У випадку виникнення збитку, передбаченого угодою, пред'явник вимог може, незалежно від відшкодувань, розмір котрих встановлюють за статтями 23 і 24, вимагати відшкодування додатково доведених збитків. Тобто, відправник або одержувач мають право вимагати відшкодування за втрату вантажу або з урахуванням межі відповідальності (стаття 23), або за оголошеною вартістю (стаття 24). Виплата відшкодування на підставі однієї з названих статей не позбавляє правомочну особу можливості вимоги відшкодування збитків на підставі угоди, передбаченої статтею 26. За конвенцією, відшкодовують доведені збитки правомочної особи. Загальна сума доведених збитків охоплює розмір відшкодування за вартістю вантажу. Оскільки спеціальний інтерес у доставці вантажу, що підлягає зберіганню, зафіксований в угоді і зазначений в накладній, сумарний розмір виплат з доведеного збитку не може перевищувати оголошену в угоді суму.
Заявник вимог (відправник або одержувач) не має права розраховувати на відшкодування у більших, аніж названо в статті 23, розмірах, якщо під час укладання договору й оформлення накладної він не вчинив дій, передбачених статтями 24 і 26, а також підпунктом а пункту 2 статті 6 Конвенцій.
Збиток унаслідок пошкодження вантажу відшкодовують згідно з Конвенцією (стаття 25). Вартість пошкодженого вантажу розцінюють вартістю, котра дорівнює знеціненню вантажу (пункт 1 статті 25). Саме цю вартість відшкодовують правомочній особі у випадку, коли вина перевізника буде доведена. Розмір відшкодування визначають за пунктами 1, 2 і 4 статті 23. За пошкодження всього вантажу розмір відшкодування не може перевищувати суми відшкодування за втрату всього вантажу (підпункт а пункту 2 статті 25). Якщо пошкоджена лише частина вантажу, розмір відшкодування не може перевищувати суми за втрату цієї частини вантажу (підпункт Ь пункту 2 статті 25). Стаття 26 може бути застосована і стосовно пошкодження вантажу. Тобто, відправник, за умови сплати узгодженої надбавки до провізних платежів, може домовитися з перевізником про суму спеціального інтересу в доставці вантажу без пошкодження.
Відповідальність перевізника за порушення терміну доставки визначена пунктом 5 статті 23. Вона виникає, коли в процесі виконання договору має місце прострочення в доставці вантажу (стаття 19). Це засвідчує, що для кожного договору перевезення термін доставки існує як об'єктивна правова категорія. Він може бути узгоджений сторонами і зазначений у накладній (підпункт / пункту 2 статті 6). У цьому випадку термін доставки зазвичай називають у вигляді конкретної дати здавання вантажу в обумовленому пункті призначення.
В іншому випадку вантаж повинен бути доставлений у розумний термін. Відсутність домовленості між сторонами з цього питання дає змогу, однак, визначити для кожного конкретного рейсу граничний термін доставки. Якщо термін доставки в накладній не зазначений (доставив перевізник вантаж вчасно чи ні), необхідно визначити час, розумний для виконання конкретного перевезення за конкретним маршрутом і за конкретних обставин. Для цього враховують найкоротшу відстань перевезення, норматив добового пробігу, черги на прикордонних переходах, ремонт і тимчасове закриття певних ділянок дороги, період очікування для введення транспортного засобу в конвой, вплив атмосферних явищ на стан дорожнього покриття і под.
Якщо перевізник, з урахуванням припущень найсприятливіших умов, не перевищить максимальних тимчасових параметрів за кожною фазою проходження маршруту, його дії будуть визнані належними. Добросовісним перевізником у цьому контексті потрібно вважати такого, котрий зможе довести, що він доклав усіх зусиль для мінімізації терміну доставки, повністю виконуючи вказівки й інструкції відправника чи одержувача, дотримуючись міжнародних і національних законів, процедур, правил, піклу-ючись про вантаж на користь правомочної за договором особи.
У випадку прострочення в доставці вантажу відповідальність перевізника обмежена розміром провізних платежів, котрі є винагородою перевізника за виконання договору (пункт 5 статті 23). Отже, відповідальність перевізника за порушення терміну доставки вантажу можна кваліфікувати у вигляді виняткової неустойки.
Однак така норма не є імперативною. Інший збиток відшкодовує перевізник, якщо, згідно з угодою перевезення, відправник установив спеціальний інтерес у доставці вантажу в узгоджений термін, сплативши перевізникові узгоджену надбавку до провізних платежів (пункт 1 статті 26). У цьому випадку такий спеціальний інтерес необхідно зазначити у накладній відповідно до правил підпункту (і пункту 2 статті 6 Конвенції.
Визначення терміну доставки вантажу має значення не лише для встановлення відповідальності перевізника за прострочення в доставці. Прострочення в доставці вантажу може перетворитися на юридичну втрату вантажу. Безперечний доказ цього - недо-ставлення його у пункт призначення впродовж ЗО днів після закінчення узгодженого в договорі терміну доставки або протягом 60 днів з дня ухвалення перевізником вантажу до перевезення, якщо термін доставки не встановлено. Після закінчення термінів правомочна за договором особа має право вважати вантаж повністю втраченим і вимагати виплати відшкодування як за повну його втрату (пункт 1 статті 20). Розмір відшкодування за вантаж, що вважають утраченим, визначають згідно з правилами статей 23, 24 і 26 Конвенції.
