Перевізним документам присвячений розділ П Конвенції. Він складається з трьох підрозділів, останній з яких належить до документів для вантажних перевезень (статті 5-16). Опосередковано, через перевізні документи, у цій частині нормативного акту йдеться також про договір міжнародного перевезення.
Формально Конвенція не приділяє уваги опису й регламентації договору перевезення. Немає також визначення договору перевезення, не названі його сторони та суб'єкти. Проте зі змісту випливає, що сторонами договору є відправник і перевізник, а апріорним суб'єктом договору перевезення - одержувач. Точно встановити вигляд і кваліфікацію договору перевезення зі змісту Конвенції не має змоги.
Стаття 11 називає функції, які виконує легкоперевізний документ. До доказу зворотного такий документ виконує дві стандартні функції, властиві аналогічним товаросупровідним документам (накладним) на інших видах транспорту, - підтвердженням договору перевезення й ухвалення вантажу перевізником. Окрім того, накладна засвідчує умови договору перевезення, які в ній зазначені (пункт 1 статті 11).
Конвенція не використовує термін "накладна", а вказує на те, що міжнародне перевезення товарів оформляється "повітряно-перевізним документом". Цей документ підтверджує наявність договору перевезення, а відсутність такого документа або його втрата не впливає на існування і дію такого договору (пункт 2 статті 5). Перевізний документ оформляють на кожну партію вантажу, для перевезення якого складається договір перевезення. Однак перевізник може вимагати складання стількох накладних, скільки є місць у партії для перевезення (стаття 7).
Обов'язок скласти перевізний документ покладено на відправника (пункт 1 статті 6). Навіть якщо перевізний документ складає перевізник або інша особа (наприклад, експедитор відправника, агент перевізника, служби аеропортів та ін.), то вважається, що такий документ складено від імені і за рахунок відправника (пункт 5 статті 6).
Документ відправник складає в трьох справжніх оригіналах і вручає перевізникові разом з товаром (вантажем). Отже, договір перевезення може бути і консенсусним (передання вантажу та перевізного документа в межах раніше узгоджених сторонами домовленостей), і реальним (момент передання вантажу відправником перевізникові). На практиці кількість примірників повітряної накладної інша, хоча функції перших трьох примірників авіа-накладної зберігаються.
Перший примірник повітряно-перевізного документа призначений для перевізника. Його підписує відправник. Другий адресований одержувачеві. Він підписується відправником і перевізником. Третій, підписаний перевізником, повертається відправникові (пункт 2 статті 6). Він фактично є розпискою перевізника в прийомі вантажу і слугує відліком періоду відповідальності перевізника. Конвенцією встановлено, що перевізник має право вимагати від відправника складання та вручення йому перевізного документа, а відправник - вимагати від перевізника ухвалення такого документа (пункт 1 статті 5).
Перевізник має поставити свій підпис у накладній (у повітряно-перевізному документі). Проте, якщо згідно з пунктом 3 статті б початкового тексту Конвенції перевізник повинен поставити підпис у накладній у момент ухвалення вантажу, то за зміненою Протоколом редакцією цього ж пункту підпис перевізника в накладній має стояти до вантаження товару на борт судна.
Останнє уточнення в редакції Протоколу 1955 р. має принципове значення для визначення функцій і обов'язків перевізника за договором перевезення вантажу. Період відповідальності перевізника починається з моменту прийому вантажу перевізником, а цей період настає до завантаження товару на борт повітряного судна. Тому завантаження товару, як і його вивантаження, є функцією перевізника. Міжнародні повітряні авіаперевезення - єдиний вид транспорту, де перевізник імперативно приймає та здає вантаж "на землі". Це відображає специфіку технічної експлуатації авіапере-везень, оскільки перевізник відповідає за розміщення і кріплення вантажу на борту судна. Щонайменша зміна встановленого розміщення вантажу на судні, а також неналежне кріплення його можуть призвести до загибелі повітряного судна. За технічну безпеку польотів відповідає перевізник. Це засвідчено у згаданій поправці в Гаазькому протоколі до пункту 3 статті 6 Конвенцій. Навіть якщо завантаження здійснює не перевізник, відповідає за належне виконання цієї операції та її наслідки саме він.
В оригінальному тексті Варшавської конвенції 1929 р. містяться докладні вказівки на обов'язкові атрибути авіанакладної. У статті 9 наводиться перелік обов'язкових відомостей. Вони стосуються дати й місця складання документа; місць відправлення та призначення вантажу, передбачених зупинок, найменувань відправника й одержувача, назви і відомостей про вантаж, а також відомостей про його зовнішній стан і кількість, вартості перевезення та її термінів. У документі повинні зазначатись кількість оформлених примірників документа і вказівка, що перевезення підлягає правилам про відповідальність, установленим Конвенцією.
