У цивільно-правовій доктрині України та й інших колишніх союзних республік укорінилося поняття "транспортні договори", під якими насправді розуміють цивільно-правові договори переважно за участю транспортних організацій. Це поняття охоплює різні типи договірних зобов'язань: перевезення, транспортну експедицію, буксирування, оренду (фрахтування на час) транспортних засобів і под. Ядром, центральною ланкою системи всіх так званих транспортних договорів прийнято вважати договір перевезення: це традиційно договір перевезення конкретного вантажу, сконструйований за моделлю реального договору, тобто такий договір, згідно з яким перевізник зобов'язується доставити вантаж, довірений йому відправником, у пункт призначення й видати його уповноваженій на отримання вантажу особі (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Іншим транспортним договорам зазвичай належить допоміжна роль, а їхнє значення полягає в забезпеченні й обслуговуванні центрального договору перевезення вантажу, пасажира чи багажу. Такий підхід, однак, має певні недоліки:
• 1. Єдина об'єднувальна ознака всіх транспортних договорів - участь у зазначених договорах транспортних організацій - у жодному випадку не може бути критерієм для вирізнення відповідної класифікаційної групи договорів, оскільки вони репрезентують різні типи договірних зобов'язань.
• 2. Навчання про систему транспортних договорів, де основне, панівне місце посідають договори перевезення пасажира або конкретної партії вантажів (тобто договори, що опосередковують відносини за безпосередньою їхньою доставкою з пункту відправлення у пункт призначення, а всі інші договірні зобов'язання стосовно цих договорів відіграють допоміжну, підпорядковану роль), ґрунтоване лише на повсякденних уявленнях про зміст діяльності транспорту (доставка пасажирів і вантажів) і не має нічого спільного з юридичним співвідношенням різних договорів, котрі застосовують у сфері транспортної діяльності, в тому числі опосередковуючих перевезення пасажирів і вантажів. Наприклад, коли конкретну партію вантажів перевозять у межах укладеного між відправником вантажу та перевізником договору про організування перевезень, за яким перевізник зобов'язується у встановлений термін приймати, а відправник вантажу - пред'являти вантажі в обумовленому обсязі, договір перевезення зазначеної конкретної партії вантажів уже не є основним для сторін. Це радше звичні дії, спрямовані на виконання зобов'язань.
• 3. Розгляд договорів перевезення пасажира, договір перевезення конкретного вантажу як на головну ланку певної системи транспортних договорів, значення котрих зводиться до обслуговування цих договорів, найчастіше ускладнює юридичну кваліфікацію різноманітних правовідносин, що опосередковують процес перевезення.
Так, зі сфери договірного регулювання вилучають норми, які укладають між відправником вантажу і перевізником стосовно надання транспортних засобів під навантаження та пред'явлення вантажу до перевезення. Відносини сторін із надання й узгодження заявки на перевезення вантажів, що є джерелом зобов'язань з надання транспортних засобів і пред'явлення вантажу до перевезення, нерідко іменують плановими підставами, організаційними передумовами укладання договору перевезення (того самого, основного) і навіть "зав'язкою процесу перевезення вантажу".
Це відбувається ось чому. Для багатьох осіб власне перевезення вантажу (у правовому змісті) починається лише з укладання договору перевезення, що, як реальний договір, не охоплює дії сторін з надання транспортних засобів і пред'явлення вантажів до перевезення. Насправді джерелом зазначених обов'язків перевізника та відправника вантажу є їхня угода, укладена через подання заявки на перевезення вантажів та її прийняття перевізником, що має не менше значення, ніж власне договір перевезення конкретного вантажу.
Договори про перевезення, транспортну експедицію, буксирування та про інші послуги у сфері транспорту належать до категорії цивільно-правових договорів про надання послуг і можуть бути кваліфіковані з погляду характеристики й оцінки того чи іншого цивільно-правового договору.
Аналізуючи норми про договір перевезення, вміщені у главі 64 ЦК України, можна дійти висновку, що саме поняття "договір перевезення" має абстрактний характер і виявляє себе в низці договорів, покликаних регулювати різні відносини, пов'язані з перевезеннями вантажів, пасажирів і багажу.
Крім традиційних договорів перевезення вантажу (стаття 909) і пасажира (стаття 910), у цій главі ЦК України згадуються й інші договори, які опосередковують перевезення: договір чартеру (фрахтування) (стаття 912); угоди між організаціями різних видів транспорту, що регламентують взаємини транспортних організацій під час перевезення вантажів, пасажирів і багажу в прямому змішаному сполученні (стаття 913); договір перевезення транспортом загального користування (стаття 915); довгостроковий договір про організування перевезень (стаття 914). Усі названі в ЦК України договори вирізняються за певними властивостями - правовим значенням, суб'єктним складом, предметом зобов'язань та ін. Водночас їх об'єднує те, що всі вони у кінцевому підсумку призначені регулювати відносини, котрі виникають у процесі перевезення вантажів, пасажирів і багажу. Тому в сучасних умовах уже некоректно брати до уваги лише договір перевезення, сформований за взірцем реального договору, відповідно до якого перевізник зобов'язується доставити довірений йому вантаж у пункт призначення і видати його одержувачеві або іншій уповноваженій особі, а відправник вантажу - розрахуватись за провезений. Точнішим видається розглядати питання про систему договорів, що опосередковують перевезення вантажів, пасажирів і багажу. До цієї системи належать такі договори.
