Першим правовим актом з визначення міжнародного статусу коносамента стала Брюссельська конвенція щодо уніфікації деяких правил про коносамент, прийнята Міжнародним морським комітетом 1924 р. Вона отримала назву Гаазькі правила, котрі набули чинності 2 червня 1931 р. У 1968 р. до неї прийнято додатковий протокол "Правила Вісбі", які стали чинними 6 грудня 1978 р.
Характеристика конвенції. Міжнародна Конвенція про уніфікацію деяких правил про коносамент (Convention internationale pour l'unification de certaines yegles en matiиre de connaisement) 1924 p. (далі - Конвенція), відома під назвою "Гаазькі правила", прийнята 25 серпня 1924 p. у Брюсселі без скликання дипломатичної конференції. Конвенція отримала схвалення на 6-й сесії Дипломатичної конференції з морського права в Брюсселі у жовтні 1922 p., а набула чинності 2 червня 1931 р. Оригінальний текст Конвенції викладений французькою мовою.
Держави - учасниці Конвенції: Багамські острови (1930), Барбадос (1930), Бельгія (1930), Гайана (1930), Гренада (1930), Домініка (1930), Іспанія (1930), Камерун (1930), Кенія (1930), Кіпр (1930), Кирибаті (1930), Малайзія (1930), Нігерія (1930), Сейшельські острови (1930), Сен-Вінсент і Гренадини (1930), Сент-Люсія (1930), Соломонові Острови (1930), Сомалі (1930), Сьєрра-Леоне (1930), Тонга (1930), Тринідад і Тобаго (1930), Тувалу (1930), Угорщина
(1930), Шрі-Ланка (1930), Ямайка (1930), Монако (1931), Португалія (1931), Польща (1936), Румунія (1937), Сполучені Штати Америки (1937), Франція (1937), Данія (1938), Італія (1938), Норвегія (1938), Швеція (1938), Фінляндія (1939), Єгипет (1943), Ангола (1952), Гвінея-Бісау (1952), Мозамбік (1952), Острови Зеленого Мису (1952), Сан-Томе і Принсіпі (1952), Федеративна Республіка Німеччини (1953), Перу (1954), Швейцарія (1954), Австралія (1955), Науру (1955), Папуа - Новая Гвінея (1955), Туреччина (1955), Японія (1957), Німецька Демократична Республіка (1958), Ізраїль (1959), Югославія (1959), Аргентина (1961), Берег Слонової Кості (1961), Ірландія (1962), Танзанія (1962), Алжир (1964), Мадагаскар (1965), Сінгапур (1965), Іран (1966), Заїр (1967), Парагвай (1967), Кувейт (1969), Маврикій (1970), Фіджі (1970), Сирія (1974), Ліван (1975), Еквадор (1977), Куба (1977), Сенегал (1978), Болівія (1982).
Велика Британія (з 1930 до 1977 рр.) і Нідерланди (з 1956 до 1982 рр.) були учасниками Конвенції, але потім денонсували її.
Гаазькі правила не мають чіткої структури, притаманної іншим міжнародним договорам у сфері перевезень. Конвенція складається лише з 16 статей. З них змістовними (регулювання та регламентація договорів морського перевезення вантажів з коносаментів) є всього 10 статей, останні 6 можна вважати додатковими, оскільки вони встановлюють процедури підписання Конвенції, приєднання до неї, її денонсації та ін.
Загальні положення. Мета ухвалення Конвенції - встановлення за допомогою угоди певних одноманітних правил стосовно коносамента.
Стаття 1 Конвенції містить 5 основних термінів, на яких ґрунтується понятійний апарат цього міжнародного нормативного акта.
Поняття "перевізник" не містить чіткого визначення. Зазначено лише: в це поняття входить також власник судна або фрахтувальник у випадку, коли вони є стороною договору перевезення з відправником. Констатація формальної можливості того, що фрахтувальник судна за договором чартеру може бути перевізником за договором перевезення, вагоме з позиції розуміння прав, обов'язків і відповідальності особи, котра може бути і тим, й іншим (фрахтувальником згідно з чартером та перевізником).
Термін "договір перевезення" у контексті Гаазьких правил розуміється договором перевезення, який підтверджується коносаментом або подібним до нього документом. Коносамент чи подібний до нього документ, відповідно до визначення, є також підставою для морського перевезення вантажу. Термін "договір перевезення" застосовують також до коносамента або подібного до нього документа, виданого на підставі чартеру, за умови, що саме коносамент або подібний до нього документ регулює відносини між його утримувачем і перевізником.
До загальноприйнятої функції коносамента чи іншого аналогічного документа (підтверджує договір морського перевезення вантажу) долучається інша функція: підстава для перевезення. Конвенція регулює умови договору морського перевезення за коносаментами, незалежно від того, видані вони на підставі чартеру чи ні.
У поняття "вантажі" входять предмети, товари і різні вироби, за винятком живих тварин і вантажів, котрих перевозять на палубі.
Термін "судно" використовують не для визначення самого транспортного засобу, а у зв'язку з тим, що наявність саме судна буде необхідною умовою для реалізації договору морського перевезення вантажу.
Поняття "перевезення вантажу" фактично визначає тимчасові межі дії договору морського перевезення вантажу: з моменту завантаження на борт судна до моменту вивантаження з нього. І хоча надалі за текстом Конвенції про періоди відповідальності перевізника за договором нічого не сказано, можна вважати, що договір перевезення охоплює весь період самого перевезення вантажу. Отже, відповідальність перевізника за договором також інкорпорована у зазначені тимчасові періоди. Тому період відповідальності перевізника за договором морського перевезення вантажу - не в межах "від дверей відправника до дверей одержувача" чи "від порту відправлення до порту призначення", а "від борту судна в порту відправлення до борту судна в порту призначення".
Сфера застосування Конвенції. Як наголошує стаття 10, положення Конвенції застосовуються до коносамента, виданого в країні - учасниці Конвенції. Це дає змогу зарахувати Гаазькі правила до так званого відкритого типу конвенцій міжнародного транспорт* ного права. Для того, щоб договір перевезення потрапляв під юрисдикцію такої (відкритого) угоди, достатньо, аби пункт відправлення чи пункт передбачуваного призначення вантажу були розташовані в двох країнах, з котрих хоча б одна - учасниця цієї Конвенції.
У контексті згаданої статті для компетенції положень Конвенції стосовно договору морського перевезення вантажу не мають істотного значення:
• порти відправлення вантажу, на перевезення якого укладений договір, хоча зазвичай коносамент оформляється саме в порту відправлення;
• порти призначення вантажу;
• національна приналежність відправника й одержувача;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Правове регулювання міжнародних перевезень» автора Столярський О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Міжнародно-правове регулювання морських перевезень вантажів“ на сторінці 1. Приємного читання.
