вантажем належала одержувачеві з моменту складання накладної. Про це в документі має бути відповідний запис (пункт 3 статті 12). Він підтверджуватиме: правомочною за договором особою буде саме одержувач. Одержувач, який має право розпоряджатися вантажем, може зробити вказівку перевізникові видати вантаж іншій особі. Проте особа, котрій переадресовано вантаж, не може призначити інших одержувачів (пункт 4 статті 12).
Для реалізації права розпоряджатися вантажем Конвенція називає певну процедуру (пункт 5 статті 12). Відправник або одержувач подають перевізникові перший примірник накладної (примірник відправника), куди обов'язково вносять нові інструкції. Виконання таких інструкцій не повинне порушувати нормальної роботи підприємства перевізника, не завдавати збитку відправникам і одержувачам інших вантажів. Виконання інструкцій не повинне призводити до розподілу партії вантажу, що перевозяться за однією накладною.
Правомочна за договором особа, даючи нові інструкції, зобов'язана відшкодувати перевізникові витрати та збитки, спричинені їх виконанням. Перевізник, який не виконав даних йому нових інструкцій або виконав інструкції без вимоги надання йому першого примірника накладної, відповідає за збитки. Вимогу з відшкодування збитків може висувати правомочна за договором особа, тобто та, котра має право на подання претензій відповідно до положень Конвенції (пункт 7 статті 12).
Стаття 14 Конвенції регламентує дії перевізника у випадках виникнення перешкод стосовно виконання договору перевезення до прибуття вантажу на місце призначення. Основні причини, через які виконання договору стає для перевізника неможливим до прибуття вантажу на місця призначення, - це також вимушена зміна маршруту перевезення внаслідок закриття або обмеження пропускної спроможності автомобільних доріг і зміни терміну доставки вантажу в зв'язку з чергами на прикордонних пунктах і пунктах митного контролю. Спочатку перевізник повинен запитати про інструкцію в правомочної за договором особи, тобто в особи, котра має право розпоряджатися вантажем (пункт 1 статті 14). Вона може дати вказівку перевізникові про дії в ситуації, що склалася, і це буде зміною договору перевезення. У випадку, коли в розумний термін перевізник не отримує необхідних інструкцій і у нього є можливість виконати договір на інших, аніж зазначено в накладній, умовах, він повинен вжити заходів, які вважає най-відповіднішими на користь особи, що має право розпоряджатися вантажем (пункт 2 статті 14).
Конвенція не визначає поняття "розумний термін" стосовно терміну отримання відповіді на запрошувані перевізником інструкції. Цей пропуск можна відшкодувати умовами договору, наприклад, у договорі перевезення передбачити статтю, яка регламентує порядок інформування перевізником правомочної особи про зміни істотних умов договору, терміни і порядок отримання у відповідь інструкцій, можливі дії перевізника у випадку неотримання вказівок і под.
Перевізник, ухвалюючи рішення виконати договір перевезення на умовах, котрі відрізняються від зазначених у накладній, зобов'язаний згодом довести правомочній особі, що її дії були обґрунтованими, доцільними і спрямованими на забезпечення інтересів цієї особи. Лише тоді перевізник може претендувати на відшкодування своїх витрат у частині, не покритій сумами, спочатку зазначеними в накладній.
У перевізника можуть виникнути обставини в пункті призначення, за яких він не може виконати умови договору. Йдеться найчастіше про відмову одержувача прийняти вантаж від перевізника. У цьому випадку причини не пояснюються, оскільки прийняти вантаж є не його обов'язком, а його правом. До того моменту, як одержувач прийме від перевізника накладну, він не є стороною договору перевезення. Коли одержувач відмовляється прийняти вантаж, перевізник повинен запитати про інструкцію від відправника, той є останньою особою, яка має право розпоряджатися вантажем (пункт 1 статті 15). У цьому випадку виконання інструкцій можливе перевізником без пред'явлення йому першого примірника накладної (примірник відправника).
Відмова одержувача прийняти вантаж - неостаточна. Навіть відмовляючись від вантажу, одержувач має право вимагати від перевізника його видачі доти, доки перевізник не отримав від відправника протилежних інструкцій (пункт 2 статті 15).
Можлива ситуація, коли, реалізовуючи своє право розпоряджатися вантажем, одержувач призначив іншого одержувача, а той відмовився прийняти від перевізника вантаж. У цьому випадку правила статті 15 застосовуються так, ніби відправником був одержувач, зазначений у накладній, а одержувачем - новий одержувач, призначений колишнім одержувачем (пункт 3 статті 15). Тобто, якщо новий одержувач відмовився прийняти вантаж, перевізник повинен запитати про інструкцію в одержувача, котрий спочатку названий у накладній.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Правове регулювання міжнародних перевезень» автора Столярський О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Міжнародно-правове регулювання автомобільних перевезень вантажів“ на сторінці 4. Приємного читання.