Юридична втрата вантажу не означає його фізичної втрати. Після отримання відшкодування за недоставлений вантаж особа, володіючи правом розпоряджатися вантажем, може дати перевізникові розпорядження у письмовій формі (заява) сповістити його про знайдений вантаж. Таке розпорядження поширюється на рік від дня отримання правомочною особою відшкодування за втрачений вантаж. Перевізник повинен письмово підтвердити таку заяву (пункт 2 статті 20). Якщо вантаж знайшов перевізник і правомочна особа погодилася його прийняти, після повернення отриманих раніше від перевізника сум відшкодування ця особа має право вимагати відшкодування від перевізника за іншими підставами, передбаченими Конвенцією, - за часткову втрату вантажу, його псування або пошкодження, за прострочення в доставці (пункт З статті 20).
Якщо жодних заяв про повідомлення стосовно знайденого вантажу від відправника або одержувача не надходило або вантаж був знайдений після року з дня виплати відшкодування, перевізник вступає в права розпорядження знайденим вантажем відповідно до закону місцезнаходження вантажу (пункт 4 статті 20).
Конвенція визначає розмір відсотків, котрі заявник вимоги до перевізника може потребувати разом із відшкодуванням за пошкодження, псування, повну або часткову втрату вантажу (пункт 1 статті 27). Імперативна норма підтверджує, що заявник може вимагати 5 % річних, які встановлюють від розміру відшкодування. Ці відсотки нараховують з дня подання письмової претензії перевізникові або позову, якщо претензію перевізникові не пред'являли.
Загальне правило про відповідальність перевізника за дії осіб, залучених ним для виконання договору перевезення, є і в СМЯ Конвенції. Якщо у договорі перевезення не обумовлене інше, перевізник має право з метою належного його виконання залучати третіх осіб. Перевізник відповідає повністю за дії й упущення своїх агентів, а також службовців як за власних, у випадку, коли не доведе, що такі винні особи і/або службовці діяли за межами покладених на них обов'язків чи поза сферою, визначеною договором перевезення (стаття 3).
Перевізник не має права посилатися на положення Конвенції, котрі відкидають або обмежують його відповідальність, якщо збитки завдані зумисними неправомірними діями агентів чи службовців перевізника під час виконання цими особами покладених на них перевізником обов'язків у межах договору перевезення (пункт 2 статті 29). До неправомірних дій належать також невідповідне виконання зобов'язань, котрі, згідно зі законом країни, судом, що розглядає справу, прирівнюють до зумисних неправомірних дій (пункт 1 статті 29).
Це - з одного боку. З іншого - відповідальність агентів перевізника і його службовців визначають так само й обмежена так само, як і відповідальність самого перевізника. У випадку, коли вимога з позадоговірної відповідальності за втрату вантажу подана до однієї з осіб, за дії котрих відповідає перевізник, розмір відповідальності цієї особи визначається так, як і розмір відповідальності для самого перевізника, беручи до уваги й визначене Конвенцією обмеження відповідальності перевізника (пункт 2 статті 28).
Одна стаття в розділі IV СМЯ Конвенції встановлює відповідальність перевізника з особливих обставин.
Стаття 22 стосується особливостей перевезення та відповідальності перевізника під час перевезення небезпечних вантажів. На відправника покладено обов'язок чітко зазначити в накладній характер небезпек, а також запобіжні засоби в процесі поводження з небезпечними вантажами (пункт 1 статті 22). Небезпечні вантажі, відомості про які відправник не вніс у накладну, перевізник може будь-коли вивантажити, знешкодити або знищити. Причому перевізник не повинен сплачувати жодного відшкодування (пункт 2 статті 22). Навпаки, відповідальність за витрати та збитки, спричинені перевезенням і необхідними діями з небезпечними вантажами, несе перед перевізником відправник.
Правила статті 41 - єдиної статті розділу VII "Недійсність угод, що суперечать Конвенції", ще раз засвідчує імперативність положень Конвенції. Всяка угода сторін договору, згідно з яким прямо або побічно допускається відступ від положень Конвенції, визнають недійсною (пункт 1 статті 41). Пункт 2 статті 41 конкретизує: недійсною буде кожна стаття договору перевезення, яке передбачає, що перевізник буде вигодонабувачем за договором страхування вантажу.
Констатується концептуальний принцип того чи іншого нормативного акта: право власності на товар ніколи не переходить на перевізника в межах договірних відносин з перевезення вантажу. Причому перевізник володіє правами й обов'язками за договором, може вимагати отримання винагороди за надані в межах договору послуги, несе відповідальність, розпоряджається незатребуваним вантажем і под. Перевізник може виконувати послуги з транспортного страхування вантажу в межах даних йому відправником інструкцій згідно з підпунктом е пункту 2 статті 6. Однак перевізник не може стати вигодонабувачем за договором транспортного страхування вантажу.
І нарешті, пункт 2 статті 41 підтверджує імперативну презумпцію вини перевізника. Жодна угода в договорі не може переносити тягар доведення з перевізника на іншу сторону договору перевезення.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Правове регулювання міжнародних перевезень» автора Столярський О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Міжнародно-правове регулювання автомобільних перевезень вантажів“ на сторінці 7. Приємного читання.
