Міжнародно-правове регулювання автомобільних перевезень вантажів

Правове регулювання міжнародних перевезень

• 3. Утрата або пошкодження вантажу нерозривно пов'язані з обставинами, коли завантаження, укладання або вивантаження здійснювали відповідно відправник і одержувач або особи, котрі діяли від їхнього імені й за їхнім дорученням (підпункт с пункту 4 статті 17). Перевізник має доводити відсутність своєї вини за допомогою доведення вини відправника чи одержувача, які, на думку перевізника, спричинили втрату вантажу або пошкодження під час завантаження, укладання або вивантаження. Безперечно, договір перевезення і відмітки у накладній повинні засвідчувати, що ці операції перевізник не здійснював, і вони не мають виконуватись.

• 4. Утрата або пошкодження вантажу нерозривно пов'язані з особливими природними властивостями вантажу, який перевозять (підпункт а пункту 4 статті 17). Йдеться про особливі природні властивості: корозію; мимовільне гниття; всихання; дію паразитів та гризунів і под. Так званий дефект, властивий вантажу, має відношення лише до вантажів, котрі за фізичними, хімічними, біологічними й іншими властивостями схильні названим змінам в умовах, за яких здійснювалося перевезення. Перевізник, довівши причинно-наслідковий зв'язок між втратою або пошкодженнями вантажу та його особливими природними властивостями, буде звільнений від відповідальності. Однак посилатися на втрату і пошкодження вантажу зі згаданих обставин перевізник не може, якщо перевезення відбувалося в спеціалізованому рухомому складі, спеціально вибраному для захисту вантажу від дії тепла, холоду, вологи та ін. (пункт 4 статті 18). Хоча перевізник може довести, що вибір, зміст і використання устаткування в спеціалізованому рухомому складі були належними, а він діяв з урахуванням обставин, згідно з вказівками та розпорядженнями відправника. Це може допомогти перевізникові у звільненні його від відповідальності.

• 5. Утрата або пошкодження вантажу нерозривно пов'язані з недостатністю маркування чи нумерації вантажних місць (підпункт е пункту 4 статті 17). На підставі пункту 1 статті 8 перевіряти маркування й нумерацію місць у момент прийому вантажу до перевезення належить до обов'язку перевізника. Тому послатися на недостатність маркування та нумерацію місць він може лише тоді, коли, не маючи можливості перевірити це, перевізник вніс до накладної обґрунтовані застереження, які мають бути прийняті відправником (пункт 2 статті 8).

• 6. Пошкодження або втрата вантажу нерозривно пов'язані з перевезенням живих тварин (підпункт / пункту 4 статті 17). Однак перевізник може послатися на цю обставину тільки у випадку доведення, що зробив усі можливі заходи і діяв за розпорядженнями й інструкціями відправника (пункт 5 статті 18).

Якщо перевізник не несе відповідальності за поодинокими або декількома з перелічених обставин, він, проте, залишається відповідальним за збитки, заподіяні правомочній, згідно з договором, особі, за інших обставин, котрі спричинили пошкодження, псування повної або часткової втрати вантажу (пункт 5 статті 17). Тягар доведення відсутності вини з обставин, зазначених раніше, покладено також на перевізника (пункт 3 статті 18). Відправник чи одержувач, що заявляє вимоги до перевізника, може, однак, доводити інше: збитки не є наслідком згаданих ризиків.

Оскільки стан транспортного засобу та його технічна експлуатація - прерогатива перевізника, він відповідає за заподіяні ним збитки (пункт 3 статті 17). Оренда транспортного засобу в іншої особи не звільняє перевізника від відповідальності, якщо збитки завдані внаслідок дефектів транспортного засобу.

У випадку, коли перевізник повинен відшкодувати збитки, зумовлені повною або частковою втратою вантажу, розмір такої відповідальності визначається за статтями 23, 24, 26 Конвенції. Розмір збитків установлюють вартістю вантажу в місці та під час прийому його до перевезення (пункт 1 статті 23). Як і за якими принципами та правилами визначають вартість вантажу в пункті відправлення, зазначено в пункті 2 статті 23.

Конвенція конкретно не кваліфікує вартість, що підлягає відшкодуванню перевізником як збитки. Зі змісту пункту 2 статті 23 Конвенції випливає: перевізник повинен відшкодувати ринкову вартість втраченого вантажу або його частини, хоча саме такого визначення цей пункт не містить. Вартість вантажу визначають або на підставі біржового котирування чи поточної ринкової ціни, або, за відсутності тієї й іншої, на підставі звичайної вартості товару такого ж виду та якості.

