РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ

— Лідонько… А може, минеться? І ти, і я два апокаліпсиси прожили без усяких списків… Може…

— Ні, — Лідка сама відчувала, які запалені її очі і як набрякли повіки. — Ні, Віталику. Була ще моя сестра Яна, були наші сусіди та знайомі, з мого колишнього класу, он, стільки хлопців та дівчат… лишились…

Великов мовчав.

— Віталику, — сказала Лідка переміненим голосом. — Я… у мене сон. Повторюється. Про те, як Андрійко… Від самого його дитинства. По-різному сниться одне й те саме.

— Ти просто боїшся його втратити.

— Усі батьки бояться!

— Але ти боїшся особливо. І цей дурнуватий забобон — зі штучним заплідненням… Ніяк не можеш його зректися.

Зависла тривала пауза.

— Ти ж фантаст, Віталику… Отже, маєш вірити в сни. У містику.

— Я фантаст, але ж не божевільний, — м’яко заперечив Великов. — Лідо, послухай мене. Навіть якщо в тебе нічого не вийде…

— У мене вийде! — вона підвела на нього сухі очі. — І не треба про це. Це вже вирішено.

«…особливо серед молоді. Чи варто говорити, які єретичні та шкідливі за своєю суттю ці вигадки? Як може одна людина, хоч би яка праведна, узяти на себе гріхи багатьох поколінь? Яким чином людська жертва може бути люба Господу? Позиція офіційної Церкви тверда й однозначна: сектанти, що проповідують про так званого спасителя, суть єретики і розкольники…»

(Газета «Парафіянин», 18 травня 20-го року)

Дівчинка Саша почала бувати часто. Частіше, ніж Лідці того хотілося б.

Дівчинка Саша уявлялась Лідці порожньою скляною кулькою, на поверхні якої намальовані ліси й океани, оригінальний розум і глибокі думки. Уже перший дощик змиє красивий малюнок, уже перша подряпина чи потертість відкриє каламутну порожнечу всередині кульки; Лідці це було очевидно як двічі по два, і вона тихо страждала, спостерігаючи, як Андрій радісно купується на яскраву Сашину оболонку.

Нічого. Нічого-нічого, все з’ясується не зараз, а в перші роки нового циклу. Ось тоді це буде серйозно, до того часу або дівчинка Саша себе видасть, або Андрійко порозумнішає. Новий цикл — нове життя…

Лідка знала, які чутки ходять про неї в навколоакадемічному середовищі. Мерзенні чутки, вісімдесят відсотків яких цілковито відповідають дійсності, і тільки решта двадцять — домисли, данина моді; виконуючи домовленість із Маленьким Сіреньким Чоловічком, вона справді поводилася мерзотно. І ретельно слідкувала, щоб Андрія чутки не зачіпали; щоправда, в коробку сина не сховаєш, і часом він приходив додому похмурий і змарнілий, а часом і з синцями на обличчі, з саднами на кулаках.

Тоді вона ні про що його не розпитувала, щоб не помножувати брехню.

І він дурив її спокоєм. І потихеньку приходив до тями. «Людина на високій посаді завжди матиме багато недоброзичливців…»

А потім Лідка з подивом виявила, що під її крилом у сина давно вже утворилось якесь інше, автономне, невідоме їй життя. І навіть дівчинка Саша була до цього життя всього лише додатком.