Відповідальність перевізника

Правове регулювання міжнародних перевезень

Відповідальність перевізника встановлена у розділі III Конвенції. Проте не всі його статті присвячені питанням відповідальності. Тут містяться і положення стосовно претензій та позовів.

Згідно зі загальним правилом перевізник відповідає за шкоду, заподіяну втратою або пошкодженням вантажу, якщо шкода вантажу завдана під час повітряного перевезення (пункт 1 статті 18). Повітряний перевізник також відповідає за шкоду, заподіяну запізненням у доставленні вантажів у перевезенні (стаття 19).

Період відповідальності перевізника з вантажу встановлено правилами пункту 2 статті 18. Це період, коли вантаж знаходиться "під охороною перевізника". Що варто розуміти під терміном "охорона", в Конвенції не уточнюється, хоча зазначено: під охороною перевізника вантаж може перебувати де завгодно - на аеродромі, борту повітряного судна, в іншому місці.

Для розуміння цього терміна доцільно повернутися до положень пункту 3 статті 6 Конвенцій, уточненою Гаазьким протоколом, в якому йдеться про момент, коли повітряний перевізник приймає вантаж до свого відома і засвідчує це своїм підписом до завантаження товару на борт повітряного судна. Період відповідальності перевізника починається з моменту прийому вантажу від відправника і закінчується моментом видачі вантажу одержувачеві.

Період відповідальності повітряного перевізника не охоплює жодного перевезення іншими видами транспорту (пункт 3 статті 18). Однак, якщо на виконання договірних відносин з повітряного перевезення вантаж доставляється (повністю або частково) іншим видом транспорту, то відповідальність повітряного перевізника на цих ділянках маршруту визначається згідно з нормами та правилами Конвенції.

Відповідальність побудована за принципом вини перевізника. Якщо вини перевізника в події немає і він здійснив усі заходи для уникнення шкоди, якщо шкоди було неможливо уникнути, - перевізник відповідальності не несе (стаття 20). Однак тягар доведення відсутності вини покладено на самого перевізника. Тому Конвенція побудована за принципом апріорної презумційної вини перевізника.

У початковій редакції Конвенції стаття 20 містила пункт 2. У ньому йшлося про те, що підставами для звільнення повітряного перевізника від відповідальності можуть бути помилки в пілотажі й водінні повітряного судна, а також навігаційні помилки. У редакції Варшавської конвенції, зміненої Гаазьким протоколом, цей пункт зі статті 20 вилучено.

Повітряний перевізник може довести, що не він є винуватцем у спричиненні шкоди, а сама особа, яка зазнала збитків (стаття 21). Найчастіше перевізник намагається довести: збитки, заподіяні вантажу, спричинені діями або упущеннями відправника чи одержувача або за їхнього сприяння. У цих випадках суд може усунути чи обмежити відповідальність перевізника.

Конвенція не встановлює розміри відповідальності перевізника під час пошкодження, псування, повної або часткової втрати вантажу, а також не визначає методи встановлення збитків за вказаними підставами. Проте зауважує: перевізник відповідає за доставку товару в строк належної кількості та якості. За такої побудови норм і правил Конвенції стає очевидним, що для визначення розмірів збитку зі згаданих підстав варто звертатися до норм застосовного національного права за кожним конкретним договором міжнародного повітряного перевезення вантажу. Про це завжди необхідно пам'ятати під час укладення договору.

Не регламентуючи розміри відповідальності перевізника, Конвенція, однак, установила межі відповідальності перевізника (стаття 22). Редакція цієї статті зазнала значних змін на підставі Гаазького протоколу.

Межа відповідальності перевізника у випадку пошкодження, псування, повної або часткової втрати вантажу, а також під час порушення перевізником терміну доставки становить 250 франків за кожен кілограм ваги брутто. Франк розуміється як валютна одиниця, що складається з 65,6 мг золота 0,900-ї проби. Згідно з пунктом 5 статті 22 суми, вказані у франках, повинні переводитися в національну валюту в заокруглених цифрах.