Коли йдеться про біржове котирування, вартість визначають за цим принципом лише для товарів, котрі котируються й продаються на товарних та сировинних біржах. Поняття поточної ринкової ціни розпливчастіше, наприклад, для готової продукції за поточну ринкову ціну можна прийняти каталожну ціну виробника. Якщо для конкретного вантажу складно знайти його поточну ринкову ціну, а сам товар не є біржовим, ціну встановлюють на основі звичайної вартості аналогічного товару того самого виду та якості. Для визначення ціни товару (вантажу) зазвичай використовують послуги незалежної товарної експертизи національних торговельно-промислових палат.

Відповідальність перевізника за повну або часткову втрату вантажу обмежена. Згідно з пунктом 3 статті 23 відповідальність перевізника обмежена 25 франками за кожен кілограм ваги брутто, якого не вистачає. Проте, відповідно до статті 2 Протоколу до Конвенції від 5 липня 1978 p., межа відповідальності перевізника виражена в інших одиницях.

Розмір відшкодування вантажу не може перевищувати 8,33 розрахункових одиниць за 1 кг ваги брутто, що не вистачає. Тут, як і в інших конвенціях, під розрахунковою одиницею розуміють одиницю спеціальних прав запозичення (Special Drawing Rights - SDR), тотожну визначенню Міжнародного валютного фонду. За відсутності наміру в діях перевізника або його недбалості розмір відшкодовуваного ним збитку обмежений зазначеною в цьому пункті величиною.

Отже, автомобільний перевізник несе матеріальну відповідальність за повну або часткову втрату вантажу в розмірі його дійсної (фактичної) вартості. Проте розмір відшкодування не може перевищувати межі його відповідальності, яку нараховують за масою фактично втраченого вантажу.

Перевізник не може посилатися на застосування межі відповідальності у випадку, коли збитки завдані його зумисними неправомірними діями або такого неналежного виконання договору, яке, згідно зі законом, що застосовує суд з розгляду справи, прирівнюється до зумисних неправомірних дій (пункт 1 статті 29). Якщо зумисні дії перевізника будуть доведені, відповідальність перевізника за збитки внаслідок повної або часткової втрати вантажу визначатимуть у розмірі фактичної вартості вантажу, що встановлюють за правилами пунктів 1 і 2 статті 23.

Окрім відшкодування збитків за вартість вантажу (з урахуванням межі відповідальності перевізника або без застосування такої), перевізник зобов'язаний відшкодувати правомочному пред'явникові вимог провізні платежі, митні збори, а також інші витрати, пов'язані з перевезенням вантажу (пункт 4 статті 23). За структурою відшкодовуваних перевізником сум повний розмір збитків може бути визначений як відшкодування вартості вантажу (товару) за ціною СРТ (за Інкотермс 2000). У випадку часткової втрати вантажу розмір відшкодування пропорційний терміну, тривалішому за заподіяний збиток у вартісному виразі.

Інші збитки не відшкодовуються (пункт 4 статті 23). Застереження "інші збитки не відшкодовуються" означає, що перевізник не несе матеріальної відповідальності за непрямі збитки відправника або одержувача, тобто під час зниження цін на товари, котрі пере* возять, перебоїв або припинення виробництва у процесі порушення термінів доставки, невиконання одержувачем вантажу (покупцем товару) своїх зобов'язань перед третіми особами і под.

Норму, встановлену пунктом 4 статті 23, варто розглядати разом з правилами пункту 1 статті 28. Для інших вимог сторін договору перевезення до перевізника, в тому числі й позадоговірних вимог, для котрих, згідно з національним правом, Конвенція має чинність, повністю застосовують згадані положення Конвенції. У цих випадках перевізник має право посилатися на положення Конвенції, що встановлюють його відповідальність, у тому числі й обмеження відповідальності. У таких випадках відповідальність перевізника визначають за положеннями Конвенції.

Правила статті 23 стосовно відшкодування перевізником збитків і визначення їхнього розміру за повну або часткову втрату вантажу у вартісному виразі потрібно вважати диспозитивними (пункт 6 статті 23). Межа відповідальності перевізника діятиме лише тоді, коли в процесі укладення договору перевезення відправник і перевізник недомовилися зняти цю межу і замінити її іншою, більшою сумою, яка стане новою межею відповідальності перевізника стосовно цього договору та вантажу, що перевозять (стаття 24). Зміст статті не дає змогу встановити максимальну величину нової межі відповідальності, призначену сторонами договору. Незрозуміло, зокрема, чи може бути нова межа відповідальності перевізника вищою від фактичної вартості вантажу. Безумовно, якщо сторони погодилися на вищу межу відповідальності перевізника, відповідні ризики перевізника оцінюються надбавками до раніше узгоджених сторонами провізних платежів (це і встановлюють правила згаданої статті). Розмір оголошеної вартості вантажу необхідно зазначити в накладній відповідно до підпункту а пункту 2 статті 6.

