РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ

— Я тебе не дурила. Ти сам, перший, поліз до мене під спідницю. Пам’ятаєш?

Зарудний замовк. Подивився на Лідку з неприхованою ненавистю:

— Ти… Так я і знав.

— Я тебе не дурила, — повторила Лідка м’яко. — Я тебе кохала, Славо… принаймні мені так здавалось.

— Хай буде проклятий той день, коли я тебе побачив, — сказав Зарудний гірко. — Тебе, стерво… Не дам фотографію. Іди своєю дорогою… не смій приходити сюди, чуєш?!

Лідка не відводила погляду.

— Не смій приходити сюди, — сказав Славко на тон нижче. — Ти… тварюко. Це ти зі своїм Рисюком… посадила на трон цього божевільного ідіота, фанатика, цього… Стужу. Це ти. Ти знала, чим усе кінчиться… Усі вони…

— Неправда, — сказала Лідка. — Я нікого нікуди не садила. Я нічого такого не робила, Славо. А ось ти співпрацював із Верверовим. Із убивцею твого батька.

Славко налився чорною кров’ю:

— Не доведено. Нічого не доведено. Нічого не дізнатись. Методи слідства… Лідо, ти в лайні по вуха. В лайні і в крові.

— Ні, — сказала Лідка тихо. — Припини істерику… і дай мені фотографію.

— Забирайся.

— Ні.

Славко мовчав, плечі здіймались і опускались. Не вхопив би його удар, подумала Лідка. На такій спеці…

— А де твій молоденький хлопчик? — солодким тоном спитав раптом Зарудний. — Де твій маленький школяр, такий милий і солоденький? Га?

Лідка мовчала. Легкий вітерець із боку нужників носив нестерпний запах аміаку.

Ранками в неї боліла спина й набрякали повіки. Під вечір ломили обплутані венами ноги; Лідка купила в галантереї конвертик хни, і замість сивого волосся в її зачісці з’явилося тепер яскраво-червоне.

Останній апокаліпсис забрав у неї кілька років життя. Що зовсім не дивно, якщо взяти до уваги, ЩО це був за апокаліпсис.

Можливо, прорахувався Рисюк. Можливо, прорахувалися Стужа та штаб ЦО, але пружина, що її дбайливо натягували в очікуванні часу ікс, зірвалася значно раніше. Зірвалась — і мало хто не відчув її віддачі.

Серпнева тиснява з численними жертвами спричинила розкол усередині ЦО. Точніше, спровокувала його початок, бо сам розкол назрівав уже давно. Випливли на загальний огляд цілі купи брудної білизни; виявилося, що Стужа, а з ним і всі високопоставлені чиновники, давно відкорегували списки першочергової евакуації, занісши туди всіх своїх родичів. «Домовлений час» доріс до півторагодинного проміжку. Гроші, що виділялися на навчання, осідали в найрізноманітніших кишенях.