Розділ ««Хто тут мисливець, а хто здобич?»»

У кабінеті було прохолодно, бо Олег Мельник любив свіжість. Навпроти його столу, на стільчиках-близнятах, примостилися дві дівчини, котрих слідчий першої категорії викликав сюди. Обидві — учениці того діпра, який не втікав від убивць, а самотужки заходився полювати на переслідувачів.

Нишпорка провів попередню роботу, допитав Крісту в лікарні, знайшов у базі даних список мешканців будинку і зрозумів, кого йому доведеться шукати. Через те й викликав усіх трьох учнів гарда на консультацію. Дівчата з'явилися, а от Богдана досі не вдалося знайти.

— Небезпечний, як мало хто з діпрів, — промовила Марта, вислухавши від слідчого відповідь на своє запитання, чому їх висмикнули на допит у таку гарячу пору, — вижив, одначе... На його рахунку вже вісім геників. І він не зупиниться. Треба його знайти. Що швидше, то краще. Ніхто не знає його так, як ми.

— У його будинку не знайдено жодної дитини. А чотири модулі біля квартири підполковника явно займали дітлахи, позбирані з усього дому. Десь цей Мончин зачаївся разом із дітьми. Гадаю, одного його було би важко вистежити. Але з ним півтора десятка малих... Тому шанс є. Гард у місті. Він десь зачаївся.

— А де Богдан? — озвалася Дара.

— Шукаємо, — буркнув слідчий.

— Уже дев'ять, — проказала співрозмовниця.

— Він і Богдана? — Марта відразу здогадалася, про що йдеться.

— Певно що так, — відповіла Дара спокійним, тихим, позбавленим будь-яких емоцій голосом, вивчаючи вичовгану долівку під ногами.

Слідчий зиркнув на дівчину. Чомусь вона непокоїла Олега. Її карі очі, здавалося, уникали його погляду. Дара нагадувала граційну велику кішку, котра завмерла, примружившись у напівсні. Але невідомо, чи антилопи вповні можуть довіряти позірному спокою начеб розслабленого тіла левиці?

Не знати, чим керувалися батьки цієї дівчини, та те, що вони були оригіналами, доводила майже відсутність вроди генички. Принаймні, Дара — не канонічно красива, якщо зважати на звичні естетичні взірці, прикладом котрих слугували інші генетично вдосконалені жінки.

От, скажімо, Олегові дуже сподобалася Кріста, тонка білявочка з небесними очима. Та й оця Марта гарненька: пухкі губи, високі груди і звабливо напнуті круглі сіднички не залишали байдужими осіб протилежної статі, хоча слідчого якраз її врода глибоко не зачепила. Видко, зеленоока брюнетка з пишними формами була не в його смаку.

Масивне, хоча й зграбно збите тіло, гострі вилиці, важкувате підборіддя та величенький ніс начеб і не псували Дару, але змушували чоловіків тримати поважну дистанцію. Нікому з них і на думку не спадало фліртувати з цією яскравою та небезпечною істотою. У ній відчувалася сила, неприборкана, шалена й грізна. А ще: якась зачаєна зосередженість стріли, яка от-от зірветься з тугої тятиви. Олег назвав її про себе «нітрогліцириновою кішкою» (а він добре знався на старожитній зброї — ще диплом писав на цю тему). Слідчий часто-густо розважався, вигадуючи химерні прізвиська для знайомих.

— Ви припускаєте, що ваш учитель убив Богдана?! — не запитав, а, радше, стверджував Олег, намагаючись упіймати погляд Дари. — Але ж молодий чоловік міг ночувати не вдома? Можливо, він затримався у подруги? Вимкнув свій комунікатор і...

— Уже десята ранку. Він ніколи не спізнювався на роботу, — заперечила Марта.

— Так. І ми — наступні, — докинула «нітрогліцеринова кішка».

Її очі, однак, продовжували роздивлятися підлогу, тож Олег знову не зумів зазирнути у них.

— Що будемо робити? — запитала Марта в напарниці.

— Влаштуємо засідку.