Розділ «Передмова Антиутопія «Нової Людини»»

Антиутопія «Нової Людини»

Сучасний український письменник майже не пише антиутопій. Може, тому, що видавець уперто не поспішає їх друкувати, ігноруючи фантастику з усіма її піджанрами, як наче незатребувані читачем та часом? Хоча попит на такі книги, безперечно, є. І про це свідчить безліч перекладної літератури, що досить популярна як в Україні, так і у світі. Джордж Орвелл, Станіслав Лем, Сінклер Льюїс, Рей Бредбері, Сюзанна Коллінз, Вероніка Рот та багато-багато інших цікавих, захоплюючих письменників-антиутопістів, книги яких нас вражають, дивують, бентежать, змушують замислитися. А хіба може бути по-іншому? Адже антиутопія — це можливість зазирнути в майбутнє, в одну з наразі лишень спроектованих письменницькою уявою геть невеселих реальностей-сценаріїв, які можуть відбутися, якщо ми дозволимо.

А можливо, справа в іншому?

Таки геть не просто створити антиутопію. Крім письменницького хисту, таланту передбачення, необхідні добрі наукові знання, які б проектувалися на майбутнє і показували його доволі реалістичним, створюючи в голові читача певні алюзії. Антиутопія — це, насамперед, критичне зображення системи, закони та уклад якої суперечить принципам справжнього гуманізму, людяності, духовності. В антиутопіях ми бачимо протест проти насильства, абсурдного існуючого ладу, безправного становища особистості. Автори антиутопій, спираючись на аналіз реальних суспільних процесів, за допомогою фантастики намагаються передбачити майбутнє, попередити і себе, і читача про небезпечні наслідки того ладу, який зараз панує в світі.

Дебютний роман Наталки Ліщинської «Нова людина» — антиутопія, що ідеально відповідає усім вимогам цього жанру та вміло зазирає в геть не безхмарне майбутнє, показуючи його таким, на яке ми, люди, сьогодні заслуговуємо, якщо не почнемо змінюватися... І змінюватися не колись, а тепер.

2117 рік. Внаслідок генетичного покращення людської породи поруч із звичайними людьми, дітьми природи, так званими діпрами, живуть нові люди — генетично досконалі, або геники. Вже цікаво, чи не так? До речі, цілком можливий розвиток подій у майбутньому, особливо у світлі останніх досягнень генетики та вдалих спроб клонування. Нинішні ознаки «добробуту» — як ото дорогі автівки, літаки, гвинтокрили, яхти, шикарні будинки, палаци, замки-фортеці і найкращі сексуальні партнери, у майбутньому перетворяться на анахронізм. Натомість привілеєм нового «високого» класу стануть... Так-так, «ідеальні» гени.

Отже, майбутнє. Ви можете в елітній клініці за великі гроші, якщо ви з середнього класу, то доведеться на собі та рідних економити, замовити дитину з ідеальним набором генів. Ба, більше, вам «змоделюють» не тільки зовнішність нащадка — блакитні очі, руде волосся, бюст п'ятого розміру для дівчинки, зріст метр дев'яносто для хлопчика і так далі, а й характер дитини: що більше грошей заплатити, то вищий рівень IQ матиме ваше чадо. А ще ви можете отримати цілеспрямованого, впевненого, відданого кар'єрі... егоїста. Та це станеться потім. А зараз... Ви мама чи тато досконалої нової людини, людини майбутнього. Це кого хочеш одурманить. І ви так дієте, йдете в клініку та замовляєте для себе «нову людину». Звісно, не забуваючи похизуватися досягненням перед друзями-знайомими-родичами. Бо таки є чим! Ви — батьки майбутнього генія, не те що дехто... Оскільки ці дехто поки матеріально не подужають і собі «замовити» геніальну дитину, навряд чи коли отримають таку можливість, тож змушені задовольнятися тим, що бог послав.

Що відбувається далі? Між двома гілками людства виникає конфлікт. Розумні, сильні, гарні, однак безжальні геники вирішують позбутися діпрів, які заважають їм панувати, розвиватися, вдосконалюватися. Починається бійня не на життя, а на смерть. І коли начеб уже перемагають сильніші, загнавши дітей переможених в огидні для людського розуміння концтабори та перетворивши їх на рабів, а дорослих ворогів майже повністю знищивши, в хід історії втручається третя сила...

А тепер «стоп», не стану розкривати карти. Адже антиутопія тим і цікава, що читаючи її, кожен виписує власну картину розвитку подій та дочитуючи до кінця, несподівано розуміє, що автор моделює по-своєму. Так, як це бачить-передбачає-відчуває тільки він.

«Нова людина» — це не просто вправно й талановито розказана фантастична історія, це спроба автора достукатися до наших сердець, до кожного з нас, бо майбутнє саме собою не відбувається, то ми своїми вчинками, діями чи навпаки байдужістю, зарозумілістю, вірою у всемогутність науки, творимо його.

«Нова людина» — це перша ластівка талановитої та непередбачуваної, тим і цікавої у власному міфотворенні Наталки Ліщинської. Нехай вона стане новою віхою не лишень у житті авторки, а й у житті всієї української сучасної літератури.

У добру путь! Цікавого спілкування з книгою всім нам!

Письменниця — Дара Корній