Золотовалютний стандарт, поширений у середині XX ст., у сучасних системах міжнародних розрахунків не застосовують. Його змінила система міжнародних розрахунків, заснована на мультивалютній одиниці спеціальних прав запозичення (CHS/SDR1): 250 франків, зазначених у Конвенції, становлять 16,67 СПЗ/SDR, Отже, відповідальність повітряного перевізника під час перевезення вантажів обмежена сьогодні названою сумою.

Відповідальність перевізника за перевезення пасажирів обмежена сумою в 120 тис. франків (8000 СПВ/SDR) відносно кожного пасажира за Варшавською конвенцією 1929 р. і сумою в 250 тис. франків (16666,67 CUS/SDR) за Варшавською конвенцією, зміненою Гаазьким протоколом (пункт 1 статті 22 тій та інший редакцій Конвенції). Відповідальність перевізника за зареєстрований багаж така сама, як за вантаж (пункт 2 статті 22). Відповідальність повітряного перевізника за ручний багаж обмежена сумою в 5 тис. франків (333,33 CnZ/SDR) для кожного пасажира незалежно від ваги ручної поклажі, що перевозиться з собою (пункт 3 статті 22).

Зазначені межі відповідальності перевізника не є імперативними. Якщо у момент передання вантажу відправник зробить перевізникові особливі заяви про зацікавленість у доставленні, підкріплені відповідними позначеннями в перевізному документі, то сторони договору можуть визначити вищі межі відповідальності перевізника за кожен кілограм ваги. Установлення нових меж відповідальності платна (пункт 2 статті 22). За названу операцію перевізник стягує збір, розмір якого визначається або угодою сторін, або нормативно.

Поняття "зацікавленість у доставці" присутнє в обох редакціях Конвенції. Його сенс, однак, не конкретизовано. Зазначено лише, що в цьому випадку перевізник зобов'язаний виплатити відшкодування, яке не перевищує оголошеної в перевізному документі суми, але не вище від суми, що перевищує справжню зацікавленість відправника у доставці до місця призначення. Доводити суму, в котрій виражається така зацікавленість відправника в доставленні, є обов'язком перевізника.

Тут важливо зрозуміти, про яку зацікавленість відправника йдеться. Згідно зі загальним правилом побудови відповідальності перевізника за збитки, заподіяні внаслідок пошкодження, псування або втрати вантажу, перевізник відповідає у розмірі дійсної (реальної) вартості вантажу або його частини, але не відповідає за непрямі збитки правомочної за договором особи (недоотриманий прибуток, упущена вигода, прямі збитки і под.), пов'язані з підприємницькою діяльністю відправника або одержувача. Інші збитки, вищі від дійсної вартості вантажу, не відшкодовуються. Інша річ, коли конвенції передбачають можливість оголошувати перевізникові спеціальний інтерес у доставці вантажу за умови сплати узгодженої винагороди. Але у передбачених там випадках перевізник не повинен нічого доводити. Відправник за укладання договору перевезення під час оголошення суми інтересу готовий заплатити за це, а перевізник має право погодитися з таким збільшенням своєї відповідальності й у цьому випадку звести нанівець розмір додаткової винагороди. Сторони договору перевезення визначають розміри та межі відповідальності заздалегідь зі зрозумілими алгоритмами визначення збитків, що реалізовуються. Для документів Варшавської системи це не так.

Якщо перевізник повинен довести дійсну, а не задекларовану зацікавленість відправника у доставці вантажу (а саме вона визначить суму виплат), то перевізник може зробити це лише одним способом - за допомогою визначення дійсної вартості самого вантажу. Інших можливостей і способів доведення у перевізника немає - він не може втручатись у комерційну діяльність відправника або одержувача та вимагати від них доказів з фінансової діяльності їхніх підприємств.

