Розділ «Полювання»

«Труповозів», що вивантажили робота-прибиральника на його дім, Тарас проґавив. Побачив їхній мобілет лише тоді, коли машина вже відлітала. Зате першу групу вбивць, що пришвартувалася до його будинку, підполковник зауважив ще у небі, друга з'явилася за хвилину.

Тарас добре уявляв схему роботи геників. Кілери, що працюють двома бригадами, прочісують дім одночасно знизу догори і навпаки. А вже слідом за вбивцями йдуть ловці дітей, котрі запихають заґратовані поліцейські літбуси живими малюками.

Тоді до роботи приступають машини-утилізатори, що переробляють усіх мерців: як свіжих — щойно вбитих мисливцями, так і загиблих раніше від ґвалтовної лихоманки. «Труповози» приймають сигнал про заповнення акумуляторів роботів та міняють їх на порожні, щоб утилізатори продовжували очищати будинки від тіл. Крім того, бригади «труповозів» перекидають роботів-прибиральників на дахи наступних будівель, коли машини завершують роботу в попередніх.

Гард знав, що у його будинку нема, окрім нього, живих дорослих. А дітлахів підполковник завбачливо вивіз та заховав. І він не збирався наражати власне життя на небезпеку, пам'ятаючи про дітей, котрі без нього неминуче потраплять до рук ловців. Чоловік також чудово усвідомлював, що зі всім своїм досвідом не встоїть проти двох бригад озброєних та навчених убивць. Тому підполковник ретельно підготував смертельні пастки для ворогів.

Всі ліфти гард обладнав керованими міні-мінами, на деяких поверхах встановив камери спостереження, аби бачити переміщення геників. Ще начинив газовими шайбами з десяток модулів. А для того, щоб жертви не могли звернутися по допомогу, приготував до роботи глушник.

Він залишив імітатори людей у квартирах із пастками. Троє геників першої групи кілерів, глянувши на покази свого пристрою для пошуку живих організмів, попрямували до одного з таких модулів. Тарас увімкнув глушник. Примхливий прилад, на щастя, запрацював.

Тоді гард дочекався моменту, поки за останнім убивцею зачиняться двері, й активізував газову шайбу. Щоб геники не уникнули швидкої смерті, підполковник поставив потужні шайби, тож, не очікуючи результату, відразу перемикнувся на зображення іншої камери.

Мисливці другої бригади щойно повилазили з мобілета і, не гаючи часу, заходилися перевіряти нижні рівні. Гард знову вичекав, поки вони зникнуть у потрібній квартирі, й натиснув кнопку. Десь там унизу, в модулі з трьома вбивцями, безшумно спрацювала газова шайба. Безгучність загибелі геників була потрібна Тарасу, аби не сполохати завчасно наступної бригади, котра шукала дітей. Тепер, цілком задоволений результатом, гард міг братися за завершальну частину операції.

За підрахунками ще залишалося близько години до появи ловців дітей, тож підполковник пішов до робота, що чистив його дім від мерців. Дуже кортіло глянути на цю технічну новинку зблизька. Утилізатор був новісінький, блищав полірованими боками і самостійно, без втручання людей, вишукував тіла. Такої моделі Тарас ще ніколи не бачив, тож уважно оглянув машину. На утилізаторі стояв знайомий характерний знак — логотип відомої компанії «Kali», продукцією якої гард не раз користувався. Тендери на військові замовлення спецтехніки часто вигравала саме ця фірма. Власницею «Kali» кілька років тому стала геничка Юкарі Діаз.

Підполковник ще трохи поспостерігав, як знаходить і заковтує тіло якогось померлого чоловіка значно компактніший, ніж його нерухомі величезні попередники, утилізаційний робот. На моніторі прибиральника мертвих тіл світилося всього тринадцять відсотків. «Акумулятори майже порожні, тож бригада «труповозів» прибуде ще не скоро. Зате невдовзі з являться ті, кого цікавлять малюки», — вирішив гард і облишив машину.

Тарас помітив, що групи, котрі вишукують дітей, як правило, легко озброєні й складаються переважно з дівчат, тому він сподівався, що захопить живу геничку в полон. Він допитає її та вияснить, хто керує усім і де знаходиться центр управління.

Досі все йшло за планом і доволі гладко. Однак, із третьою бригадою підполковнику тричі не пощастило.

По-перше, несподівано відмовив глушник зв'язку, коли група ловців дітей, керуючись приладом, що показував наявність живої людини, обрала для перевірки його квартиру.

По-друге, вони чомусь зайшли до модуля не всі відразу. І хоча підполковнику вдалося знешкодити обох юнаків пострілами із вогнепаралізатора, проте Тарас відволікся й згубив цінний час, запускаючи клятий глушник. І тому не встиг вчасно зреагувати на появу дівчини.

По-третє, ця геничка зуміла його перехитрити. Отямившись після втрати свідомості, Тарас глянув на прочинені двері до туалету і зрозумів, що пташка випурхнула з клітки.

«І глушник не гуде... Здох, зараза!» — роздратовано констатував підполковник. Але найгірше було те, що його тіло майже не слухалося, не хотіло рухатися. Здавалося, що розірване кожне волоконце м'язів. На додачу жахливо розсаджувало зсередини голову. Гард титанічним зусиллям волі штовхав себе до ліфта. Він помітив геничку, котра викликала допомогу. Та, хоч вона стояла спиною до нього, Тарас не міг у напівпаралізованому стані атакувати, тому завалився у кабінку ліфта і натиснув кнопку. Під час підйому він трохи оговтався.

План утечі гард зімпровізував тут же. Нагорі, з протилежного боку циліндричного «будинку-стебла» знаходився мобілет уже мертвих убивць першої бригади. Він був пришвартований так, що група генички-утікачки його не помітила. Ним і сподівався скористатися підполковник.

Біль помалу відступав, хоч ще тупо гупало у скронях, а тіло важко, із запізненням, слухалося наказів мозку. Тарас не зважав, адже головне — це хутчіш забратися звідси. Прикинувши, що з моменту активізації газової шайби минуло вже досить часу, гард відчинив двері квартири, в яку зайшли вбивці першої бригади. Всі геники лежали у щільно замкненому з усіх сторін передпокої. Підполковник обшукав трупи, знайшов поміж них водія і витяг картку з його кишені.

Мобілет кілерів слухняно розблокувався.