Договір перевезення вантажу. Згідно з ним перевізник зобов'язується доставити вантаж, довірений йому відправником, у пункт призначення і видати його уповноваженій на отримання вантажу особі (одержувачеві), а відправник зобов'язується розрахуватись за перевезення вантажу. Укладання такого договору підтверджується складанням і видачею відправникові вантажу транспортної накладної, коносаменту або іншого документа на вантаж, передбаченого відповідним транспортним законодавством або кодексом. Цей договір може бути кваліфікований як реальний (за винятком договору перевезення вантажів автомобільним транспортом, що є консенсуальним), оскільки зобов'язання перевізника виникають лише стосовно вантажу, зданого відправником і прийнятим перевізником для його доставки в пункт призначення (довірений перевізникові вантаж).
Укладання такого договору передбачає також, що він належить до двосторонніх, оскільки обов'язки стосуються і перевізника, і відправника вантажу (послуги перевізника з доставки вантажу підлягають оплаті відправником). У договірних відносинах з перевезення вантажу, крім перевізника й відправника, бере участь також одержувач. Він, як уже згадувалось, має не лише права, а й певні обов'язки.
Договір перевезення пасажира. Відповідно до нього перевізник зобов'язується перевезти пасажира в пункт призначення, а якщо пасажир здав багаж, доставити і багаж у пункт призначення та видати особі, уповноваженій на його отримання; пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд (а під час здавання багажу - також сплатити за провезення багажу). Укладання такого договору засвідчується квитком, а здавання пасажиром багажу - багажною квитанцією. Форма квитка та багажної квитанції встановлені згідно з транспортними статутами й кодексами. Цей договір двосторонній, оплатний. Не викликає сумнівів і його кон-сенсуальний характер: обов'язок перевізника подати рухомий склад відповідно до розкладу руху поїздів, автобусів, повітряних та водних суден, забезпечити пасажирові місце у відповідному транспортному засобові й прийняти від нього багаж виникає з моменту придбання пасажиром провізного квитка.
Специфічний також порядок укладання договору перевезення пасажира. Сама пропозиція укласти договір надходить від транспортних організацій і має характер публічної оферти, оскільки це - пропозиція, яка містить усі істотні умови договору, в тому числі визначає волю особи, що робить пропозицію укласти договір на зазначених у пропозиції умовах з кожним, хто звернеться (стаття 437 ЦК України). За способом укладання договір перевезення пасажира належить до договорів приєднання: його умови визначають за стандартними формами, які розробляють транспортні міністерства й відомства на основі правових актів; умови можуть бути прийняті пасажиром лише через приєднання до запропонованого договору загалом (стаття 428 ЦК України).
За договором чартеру (фрахтування) одна сторона (фрахтівник) зобов'язується надати іншій (фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості в одному чи кількох транспортних засобах на один або кілька рейсів для перевезення вантажу, пасажирів і багажу. Порядок укладання договору фрахтування, а також форму зазначеного договору передбачено транспортними статутами й кодексами (стаття 912 ЦК України).
Договір фрахтування - двосторонній, оплатний, консенсуальний, він відрізняється і від договору перевезення вантажу, і від договору перевезення пасажира предметом перевезення. Під час чартеру перевізник (фрахтувальник) не приймає від відправника певне число місць вантажу до перевезення і не зобов'язується надати пасажирові певне місце в транспортному засобі відповідно до придбаного останнім проїзного квитка. Предметом зобов'язання фрахтівника стають дії з надання всієї або частини місткості транспортного засобу на один або кілька рейсів. Особливості предмета зобов'язання фрахтівника визначають і специфіку змісту договору (права й обов'язки сторін).
Угоди між транспортними організаціями про організування перевезень вантажів, пасажирів і багажу є договорами, в яких визначено порядок передання та приймання вантажів, пасажирів і багажу з одного транспорту на інший, коли перевезення виконують різними видами транспорту за єдиним перевізним документом (транспортною накладною, проїзним квитком, багажною квитанцією), а також умови здійснення таких перевезень.
Ці угоди визначають переважно зв'язки, що виникають між транспортними організаціями та не можуть бути договором перевезення.
Договір про організування перевезення вантажів (довгостроковий договір) - це договір, згідно з яким перевізник зобов'язаний у встановлений термін приймати, а вантажовласник подавати до перевезення вантажі в обумовленому обсязі. У довгостроковому договорі визначають обсяги, терміни й інші умови надання транспортних засобів і пред'явлення вантажів для перевезення, порядок розрахунків, а також інші умови організування перевезення (стаття 914 ЦК України).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Правове регулювання міжнародних перевезень» автора Столярський О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Поняття та сутність договорів міжнародних перевезень“ на сторінці 1. Приємного читання.
