Розділ ««Хто тут мисливець, а хто здобич?»»

Гард невимовно зрадів зустрічі зі старим другом. Пригода скидалася на справжнє диво: геничка врятувала свого батька, а за тим — і його, Тараса. І тепер відрікається від своїх та збирається допомагати діпрам. Неймовірно, але ж факт.

І він уже не наодинці вирішуватиме проблеми, піклуючись про дітей. Утрьох легше буде! Гард зиркнув на ученицю, обіймаючи Олексія. На обличчі дівчини розцвіла щаслива усмішка. «Так, вона інакша, ніж Марта з Богданом, тому з нею склалися довірливі стосунки. Вони — холодні, Дара — ні...» — лише зараз Тарас второпав, що дівчина ледь-ледь відрізнялася від інших учнів-геників. Досі він не аналізував двох моделей її поведінки: максимальної зібраності, сухості — абсолютний нуль емоцій, коли Богдан та Марта знаходилися поруч, та практично невловимого для чужого ока розслаблення, якщо в полі зору їх не було. І, як наслідок, нахмарені брови чи швидка півусмішка дівчини — ледь помітні прояви емоцій. А зазвичай геники надміру стримані й особливо успішно демонструють свою відсторонену байдужість діпрам. Роботи, а не люди. А до Дарці він просто звик, тому не помічав аномалії: з гениками донька друга поводилася так, як вони самі — з діпрами.

Після кількох радісних хвилин, коли піднесення трохи вляглося, трійця заходилася розповідати одне одному про свої пригоди впродовж останніх діб.

Дара була небагатослівною. Їй зовсім не кортіло сповідатися перед обома чоловіками про те, як вона працювала. Тому дівчина обмежилася короткою фразою про смерть Богдана та змахом правиці. Мовляв, нічого розпатякувати про неважливе. І тут же заходилася розпитувати Тараса про його порятунок.

Підполковник вдав, що не помітив промовистої лаконічності учениці, та стисло повідав про знайдених дітей. Потім він запропонував їхати з ним до малих. Однак у Дари знайшлася інша думка.

— Тарасе, може, перевеземо їх сюди?

— Чого б це?

— Ти недооцінюєш нишпорок... Їм теж спаде на думку, що тебе слід шукати у секторах, які вже почистили. У твоєму нинішньому сховку скільки виходів?

— Два. Вниз та мобілетний. Стандартне «стебло».

— От-от. Вибір невеликий. Якщо знайдуть, то втекти з дітьми точно не встигнеш. Мобілет зіб'ють, а внизу чекатимуть. Зате тут, під землею, простіше заховатися. Звідси, наприклад, аж чотири виходи. Я ж давно все продумала, намагалася знайти хороше місце... Терапорт — велетенська сітка підземних ходів та приміщень. Ми ж можемо податися у дві різні гілки метро, якщо доведеться втікати. А ще можна нижче спуститися, ось люк. Там — ще два розгалуження. Поглянь, у мене є схема. То грандіозний лабіринт. Нас тут можуть шукати довго! Та й якщо знайдуть, то не подужають перекрити всі входи-виходи. Але і це безглуздо, бо тут вузькі переходи. Навіть одна людина зможе оборонятися від чималого загону в підземеллях. Розумієш, що більше нападників, то легше буде покласти їх однією чергою.

Гард обвів поглядом велике технічне приміщення і подумав: «А що, непогана ідея?! Місця вистачить усім».

— Вони нас тут можуть отруїти газом, — кинув Тарас, ретельно зважуючи всі «за» і «проти».

— Якщо знайдуть. І якщо прихоплять газ. Але ми можемо пошукати протигази. Я навіть знаю де!

— От це діло. Треба приготувати тут все. Спальні місця облаштувати для малих, продукти привезти. То вже завтра ми займемося цим, — промовив Тарас і раптом різко змінив тему, — Скажи, а що геники планують робити з дітьми? І взагалі?

— З дітей хочуть виростити... слуг, — Дара мимоволі опустила голову.

— Ясно. А найближчим часом? От почистять місто від трупів, виловлять дітлашню і що далі?

— Обрано кілька великих міст на різних континентах — туди з'їдуться геники. Там і замешкають.

— А тут хтось із них залишиться?

— Ні, нашого у переліку нема. Звідси невдовзі виїдуть усі.

— Хороша новина, — зрадів Тарас. — Я зараз повертаюся до дітей, а ви можете готуватися. Завтра, коли привезу сюди всю свою банду, тут буде весело! Це я вам можу пообіцяти.