Відправник оголошує вартість вантажу зазвичай тоді, коли він, з одного боку, знайомий з положеннями Конвенції про межу відповідальності перевізника, а з іншого - якщо переданий до перевезення вантаж підпадає у випадку втрати під згадану межу. Нарешті, оголошення вартості може частково замінювати процедуру страхування вантажу від стандартних ризиків під час його транспортування.

Відповідальність перевізника за заподіяні збитки підвищують спеціальною угодою сторін у межах договору перевезення. Угода зазначає спеціальний інтерес відправника у доставці вантажу без його втрат або пошкоджень (пункт 1 статті 26) і може бути укладена незалежно від наявності або відсутності угоди сторін про встановлення вищої межі відповідальності за правилами статті 24 Конвенції. Зазвичай в укладанні такої угоди, зафіксованої в накладній (підпункт сі пункту 2 статті 6), зацікавлені відправник або найчастіше одержувач, коли повна або часткова втрата вантажу чи його пошкодження спричиняють збитки значно вищі, ніж вартість самого вантажу (товару). Підвищення розміру відповідальності перевізника компенсаційне, і відправник (а саме він заявлений заявником такої вимоги про укладання спеціальної угоди) повинен сплатити перевізникові узгоджені надбавки, раніше встановленим договором провізного платежу.

Зазвичай спеціальний інтерес у доставці вантажу цілим і н су піко дженим виражається конкретною сумою в тій або іншій валюті. У Конвенції нічого не сказано, чи повинен перевізник вимагати обґрунтованість заявленої відправником суми інтересу. Тому ця сума може бути тією або іншою, якщо з нею погодиться перевізник і якщо відправник заплатить обумовлені надбавки до провізних платежів.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Правове регулювання міжнародних перевезень» автора Столярський О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Міжнародно-правове регулювання автомобільних перевезень вантажів“ на сторінці 6. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Класифікація міжнародних перевезень

  • Джерела правового регулювання міжнародних перевезень

  • Поняття та сутність договорів міжнародних перевезень

  • Розділ 2. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ ПОВІТРЯНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ

  • Поняття та особливості договорів перевезення вантажів, пасажирів і багажу повітряним транспортом

  • Міжнародно-правове регулювання повітряних перевезень вантажів, пасажирів та багажу

  • Перевізні документи

  • Відповідальність перевізника

  • Протоколи до Варшавської конвенції

  • Гватемальський протокол 1971 р.

  • Конвенція для уніфікації деяких правил міжнародних повітряних перевезень (Монреальська конвенція 1999 р.)

  • Регламентація повітряних перевезень згідно з нормами національного права України

  • Розділ 3. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ ЗАЛІЗНИЧНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ

  • Поняття та особливості договорів перевезення вантажів, пасажирів, багажу і товаробагажу залізничним транспортом

  • Міжнародно-правове регулювання залізничних перевезень вантажів

  • Міжнародно-правове регулювання залізничних перевезень пасажирів, багажу і товаробагажу

  • Регламентація залізничних перевезень згідно з нормами національного права України

  • Розділ 4. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ АВТОМОБІЛЬНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ

  • Поняття та особливості договорів перевезення вантажів, пасажирів і багажу автомобільним транспортом

  • Міжнародно-правове регулювання автомобільних перевезень вантажів
  • Міжнародно-правове регулювання автомобільних перевезень пасажирів та багажу

  • Регламентація автомобільних перевезень за нормами національного права України

  • Розділ 5. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ РІЧКОВИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ

  • Поняття та особливості договорів перевезення вантажів, пасажирів і багажу річковим транспортом

  • Міжнародно-правове регулювання річкових перевезень вантажів

  • Міжнародно-правове регулювання річкових перевезень пасажирів і багажу

  • Розділ 6. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ МОРСЬКИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ

  • Міжнародно-правове регулювання морських перевезень вантажів

  • Протокол про зміну в Міжнародній конвенції про уніфікацію деяких правил про коносамент від 25 серпня 1924 р

  • Транспортні документи

  • Міжнародно-правове регулювання морських перевезень пасажирів і багажу

  • СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