Донедавна умови міжнародних автомобільних пасажирських перевезень визначали за правилами, розробленими під час укладання угод про регулярні автомобільні лінії, а також за нормами внутрішньодержавного законодавства тієї країни, транспортна організація якої була перевізником. Тому умови перевезення на окремих лініях могли значно відрізнятися. Згодом були розроблені міждержавні угоди про умови автомобільних пасажирських перевезень. Долучені до угоди загальні умови виконання перевезень передбачали низку норм про їхнє організування і службовий персонал, а також детально визначали умови пасажирських перевезень автобусами.
5 грудня 1970 р. у Берліні укладено "Угоду про загальні умови виконання міжнародних пасажирських перевезень автобусами", де зазначено, що укладання договору перевезення підтверджується іменним квитком або квитком на пред'явника. Причому відсутність, неправильність оформлення чи втрата квитка не впливають на наявність та чинність договору перевезення. Були визначені права пасажира, зокрема можливість повернення придбаного квитка, передчасне закінчення поїздки з поважних причин, норми провезення ручного багажу (20 кг).
За угодою перевізник може виконувати додаткові послуги (харчування, нічліг та ін.). Угода містить дві колізійні норми загального характеру: неврегульовані питання, що випливають з договору пасажирського перевезення, підлягають урегулюванню законодавством перевізника, а питання, пов'язані зі здійсненням перевезення територією іншої держави, вирішують відповідно до законодавства цієї держави. Зауважимо: перевезення пасажирів і їхнього багажу в міжнародному сполученні автобусами регламентовано:
• Конвенцією про договір міжнародного автомобільного пере везення пасажирів і багажу (КАПП ), укладеною в Женеві 1 березня 1973 р. Чинна з 12 квітня 1994 р.;
• Протоколом до КАПП від 5 липня 1978 р.
• Конвенцією про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів і багажу, укладеною в м. Бішкек 9 жовтня 1997 р. Ратифікована 8 квітня 1999 р., набула чинності 14 вересня того ж року;
• Додатком до Конвенції про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів і багажу: Правилами перевезення пасажирів і багажу автомобільним транспортом у міжнародному сполученні держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав.
У рамках Комітету з внутрішнього транспорту Європейської економічної комісії була підготовлена і 1 березня 1973 р. відкрита для підписання Женевська конвенція про КАПП. її спочатку підписали лише декотрі країни, внутрішнім правом яких були прийняті її положення, а 5 липня 1978 р. підписано Протокол до Же невської конвенції про КАПП. Женевська конвенція про КАПП набула чинності 12 квітня 1994 р.
Конвенція КАПП складається з семи глав, положення яких визначають:
• 1. Галузь застосування Конвенції.
• 2. Осіб, за котрих перевізник відповідає.
• 3. Транспортні документи.
• 4. Відповідальність перевізника.
• 5. Претензії та позови.
• 6. Недійсність умов договору, що суперечать Конвенції.
• 7. Заключні положення.
Конвенція стосується кожного договору автомобільного перевезення пасажирів і їхнього багажу транспортними засобами, якщо в договорі зазначено: "Перевезення здійснюється територією хоча б двох держав, а пункт відправлення і пункт призначення розміщені на території однієї з держав - учасниць договору". Водночас застосування Конвенції не залежить від місця проживання та громадянства сторін, котрі укладають договір.
Особи, за яких перевізник відповідає. Перевізник відповідає за дії та упущення своїх агентів та інших осіб, послугами котрих він користується для виконання покладених на нього договором автомобільного перевезення зобов'язань, як за свої власні дії чи упущення у випадку, коли ці агенти чи особи діють у межах своїх зобов'язань. Під час перевезення пасажирів перевізник має видати індивідуальний або колективний квиток, де зазначено назву й адресу перевізника, а також вказівку про те, що договір підлягає чинності положень КАПП, навіть за наявності застережень, які суперечать цьому. Квиток, якщо не доведено інше, слугує доказом наявності у ньому вказівок. Відсутність, неправильне оформлення або втрата квитка не стосуються наявності чи дійсності договору перевезення. Якщо квиток не є іменним, його можна передати до початку перевезення іншій особі.
Під час перевезення багажу перевізник може видати багажну квитанцію, де зазначають кількість і характер багажу, назву й адресу перевізника, а також вказівку про те, що договір підпадає під дію положень КАПП навіть за наявності застережень, які суперечать цьому. На прохання пасажира цю багажну квитанцію обов'язково необхідно надати. Багажна квитанція є підтвердженням, якщо не доведено інше, зазначених у ній вказівок; за відсутності у ній застережень зданий багаж вважають у хорошому стані.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Правове регулювання міжнародних перевезень» автора Столярський О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Міжнародно-правове регулювання автомобільних перевезень пасажирів та багажу“ на сторінці 1. Приємного читання.