Отже, можна дійти висновку: яка б не була вказана відправником зацікавленість у доставці, перевізник не виплачує суми відшкодування з вантажу вище від його дійсної вартості, як за повної його втрати (підпункт "а" пункту 2 статті 22). Це частково випливає з аналізу змісту підпункту "Ь" пункту 2 статті 22. Цей підпункт присвячений визначенню розміру відшкодування з вантажу за його часткової втрати або пошкодження. Під час виплат відшкодування зі згаданої підстави необхідно враховувати вагу пошкодженого або втраченого вантажу, що входить до партії вантажу, який перевозять за одним документом. Межі відповідальності перевізника, визначені Конвенцією, стосуватимуться лише пошкодженої або втраченої частини вантажу. У тій самій статті 22 міститься правило, згідно яким межа відповідальності повинна стосуватися всієї партії вантажу, котра перевозиться поодинці за перевізним документом, якщо вартість пошкодженого або втраченого вантажу позначається на вартості всього товару загалом.

У пункті 4 статті 22 встановлено: ніщо не перешкоджає присудити виплату перевізником усіх або частини судових витрат понад суму, яка становить межу відповідальності перевізника стосовно позовів відправника або одержувача стосовно відшкодуванню понесених ними збитків. Це правило немає чинності, якщо перевізник погодився виплатити пред'явникові претензійної вимоги суми відшкодування або впродовж шести місяців з дня заподіяння шкоди, або до початку судового розгляду, якщо ця дата є пізніша. Така норма засвідчить і декларування в Конвенції претензійних процедур досудового вирішення спорів стосовно вимог до перевізників.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Правове регулювання міжнародних перевезень» автора Столярський О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Відповідальність перевізника“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Класифікація міжнародних перевезень

  • Джерела правового регулювання міжнародних перевезень

  • Поняття та сутність договорів міжнародних перевезень

  • Розділ 2. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ ПОВІТРЯНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ

  • Поняття та особливості договорів перевезення вантажів, пасажирів і багажу повітряним транспортом

  • Міжнародно-правове регулювання повітряних перевезень вантажів, пасажирів та багажу

  • Перевізні документи

  • Відповідальність перевізника
  • Протоколи до Варшавської конвенції

  • Гватемальський протокол 1971 р.

  • Конвенція для уніфікації деяких правил міжнародних повітряних перевезень (Монреальська конвенція 1999 р.)

  • Регламентація повітряних перевезень згідно з нормами національного права України

  • Розділ 3. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ ЗАЛІЗНИЧНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ

  • Поняття та особливості договорів перевезення вантажів, пасажирів, багажу і товаробагажу залізничним транспортом

  • Міжнародно-правове регулювання залізничних перевезень вантажів

  • Міжнародно-правове регулювання залізничних перевезень пасажирів, багажу і товаробагажу

  • Регламентація залізничних перевезень згідно з нормами національного права України

  • Розділ 4. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ АВТОМОБІЛЬНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ

  • Поняття та особливості договорів перевезення вантажів, пасажирів і багажу автомобільним транспортом

  • Міжнародно-правове регулювання автомобільних перевезень вантажів

  • Міжнародно-правове регулювання автомобільних перевезень пасажирів та багажу

  • Регламентація автомобільних перевезень за нормами національного права України

  • Розділ 5. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ РІЧКОВИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ

  • Поняття та особливості договорів перевезення вантажів, пасажирів і багажу річковим транспортом

  • Міжнародно-правове регулювання річкових перевезень вантажів

  • Міжнародно-правове регулювання річкових перевезень пасажирів і багажу

  • Розділ 6. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ МОРСЬКИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ

  • Міжнародно-правове регулювання морських перевезень вантажів

  • Протокол про зміну в Міжнародній конвенції про уніфікацію деяких правил про коносамент від 25 серпня 1924 р

  • Транспортні документи

  • Міжнародно-правове регулювання морських перевезень пасажирів і багажу

  • СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