Конвенція визначає перелік вантажів, до перевезення котрих положення Конвенції не застосовують (пункт 4 статті 1). Декларується перелік, згрупований з трьох позицій: вантажі, що перевозяться за міжнародними поштовими конвенціями; перевезення покійників; перевезення меблів під час переїздів.
Не варто плутати наведений перелік вантажів, перевезення яких не підпадає під сферу дії Конвенції, та перелік категорій вантажів, для перевезення котрих не потрібний дозвіл. Дозвіл є реалізацією квоти, що видає інша держава на право в'їзду на її територію автотранспортного засобу з вантажем комерційного характеру. Для перевезень вантажів некомерційного характеру, які тимчасово використовуватимуться на території іншої країни і будуть повернені в країну відправлення, дозвіл на в'їзд не потрібний. До таких вантажів належать: транспортні засоби, тварини й інвентар для спортивних заходів; експонати та устаткування для виставок і ярмарків; театральні декорації та реквізити; музичні інструменти; устаткування для кіно й фотографувань, радіо- і телепередач; пошкоджені автотранспортні засоби; запасні частини для безпосередньої їхньої заміни на несправних автотранспортних засобах і под. Формально Конвенція не містить жодних відсилань до згаданих угод. Однак реалізувати перевезення вантажів згідно з іншими правилами, ніж тих, що випливають з двосторонніх міжурядових угод, неможливо.
Характеризуючи сферу застосування Конвенції, зупинимося на специфічних умовах перевезення вантажу, коли певні сторони та суб'єкти договірних відносин виявляються єдиними в двох особах. Це можливо і на інших видах транспорту, але особливо часто виявляється саме під час міжнародних автомобільних перевезень унаслідок їхньої специфіки (порівняно невеликі відстані перевезень і терміни доставки вантажів, мобільність перевезень, більш-менш невисока вартість автотранспортних засобів стосовно вартості вантажів, які перевозяться в них, та ін.). Великі експортери й імпортери набувають автомобільного пересувного складу для доставки, що поставляються ними за кордон або ними з-за кордону вантажів, і де-юре стають міжнародними автомобільними перевізниками за умови виконання необхідних процедур, передбачених в країні реєстрації такого виду діяльності (міжнародних автомобільних перевезень вантажів).
Конвенцію не застосовують у тих випадках., коли відправник і перевізник є однією особою (юридичною або фізичною), адже одна і та сама особа не може укласти договір перевезення сама з собою. Проте такі випадки доставки товарів достатньо поширені в сучасній практиці. Накладна на міжнародне перевезення в цих випадках не матиме юридичної чинності (оскільки немає договору перевезення) і формально не обов'язкова, але на практиці вона оформляється згідно з вимогами митних органів для митного оформлення перевезень і вантажів, а також для ведення статистичного обліку.
Перевізник і одержувач можуть бути однією особою, коли з договору перевезення випливає, що він укладений між різними особами - відправником і перевізником. Послуги перевізника повинні бути сплачені відправником у тій або іншій формі. Це підтверджується необхідними відмітками у накладній і відповідними платіжними документами.
Конвенція не дає визначень понять, які використовуються в тексті документа. Виняток становить термін "транспортний засіб" - ключове поняття, що визначає специфіку автомобільного виду транспорту (пункт 2 статті 1). Однак транспортний засіб визначається не за допомогою конкретної дефініції, а опосередковано, за допомогою відсилання до іншого міжнародного нормативного акта. Названі в Конвенції автотранспортні засоби - автомобілі, ав-томобілі-тягачі, причепи і напівпричепи - відповідно до зазначеного пункту варто розуміти в термінах статті 4 Конвенції про дорожній рух від 19 вересня 1949 р. Необхідно взяти до уваги, що CMR Конвенція була підписана 1956 p., тому в ній міститься відсилання до міжнародного договору 1949 р. Відтоді Конвенція про дорожній рух кілька разів зазнавала зміни. Вона була змінена і доповнена такими міжнародними нормативними актами: Європейською угодою від 16 вересня 1950 p.; Конвенцією про дорожній рух від 8 листопада 1968 p.; Європейською угодою від 1 травня 1971 р. Для конкретизації поняття "транспортний засіб" потрібно користуватися визначеннями останніх за терміном ухвалення згаданих міжнародних договорів.
Сьогодні не лише положення міжнародних договорів про дорожній рух визначають зміст поняття "транспортний засіб". Можливість використання перевізником того або іншого транспортного засобу для реалізації договору перевезення визначається також і положеннями двосторонніх міжурядових угод про міжнародне автомобільне сполучення, котрі ми вже розглядали. У них іноді наводиться конкретний набір автотранспортних засобів, що допускаються до руху автомобільними дорогами країн, які уклали відповідну двосторонню угоду.
Під сферу застосування Конвенції підпадають усі перевезення вантажів у міжнародному автомобільному сполученні, окрім уже названих (пункт 4 статті 1), навіть якщо частину договірного маршруту виконує інший вид транспорту без перевантаження вантажу з автотранспортного засобу, куди він був спочатку завантажений у пункті відправлення. Йдеться про перевезення, коли автотранспортний засіб із вантажем перевозять певними частинами маршруту на транспортних засобах інших видів транспорту - морського, внутрішнього водного, залізничного, повітряного. Згідно з правилами пункту 1 статті 2 до будь-якого такого перевезення Конвенцію застосовують загалом. Однак у випадку пошкоджень, псування або втрати вантажу, а також прострочення в доставці відповідальність автомобільного перевізника визначатимуть не за правилами CMR Конвенції, а за імперативними нормами тієї міжнародної конвенції або національного закону, згідно з котрими визначалася б відповідальність перевізника відповідного виду транспорту.
