Перевезення пасажирів та їхнього багажу внутрішніми водними шляхами регламентує Конвенція про договір міжнародного перевезення пасажирів і багажу внутрішніми водними шляхами. КППВ Конвенція прийнята 1976 р. у Женеві. Основна увага приділена питанням відповідальності перевізника, у зв'язку з чим установлено обставини настання відповідальності. До таких обставин належать:
• смерть пасажира чи спричинення шкоди його здоров'ю;
• ушкодження, недостатність або втрата багажу пасажира;
• ушкодження чи втрата автотранспортних засобів пасажира. Визначаючи такі обставини, Конвенція описує умови, за яких
вони набувають значення основ для притягнення перевізника до відповідальності, а саме: шкідливі наслідки під час перебування пасажира на судні, його посадки чи висадки зі судна, завантаження/розвантаження та видачі його багажу. За цих обставин спричинення шкоди діє презумпція вини перевізника, якщо він не доведе свою невинність. Одночасно відповідальність перевізника буде правомірною у випадку недоведення його прямої вини, якщо шкоду пасажирові завдано внаслідок несправностей на судні.
Межі матеріальної відповідальності перевізника згідно з КППВ передбачають 200 тис. золотих франків на одного потерпілого пасажира. За пошкодження багажу межа відповідальності - 5 тис. золотих франків, автомобіля - 15 тис. франків.
У випадку наявності провини у збитку самого пасажира, відповідальність залежить від ступеня його провини. Якщо від пасажира під час його висадження немає заяви про які-небудь претензії, договір перевезення вважають повністю виконаним перевізником.
Регламентація річкових перевезень за нормами національного права України
Криза річкових перевезень в Україні спричинена застарілою ідеологією позитивного регулювання транспортного перевезення та його допоміжних засобів, неефективною організацією перевізного процесу, невигідністю для відправників вантажів через повільність перевезень і неефективним регулюванням відповідальності сторін, суттєвим скороченням великовантажних перевезень, наявністю дрібного підприємництва з розрахунком на дрібні партії вантажів і перевезення власним транспортом.
Позитивне регулювання перевезення вантажів (кодекси та статути) вже давно застаріло і не забезпечує регулювання, адекватного потребам ринкових відносин, що зумовлює існування прогалин, які доводиться вирішувати за допомогою аналогії закону, а інколи - із порушенням останнього. Наприклад, стаття 51 Статуту ВВТ зобов'язує пароплавства для перевезення товарів народного споживання й інших вантажів без тари мати контейнери. Однак з приватизацією майна майже весь контейнерний парк увійшов до статутного фонду Київського річкового порту. Акціонерна судноплавна компанія "Укррічфлот" зовсім залишилася без контейнерів. Це призвело до неможливості виконання норми про контейнерні перевезення вантажів. Окрім того, з урахуванням дрібних перевезень для інших річкових портів України відсутність контейнерів стала фатальною через скорочення обсягів вантажних перевезень.
Стаття 359 Цивільного Кодексу УРСР 1963 р. передбачала, що договір перевезення вантажів державних, кооперативних та інших громадських організацій укладають на підставі плану перевезень, обов'язкового для учасників. Тому й укладання договорів перевезення вантажів, не передбачених планом, допускалося в порядку, встановленому транспортними статутами (кодексами). Застаріла стаття 58 Статуту ВВТ лише зазначає можливість перевезень вантажів за заявками, не передбаченими планом, а не розкриває порядку їхнього здійснення.
Це потребує, з одного боку, перебудови законодавства про річкові перевезення, а з іншого - інвестицій. Розв'язання цих проблем - вагомий чинник для швидкої інфраструктурної інтеграції транспортної мережі України в міжнародну систему транспортних зв'язків і можливості залучення додаткових інвестицій, скорочення транспортних витрат, наближення до міжнародних стандартів перевезень вантажів, поліпшення енергетичних та екологічних показників економічної діяльності суб'єктів транспортних зобов'язань і збільшення частки експортного потенціалу України на трансферному міжнародному ринку транспортних послуг. Основне - значне підвищення конкурентоспроможності українських перевізників.
