РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

— Чого це ти? — здивувався Славко Зарудний.

Лідка перевела подих; серце калатало як скажене.

— То що сталося?

— Скло розгепали… Удруге вже.

— Це хлопчаки з двісті п’ятої школи, — Славко спохмурнів. — Мишкові позавчора морду набили…

— То й ви їм набийте.

Славко посміхнувся:

— Ач, яка моторна…

Спіймав її долоню. Сильно стискати не став, так, легесенько потиснув:

— У вас наступний урок який?

Лідка інстинктивно озирнулася, чи немає поблизу дотепника Рисюка.

— Математика…

— А я в Музеї чергую, — сказав Славко з дивним виразом.

Із прочинених дверей класу тягло холодом. Вибите вікно нашвидкуруч намагалися прикрити якимось шматком картону.

— Чуєш, мала? У Музеї… пил витираю. Від фізкультури звільнений.

— Вітаю, — сказала Ліда.

Славко помулявся:

— То ти знатимеш, куди прийти, якщо у вас математику відмінять?

— Не відмінять, — вона знизала плечима. — Он порожніх класів скільки.

— Ну то сама відміни…