Гаазький протокол 1955 р. формально скасував колишній текст статті 8, але замінив його новою редакцією. Обов'язковими залишено тільки три реквізити повітряно-перевізного документа, хоча встановлена Міжнародною асоціацією повітряного транспорту1 (ІАТА) форма авіатранспортної накладної містить значно більшу кількість граф (боксів), які підлягають оформленню. Але, згідно зі статтею 8, зміненою Гаазьким протоколом до Конвенції, в накладній повинні бути зазначені лише місця відправлення та призначення вантажу; хоч би одне місце зупинки за межами країни, якщо пункти відправлення та призначення розташовані на її території; повідомлення перевізником відправника: якщо перевезення здійснюється за межі країни відправлення, то до неї можуть застосовуватися положення Конвенції, в тому числі положення про обмеження відповідальності перевізників.
Фактично міжнародний нормативний акт дав змогу громадським організаціям, котрі об'єднують більшість членів міжнародного авіатранспортного співтовариства, встановлювати свої правила та звичаї оформлення договорів перевезення, не заганяючи їх в нормативно жорсткі межі, хоча сьогодні використання накладних ІАТА також є обов'язковим, але на іншому регулюючому рівні. Річ у тому, що до ухвалення Гаазького протоколу накладна ІАТА вже була розроблена й нормативно впроваджена у практику міжнародних вантажних авіаперевезень і необхідність строго регламентувати форму та зміст авіанакладної відпала.
Обов'язкові реквізити в накладній у редакції, зміненою Гаазьким протоколом до Варшавської конвенції, встановлюють юрисдикцію Конвенції стосовно договору перевезення вантажу по одному з трьох можливих ознак. По-перше, місця відправлення й призначення можуть одразу віднести договір перевезення вантажу до юрисдикції Конвенції, якщо ці місця відправлення та призначення є на території двох держав - учасників угоди. По-друге, наявність зупинки в повітряному русі на території іншої країни; хоча пункти відправлення і призначення знаходяться на території однієї країни, але країни - учасниці Конвенції також кваліфікують договір міжнародного перевезення вантажу як договір, що підлягає сфері дії Конвенції.
Третє обов'язкове застереження в накладній підтверджує: перевезення здійснюється за межі країни відправлення. До такого перевезення спочатку не застосовуватиметься національне право, а може застосовуватися міжнародне право, встановлене Конвенцією та Гаазьким протоколом. Це спричинить застосування і норм, котрі обмежують відповідальність перевізника, встановлених названими документами.
Останнє обов'язкове застереження в повітряно-перевізному документі має ще одне вагоме правове значення. Як уже згадувалось, пункт 2 статті 1 відносить Варшавську конвенцію до закритих в юридичному сенсі транспортних систем: згідно з угодою перевезення пункти відправлення та призначення обов'язково повинні знаходитися в країнах-учасницях. Нова редакція статті 8 допомагає в певному розумінні вирішити проблему такої "закритості" через повідомлення перевізником відправника, що до повітряного перевезення за межі країни-учасниці можуть бути застосовані норми Варшавської конвенції відповідно до поправок Гаазького протоколу. Подібне застереження стало особливо актуальним останніми роками, коли набула чинності Монреальська конвенція 1999 р. її положення "можуть застосовувати положення Варшавської конвенції" і бути доказом в суді, коли за договором перевезення пункт відправлення є в країні - учасниці Варшавської системи, а пункт призначення - в країні - учасниці Монреальській конвенції.
Обов'язкові положення повітряно-транспортного документа, безумовно, не обмежені статтею 8 можливостями внесення в накладну інших даних і відомостей. Про зміст авіа накладної можна дізнатися зі змісту пункту 2 статті 11.1 хоча наведений там перелік даних і відомостей не є вичерпним і взагалі згадується в даній статті абсолютно з іншого приводу, уявлення про обов 'язкові реквізити повітряно-перевізного документа можна скласти. У пункті 2 статті 11 йдеться про вагу, розмір, упаковку та кількість товару, число місць у партії вантажу, що перевозиться за однією накладною.
Зміст пункту 2 статті 11 пов'язаний із доказовістю накладної. Відомості в повітряно-перевізному документі засвідчують вагу, розміри, упаковку і кількість місць товару. Відомості в накладній про кількість вантажу, його об'єм і стан вантажу (за його зовнішнім оглядом) - доказ прийому такого вантажу перевізником у присутності відправника.
Якщо перевізник завантажив на борт судна вантаж без складання повітряно-перевізного документа або якщо цей документ складений неналежно, а перевізник прийняв вантаж, то це може негативно позначитися лише на розмірах відповідальності перевізника (стаття 9). У цих випадках договір перевезення все одно матиме чинність, але перевізник на матиме змоги застосовувати стосовно себе встановлені Конвенцією межі відповідальності перевізника.
Відправник відповідає за повноту і правильність зазначених ним відомостей у накладній щодо вантажу (пункт 1 статті 10). Відповідальність визначається розміром збитку, понесеного перевізником або будь-якою іншою особою внаслідок неповноти чи неправильності відомостей про вантаж, названих ним у повітряно-перевізному документі (пункт 2 статті 10). Ці правила Варшавської конвенції нічим не відрізняються від аналогічних правил, установлених іншими нормативними актами для інших видів транспорту.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Правове регулювання міжнародних перевезень» автора Столярський О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Перевізні документи“ на сторінці 1. Приємного читання.