Це неможливо без позитивного нормативно-правового, передусім цивільно-правового регулювання. Так, Кабінет Міністрів України, в межах розв'язання проблеми функціонування національної транспортної системи, виокремив першочергові заходи, в тому числі необхідність вивчення міжнародних і національних нормативних актів для забезпечення нормативної регламентації процесу перевезення вантажів відповідно до міжнародних норм. У зв'язку з цим він розробив "Програму створення та функціонування національної мережі міжнародних транспортних коридорів в Україні" від 20 березня 1998 р. Отже, на цьому етапі розвитку перевезень вантажів, зокрема внутрішніх водних, актуальним є встановлення збалансованого між інтересами перевізників, вантажовідправників, вантажоодержувачів їхнього нормативно-правового регулювання.
Розвиток законодавства, що регулює діяльність транспорту, відображає форми і методи регуляторної політики у сфері підприємництва. Для регулювання відносин, які виникають у зв'язку з необхідністю підвищення (стабілізації) економічних показників діяльності транспорту та користування транспортними засобами, необхідна збалансованість спеціальних норм, котрі входять до складу транспортного права з механізмом ринкової економіки.
В умовах ринку, окрім Конституції України, основним джерелом транспорного права є Цивільний кодекс України, де врегульовано зобов'язання з перевезення і подано їхнє визначення.
Цивільний Кодекс УРСР містив низку застарілих норм, які не відображали тенденцій розвитку приватних засад цивільного права. Так, стаття 359 передбачала, що договір перевезення вантажу укладають на підставі плану. На сьогодні - це архаїзм. Чимало країн ринкової економіки запозичили окремі елементи планування, в тому числі прогнозування. Від нього повністю відмовлятися не варто. Тому ми допускаємо певні елементи імперативів впливу на приватність транспортних договірних зобов'язань у внутрішніх водних сполученнях.
Унаслідок того, що глава ЗО Цивільного кодексу УРСР (нині глава 64 Цивільного кодексу України) містить відсилання, окремі види перевезень регулюються спеціальними нормативними актами. У такому випадку норми Цивільного кодексу УРСР про перевезення мали загальний орієнтирний характер і ніколи на практиці не використовувались. Якщо таких норм не було, вихід знаходили на підставі загальних принципів цивільного права та частини 1 статті 4 Цивільного кодексу УРСР, згідно з яким права й обов'язки сторін можуть виникати з підстав, передбачених законодавством України, а також із дій громадян і організацій, котрі хоч і не передбачені законом, але у зв'язку зі загальними засадами і змістом цивільного законодавства породжують цивільні права й обов'язки.
Основне регулятивне навантаження відносин у діяльності транспортних підприємств та їхніх відносин із власниками вантажу під час внутрішньо-водних перевезень покладено на Статут ВВТ, що забезпечує застосування приватних відносин на засадах публічності. Тому він не застосовується у процесі регулювання транспортних зобов'язальних відносин у внутрішньому водному сполученні, хоча є основним джерелом під час регулювання майнових, організаційних та інших відносин, які виникають за використання внутрішніх водних шляхів, а також відносин, що з'являються через необхідність управління внутрішнім судноплавством. Статут ВВТ визначає: порядок виконання перевезень вантажів внутрішніми водними шляхами; основні умови перевезень вантажів; головні умови використання внутрішніх водних шляхів для судноплавства. Змінився характер діяльності транспорту, система й механізм управління транспортною інфраструктурою, виникли нові суб'єкти.
Сучасна нормативна база річкових перевезень мало чим відрізняється від раніше існуючої. Регламентацію відносин у цій сфері здійснюють переважно на рівні підзаконних нормативних актів. Вона є складною, архаїчною і потребує термінових вирішень. Таке положення не відповідає ринковій економіці, де першість повинна віддаватися законові, а не підзаконному акту.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Правове регулювання міжнародних перевезень» автора Столярський О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Міжнародно-правове регулювання річкових перевезень пасажирів і багажу“ на сторінці 1. Приємного читання.