Таке пояснення цілком логічне. Якщо автотранспортний засіб разом з вантажем перевозять транспортним засобом іншого виду транспорту (морському поромі, залізничній платформі та ін.), на цій частині маршруту він сам (транспортний засіб з вантажем) є "вантажем" у договірних відносинах між перевізником іншого виду транспорту й автомобільним перевізником. Причому автомобільний перевізник буде замовником транспортної послуги і стороною договору перевезення на цій частині маршруту, постаючи перед перевізником іншого виду транспорту і відправником, і одержувачем.
Природно, що у випадку пошкоджень, псування або втрати вантажу відповідальність перевізника іншого виду транспорту визначатимуть нормами прав, які застосовують для регулювання договірних відносин цього виду транспорту. Правила пункту 1 статті 2 Конвенції засвідчують: у цій ситуації автомобільний перевізник відповідатиме перед відправником або одержувачем вантажу, як перед автомобільним перевізником відповідатиме перевізник відповідного виду транспорту. Фактично йдеться про те, що на цю частину маршруту відправник уклав договір перевезення з перевізником іншого виду транспорту. Тягар доведення відсутності вини автомобільного перевізника перед правомочною за договором особою й обґрунтування розмірів виплат відповідно до норм імперативного права на інших видах транспорту покладено на автомобільного перевізника.
Якщо порядок нарахування відшкодування і розмір сум, котрі підлягають виплаті, будуть іншими, ніж зазначені в Конвенції, на перевізника покладають тягар доведення того, що пошкодження, псування або втрата вантажу, а також порушення терміну доставки відбулися саме на тій ділянці маршруту, на якій автомобільний перевізник фактично не був таким, а був перевізником іншого виду транспорту. В такому договорі (й у накладній) міжнародного автомобільного перевезення обумовлюють маршрут перевезення і можливість використання інших видів транспорту (за збереження цілісності автотранспортного засобу) або застереження, що перевізник має право самостійно вибрати спосіб доставки вантажу на основі принципів розумності й сумлінності.
У випадку, коли автомобільний перевізник здійснює перевезення також іншими видами транспорту в межах доставки вантажу від пункту відправлення до пункту призначення, його відповідаль-ність визначають не як відповідальність лише автомобільного перевізника, а як відповідальність особи, котра здійснювала перевезення різними видами транспорту на різних ділянках маршруту (пункт 2 статті 2).
Розглянемо конкретніше договір перевезення. Розділ III Конвенції (статті 4-16) присвячений регламентації умов договору перевезення вантажу і містить умови укладення і виконання такого договору.
Конвенція не дає визначення договору перевезення вантажу. Міжнародний характер договірних відносин визначений положеннями пункту 1 статті 1. Встановлено, що договір перевезення повинен зазначати місце прийому вантажу до перевезення і передбачати місце його здачі, тобто договір має визначити місце початку та місце закінчення договірних відносин стосовно перевезення вантажу. Обов'язок перевізника - доставка вантажу у встановлений договором пункт призначення. Місце виконання зобов'язання є істотною умовою договору.
Компенсаційність за договором перевезення також визначена пунктом 1 статті 1. Оплата послуг перевізника - істотна умова договору - повинна формально декларувати в договорі перевезення, бути зафіксована в накладній і фактично здійснена відповідно до процедур і в терміни, з котрими погодилися сторони договору. Форму винагороди за послуги з договору перевезення вантажу та порядок розрахунків між сторонами договору Конвенція не визначає.
Накладну підписують відправник і перевізник, отже, саме ці особи спочатку є сторонами договору. Конвенція встановлює дві функції відправникові - правову та функціональну. З одного боку, відправник - це сторона договору і тому для перевізника правомочна за договором особа до моменту видачі вантажу одержувачеві. У цьому випадку відправник має право розпоряджатися вантажем (пункт 1 статті 12), якщо це право не було передане одержувачеві за договором і відповідно зафіксоване в накладній (пункт 3 статті 12). З іншого боку, відправник - це особа, котра передала вантаж перевізникові (стаття 8).
Форму та зміст договору перевезення Конвенція не визначає. Не встановлена також письмова форма договору. Яким повинен бути договір перевезення - консенсусним або реальним - про це також не йдеться. Отже, його визначають сторони договору на власний розсуд.
Консенсусний договір у вигляді сумісного підписаного документа - бланкетний договір - поширена практика договірних відносин у сфері міжнародних автомобільних перевезень вантажів.
Договір перевезення у формі сумісного підписаного документа складають зазвичай у тому випадку, якщо сторони мають намір встановити довгострокові відносини, пов'язані з перевезеннями вантажів. У такому договорі - "генеральній угоді" - сторони прагнуть обумовити всі можливі аспекти стосовно організації та здійснення перевезень, а також питання відповідальності сторін за умовами договору міжнародного перевезення вантажу, не зазначені в Конвенції.
Консенсусний договір перевезення у вигляді безумовного акцепту чіткої оферти оформляють переважно на стадії початкових відносин або у випадку епізодичних контактів між сторонами. Договір вважають укладеним, коли конкретна адресна пропозиція (оферта) однієї зі сторін повністю прийнята (акцептована) іншою.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Правове регулювання міжнародних перевезень» автора Столярський О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Міжнародно-правове регулювання автомобільних перевезень вантажів“ на сторінці 2. Приємного читання.
