Розділ «Життя за життя»

Нова людина

Олексій заціпеніло дивився на немовля, яке він притискав до серця, коли у нього влучили. Світланка була мертвою. Тільце дитини прийняло на себе всю силу заряду. Сам він отримав лише незначне поранення у плече.

І тут гард побачив, як його друг звівся на ноги і рушив уперед.

— Стій! Ти куди? Лягай! — розпачливо заволала Дара, але, здавалося, батько її не чув. Він навіть не озирнувся.

Мов у гіпнотичному трансі Олексій ішов назустріч мисливцям, тримаючи на витягнутих руках маленьке безживне тільце, наче запитуючи усім собою, своєю поставою: «Як?! Чому?!» На його німе запитання пролунала страшна відповідь — мисливці вистрілили в Олексія.

Ядучий запах паленої плоті вдарив у ніздрі. Тарас, перемикнувши вогнепаралізатор на кулі, стріляв навмання, сподіваючись дістати нападників. Одного таки підстрелив. Двійко інших зачаїлися, вичікуючи, коли вщухне вогонь.

Підполковник на кілька секунд перестрілки наче розділився на дві людини. Одна стріляла — навички солдата всоталися у його кров уже дуже давно і стали рефлексами. Він усе своє життя вчився виживати і перемагати в бою. Був колись бійцем, а потім командиром чоти «Ведмідь» — оперативної групи, що виконувала найнебезпечніші завдання у різних куточках світу. Далі — міністерство оборони. І оті два роки серед бюрократів Тарас вважав марно згаяними, хоча йому багато хто заздрив: хороші перспективи росту, у тридцять — уже підполковник, ось-ось звання полковника присвоять. Проте Тараса не тішило все це. Він нудьгував у міністерстві. Поки врешті-решт не витримав і пішов із армії у «Гардіану». Його не цікавила кар'єра у міністерстві, а в «Гардіані» запропонували не лише божевільно високу зарплатню, але й справжню роботу, якою підполковник жив, як дихав. Він був висококласним бійцем, а не паперовим божком.

Тож його руки просто виконували звичні дії автоматично, і зараз вони без команд мозку знали, що робити.

Але голова... Вона зненацька відмовилася думати про Олексія — покраяного наче м'ясний рулет на частини трьома вогняними мечами. Пам’ять раптом заволочила Тараса у дитинство. У той тремкий, тривожний і вимучуючий вік тринадцяти-п'ятнадцяти літ, коли світ стає незрозумілим, підлим, паскудним. І коли ніяк не второпаєш, що це ти змінюєшся, а не все навкруги.

Один Тарас стріляв, а другий у той же момент стрибнув у минуле через час та простір.

А там... Олексій іде поруч із Дзвінкою... Яка ж злість у цей момент гарячою лавою закипіла в мізках Тараса! Це... це чотириоке клеїться до Дзвінки?! Та я тебе розмажу! Не відшкребуть! Глист в окулярах! І тут Тарас бачить, як золота голівка Дзвінки повертається до Олексія, її губи щось говорять, усмішка спурхує назустріч хлопцеві. І все... Тарас не чує слів, але усім єством молодого самця вперше в житті відчуває, що вона обрала! Іншого...

Тарасова рішучість вибити із чотириокого конкурента саму думку про його — ЙОГО Дзвінку, вже звик називати цю дівчинку своєю, раптом вивітрюється, перетворюється на пшик...

Приниження, глибочезне, досі невідоме. Бо хіба можна порівняти з ЦИМ кумедне падіння, коли грав у баскетбол та спіткнувся і весь клас з нього реготав? Або як мама категорично відмовилася купити скайлет, хоча він перед тим з усіма обов'язковими ритуальними танцями й реверансами принизливо канючив: «Будь ласка, будь ласочка! Дуже потрібно — я не буду запізнюватися на уроки, я прибиратиму модуль хоч щодня, мам! Ну, мам! Жодної небезпеки, я обережний». І погоджувався на вживаний, зовсім недорогий, одномісний. Тихоліт, практично. Яка там небезпека? Якщо з таким скайлетом-равликом лише перша смуга траси відкрита.

Тарас стоїть розгублений, розчавлений, відкинутий кудись у чорну діру небуття. А у ЙОГО Дзвінки такі теплі очі й вони голублять, огортають сонячним світлом цього... За мить — о! Попередня лють була нічим, порівняно з тим, що накочує зараз. Амок — сліпучо-ярий гнів, який випалює мозок дотла. І він зривається з місця, видираючи себе з того приниження, що болтами прикрутило підошви до підлоги та випустило все повітря з легень. У кілька стрибків наздоганяє парочку однокласників, шарпає цього придурка за рукав. Тріщить тканина, худющий залицяльник Дзвінки ледь утримується на ногах.

Дика сцена: троє підлітків щось кричать, але жоден з них двох інших не чує. Тарас із піною з рота гарчить на ошелешеного Олексія. Дзвінка верещить — високо-високо. У низькому рикові нападника та пискові дівчини губиться розгублене белькотання Олексія: «Ти...ти чого?., здурів?., чого причепився?...»

Короткий хук! «Глист в окулярах» лежить. Дзвінка падає навколішки, щось лепече до лежачого, але Тарас знову не чує її слів, лише бачить сльози на щоках, тривогу, тонкі, мало не прозорі руки — вони переляканими білими метеликами пурхають біля обличчя ворога.

Дивно, але поблизу, біля виходу зі школи, тоді не знайшлося жодного вчителя, а Олексій чомусь не поскаржився нікому... От Тарас був певен: цей здохля обов'язково побіжить жалітися. Буде нити, скиглити перед куратором і директором! А потім примчать його батьки, домагатимуться, щоб кривдника викинули звідси й запроторили у закриту школу для важких.

А фіг тобі! Не побіг.

Він лежав на долівці. З носа виповзала цівочка крові, потім зазміїлася струмочком по щоці. Розплющив очі. Отямився. Нерозуміюче дивився на стелю, поглядом ковзнув лінією освітлення і зиркнув нарешті на понурого однокласника, на його напнуті вилиці, де цвіла червоними плямами лють. Дзвінка щось говорила, але хлопець її наче не помічав. Він зі здивуванням глипав на Тараса. Поступово чудернацький вираз очей змінювався, наче Олексій поволі впізнавав знайомого. Кутики губ ледь здригнулися, в очах розгорялося полум'я розуміння й жалю. Тарас міг закластися, що цей чотириокий розгриз його, тобто здогадався про Дзвінку.

Реакція ворога його знову розлютила! Отой глист його пожалів? І не скімлив, не качався зачовганою сотнями школярських ніг підлогою підземного майданчика, не викрикував жалюгідні погрози, ні... Він лежав із роз'юшеним носом, витріщався на Тараса та шкодував його.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Нова людина» автора Ліщинська Наталка на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Життя за життя“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи