Розділ «Старі»

Нова людина

— Реклаа... — заволав огидним голосом головізор.

Я трохи не встиг, хоч до цього ось уже кілька днів мені вдавалося передбачувати момент, коли слід перемикнути канал, щоб не потрапити під оту кляту рекламну хвилю. Пильнував, бо сподівався, що моя дружина забуде про свою нову забаганку. Чи їй просто минеться... Таке вже бувало: спалахне, немов порох, а потім передумає. І навіть ще кілька секунд я гадав, що Анжела, жваво балакаючи зі своєю матір'ю, не помітила божевільного вереску з головізора. Дарма. Вона прощебетала: «Я тобі пізніше маякну, мамусю!» І, вказуючи своїм блискучим, яскраво розмальованим нігтиком на зображення, наказала: «Повернися на другий! Зараз буде та реклама, про яку я тобі казала». Я вдав, що не розумію:

— Ти про що, люба?

— Та про ту клініку, — вона спритно вихопила у мене пульт і швиденько клацнула на потрібну кнопку.

Анжела частенько гралась у безпомічну, милу дурепочку, що не дає ради зі складними вигадками розумників-чоловіків. Та, коли їй було потрібно, вона вміла миттєво перетворюватись на точну, маніакально-безжальну особу, якій будь-які механізми одразу корилися.

На жаль, мене заклинило, тож я не зміг вигадати відволікаючого маневру. І відтоді все пішло шкереберть. Анжела зачаровано слухала солодкоголосого актора, котрий удавав лікаря, оповідаючи про доступні ціни на найгарніших дівчаток, найкмітливіших хлопчиків. Нарешті той жах закінчився слоганом: «Подаруйте золоте майбутнє вашій дитині!»

Моя дружина обернулася до мене і мрійливо промовила:

— Дівчинка... Маленька гарненька білява дівчинка з блакитними оченятами...

— Дорогенька, — я розхвилювався не на жарт, — та то ж реклама. Ми не планували дітей зараз. Живемо на п'ятнадцяти метрах, тут ніде приткнути дитину, солоденька моя.

І отримав у відповідь такий погляд, що тут же все зрозумів: я програв війну. Анжела тепер не відчепиться. Прожогом у моїй голові промайнули невтішні думки. Хоча я ще не знав скільки коштує таке замовлення, та чудово розумів, що дуже дорого. Напевно, значно більше, ніж у нас зібрано на рахунку для придбання причіпного модуля до квартири. А залишалося всього три місяці та ми накопичили би потрібну суму... Двадцять п’ять метрів, цілих двадцять п'ять... Як відчайдушно я хотів оті додаткові десять «квадратів», але Анжела забажала дитину.

У четвер довелося взяти вихідний. До клініки генетичних модифікацій ми дісталися доволі швидко. Паркуючи свій мобілет на стоянці, я прикинув вартість найближчих машин і з жахом усвідомив, що будь-яка з них коштує щонайменше вдвічі більше, ніж мій «Gelios». І, крокуючи за медсестрою розкішним вестибюлем, уже розумів, що ми «влетіли» на великі гроші. Та Анжела з ентузіазмом поспішала до сповнення своєї та до загибелі моєї мрії.

Чекаючи на прийом до лікаря Пінака (прізвище золотими літерами гордовито горіло на табличці), я востаннє спробував переконати жінку в абсурдності цього необдуманого вчинку. Аж тут медсестра запросила нас до кабінету, в якому сидів опецькуватий дядько у білому халаті.

Вже за чверть години Анжела зуміла добряче розлютити його. Я безпорадно спостерігав, як гнів розмальовує обличчя лікаря бурячковими плямами.

— Ша-нов-ний, — наголошувала вона кожен склад слова із зневагою у голосі, — я вимагаю найкращих характеристик. А те, що ви тут пропонуєте, вийде й природним шляхом! Я ж плачу гроші, великі гроші. Але, — жінка підняла вгору вказівний палець, змінивши презирливо-гнівний тон на менторський, — ви їх отримаєте лише за добру роботу з вашого боку. І, взагалі, а чого це нас не приймає головний лікар закладу? Я вже сумніваюсь у нашому виборі. Любий, може, нам пошукати іншу клініку?

— Анжелочко, не гарячкуй, — примирливо пробурмотів я, бо ще мить і здавалося, що лікар викличе охорону, аби викинути нас геть.

Моя дружина кинула мені ображений погляд, однак, як не дивно, трохи послабила свій натиск. Ескулап глянув на мене, не приховуючи зневаги, перемішаної зі співчуттям, та якось опанував свою злість. І розмова нарешті потекла у доброму керунку.

За півгодини виявилося, що нам не вистачить грошей, аби оплатити все, що хоче Анжела для майбутньої доні. А зажадала вона справді неабиякі якості: надзвичайну красу, неперевершений гострий розум, чудове почуття гумору... Я, перепросивши пана Пінака, вивів дружину з кабінету, аби поговорити з нею без свідків та якось угамувати її шалений апетит.

Година суперечок у приймальні лікаря, котрий за цей час устиг прийняти ще одне подружжя, не минула для моєї нервової системи даремно. Та все ж таки ми вирішили зупинитися на дещо скромніших характеристиках.

Анжела наполягала, аби Крістіна (саме таке ім'я, як постановила моя дружина, личитиме нашій донечці) була вродливою і хитрою. А я, змучений та отупілий від нескінченної сварки, її сліз, косих поглядів інших відвідувачів і медсестри, яка чергувала в приймальному передпокої, погодився врешті-решт на її умови.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Нова людина» автора Ліщинська Наталка на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Старі“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи